Осиротілі сестрички, або Як подружжя з Волині виховало племінниць
Слова провидиці
Надіїн брат Петро Бащук з дружиною Танею дуже переймалися, що живуть разом уже кілька років, а діток їм Господь не посилає. Одного дня вони вирушили на кладовище, щоб прибрати могили рідних, і зустрілися там з незнайомою старенькою бабусею, яка заспокійливим голосом мовила: «Не переживайте. У вас народяться діти, але годувати їх не будете», – і містично зникла, як і з’явилася. Аж тут нагодилася односельчанка, котру подружжя добре знало. Розповіли їй про оказію, і та пішла цвинтарем шукати провидицю. Не обминула жодного закутка, однак бабці не знайшла.
І справді, незабаром у Тетяни з Петром народилася дівчинка Настя, за нею – сестричка Аня. Та безмежне щастя материнства обірвалося, коли Тетяна важко захворіла. Довелося оперувати, однак з наркозу 26-річна жінка так і не вийшла. Овдовівши, Петро не міг залишатися у власній хаті і переселився з доньками до сестри Надії, де прийняли їх з відкритими обіймами. Втім, не справився з горем, що налетіло, немов шуліка. Не врятували ні робота, ні любов до дітей. Помер через вісім років після смерті дружини.
Заради дітей відмовився від посади
– Ані був лише рік, коли вона втратила маму, Насті – три, – розповідає їх тьотя Надія Молнар, яка ніколи не розділяла дітей на своїх та племінників. Недарма кажуть, що справжнє усиновлення або опікунство – це любов назавжди, оскільки всі діти плачуть однією мовою.
Усе життя жінка працювала в колгоспі економістом, чоловік Василь – зоотехніком, потім головою сільради. Родина завжди утримувала величезне господарство: свині, корови, всіляку птицю, навіть фазанів, а це потребувало чималих фізичних зусиль.
– На роботу поспішали на визначені години, – згадує Надія Михайлівна, – та заради дітей, яким потрібні були увага та тепло, під час чергових виборів чоловік відмовився брати в них участь. Хоч люди хотіли бачити його на чолі сільради. Та він сказав: «Краще дітей глядітиму».
Василь Федорович дуже любить господарювати. Народився та виріс на Закарпатті, тому особливо залюблений у виноградарство. Надія Михайлівна – у квіти, які у неї всюди: у хаті ж більше ста видів вазонів.
Подружжя виховало гідних працьовитих дітей. Рідний син Молнарів Василь має престижну роботу у Львові, донька Альона трудиться у місцевому дитячому садочку, названа, Настя, обрала професію провідниці. Її сестра Аня після медучилища вступила у Лодзький медичний університет у Польщі, телефонує рідним щодня. Надія Михайлівна та Василь Федорович вдячні усій своїй родині, що допомагала ставити на ноги осиротілих племінниць.
– Їх дуже любить чоловіків брат Федір Молнар з Івано-Франківська, – каже жінка. – Долею дівчат переймається й родина спочилої Тетяни. Тож діти ніколи не залишаться наодинці з життєвими викликами, які стрінуться на їхньому шляху, а наша хата назавжди буде для них рідною домівкою.