На Волині дідусь власноруч зробив два дельтаплани і літає у небо. ФОТО
Євстахієві Дмитровичу вже за 70, а біжить він не гірше за молодих хлопців. Ноги швидко долають кількадесят метрів — і ось вона — мить, коли опиняєшся в небі, - пише Волинь Нова.
Він колись навіть і не думав, що матиме таке хобі. Підлітком відвідував гурток юних електромонтерів, займався веслуванням. Дуже любив дивитися на літаки і потайки мріяв конструювати хай і найпростіші літальні апарати. Вибір зупинив на дельтапланах.
«ДРУЖИНА КАЗАЛА - ДУРНИЦЯМИ ЗАЙМАЮСЬ»
Чоловік більше 40 років працював інженером ПрАТ «Волиньобленерго» у групі випробувань розподільчих мереж, зараз — електромонтер з випробувань і вимірювань Луцької міської філії. З колегами власними руками змайстрували п’ять лабораторій, окремі з яких досі працюють.
«Для роботи сил ще вистачає, а от для польотів, — зізнається, — вже стаю старий. Та й нікому дельтаплани не потрібні, це тільки я ще сам для себе цікавлюся, навіть дружина казала, що дурницями займаюся. Уявіть, як їй могло це подобатися, коли вона один раз прийшла подивитися на польоти і тоді на полі загубила ключ від квартири. Та й небезпечний такий спорт».
НАЙСКЛАДНІШЕ - ПРАВИЛЬНО ПРИЗЕМЛИТИСЬ
Злетіти на дельтаплані — це тільки половина справи. Тут, виявляється, головне — приземлитись. Адже коли людина летить, вона перебуває у горизонтальному положенні, а за лічені секунди, коли дельтаплан наближається до землі, потрібно так скерувати і собою, і апаратом, щоб миттю стати на ноги чи принаймні пробігти кілька метрів.
«Не раз траплялося, що сідали на якийсь кущ. Це легка посадка, але дуже гучна: крило з тріском ламається, його тоді частинами доводиться діставати. Одне слово, не найкращий фініш», — усміхається Євстахій Дмитрович.
Перший свій політ чоловік пам’ятає не дуже добре, бо визначити точно, коли ж він став польотом у повному значенні слова, важко. Перші зроблені самотужки планери були далекими від ідеальних.
«Важили вони майже 40 кілограмів. Швидко бігти схилами з перепадами висоти 20—30 метрів та ще й з такою вагою на плечах було надзвичайно важко. Тут аби ногами встигав перебирати, а ще ж треба так скерувати механізм, аби він піднявся в повітря», — розповідає чоловік.
Розповідає, що найбільше хвилювалися, коли 20 дельтапланеристів повинні були майже одночасно приземлитись. Насувалася гроза, і часу залишалось лічені хвилини. Пілоти, як зграя ворон, кружляли над пагорбами. Розмах крила — 10 метрів, і треба зманеврувати так, щоб і нікого не зачепити, і самому «сісти» успішно.
ХОЧЕ, АБИ ПОБІЛЬШАЛО «КРИЛАТИХ» ЛЮДЕЙ
Таких умов, як у Рахові, на Волині немає. Та місцеві дельтапланеристи примудрилися злітати в небо з пагорбів, що на околиці села Лище Луцького району.
Зараз вдома є два повноцінні справні дельтаплани, чекають нового сезону. Але старішає їхній господар, а послідовників у нього нема. Каже, мабуть, подарує ці крила аероклубу, що у селі Крупа Луцького району. Заробити ніколи не було для нього пріоритетом. Хоче тільки, аби хтось перейняв його хобі і щоб побільшало «крилатих» людей.