Волинянка у 101 рік ходить в ліс по гриби

На околиці села Старий Чорторийськ Маневицького району проживає місцева довгожителька Катерина Коць. Їй у жовтні виповнився 101 рік.

Незважаючи на поважні літа, бабуся ще дає собі раду і навіть до лісу, хоч і з кийочком, а помаленьку ходить, - пише "Вісник+К".

Маленька, чисто вибілена хатина бабусі притулилася коло господарств двох дочок. Старша – Ганна – живе через стежечку за парканом, а середня – Таїсія – лише за кілька кроків від вулички. Тож матір під їхнім постійним наглядом.

Ми довго стукали у двері баби Каті, а вона все не виходила. Спробували самі зайти – замкнено. «Може, до лісу подалася?» – подумали. Бо ж пора грибів у розпалі, а у сільській раді нам розповіли, що бабця любить їх збирати. Тож звернули до доньчиного господарства.

У дворі саме порався найстарший зять Олександр Олександрович. Йому вже 81 рік. Він лише засміявся на наші припущення і пішов провести до тещі. Виявилося, двері важко відчинити, а бабуся й не чула, що до неї гості добираються, бо саме дивилася кіно по телевізору.

Запрошує до оселі. Чисто, прибрано. Теплом дихає грубка.

– Ми часто навідуємося. Їсти приносимо, дров, а баба вже сама напалить, – розказує зять.

Попри свій вік, Катерина Карпівна жвава та весела. Посміхається до нас на три вцілілих зуби, от лишень недочуває. Любить згадувати минуле, хоч і набідувалася з самого дитинства:

"Я жила без батька, бо він рано помер, то змаленьку в наймах була, щоб кусок хліба заробити. До польської школи не ходила, бо ми біднота були. Так і не вмію ні читати, ні писати. А чоловіка грамотного мала. Він заготовщиком робив, то й звіти в район складав".

Виросли у подружжя троє дочок. Дві залишилися в рідному селі, а наймолодша живе в іншій області, але приїжджає навідати. Доньки не раз кликали матір до себе, але та все відмовляється: в своїй хаті найліпше.

За кілька метрів від неї шумлять сосни. Замолоду баба Катя полюбляла гриби збирати, а зараз хоч і рух не той, а таки знаходить сили і з кийочком потихеньку до лісу шкандибає.

"Я далеко не йду, щоб не заблудити, а тако, збоку, то зелениць назбираю. Покладу в духовку – і хай сохнуть, до юшки згодяться", - зізнається.

Бабуся не знає точно дати свого народження, каже лише, що вродилася восени: "Де пашпорт мій – не знаю".

Допомогли нам у сільській раді. Катерина Коць народилася 3 жовтня 1916 року. Торік вітали її зі столітнім ювілеєм представники місцевої влади. А тепер бабці на двохсотліття повернуло… Дочекалася внуків та правнуків. Ніяких особливих секретів довгого життя не знає.

"Моя матір тоже довго жили. До ста років. А як прийшла пора, то сіли на стульці та й сказали: «Буду я вже вмирати». В ту ж мінуту й вмерли", - твердить бабуся.

Руслана ТАТАРИН