Мер міста зі США носив гарбузи у родини з Волині
Серед десятків виграних проектів Ольги Черен було створення статуту місцевої громади – єдиного на всю сільську територію України. Завдяки цим грантовим коштам було закуплено обладнання для рідної Маковицької школи у Турійському районі, зокрема ксерокси, комп’ютери. На той час, а це понад десять років тому, по сільських школах такої техніки практично не було. Коли Ольга Миколаївна презентувала свій проєкт у Києві, її роботу високо оцінив радник тодішнього президента США Барака Обами.
За перемогу у цьому вдалому проекті Ользі Черен запропонували займатися проєктною діяльністю в Інституті міжнародних відносин у Києві. Проте вона відмовилася, бо хоче працювати у рідному краї. Також її нагородили навчальною поїздкою з місцевого самоврядування у Штати з програмою «Відкритий світ». Ольга Миколаївна відвідала Білий дім, Конгрес. Кілька днів делегація проживала у невеличкому містечку Пітсфілд. Мешканці так пройнялися симпатією до українців, що вручили їм посвідчення почесних громадян міста.
– Мене вразило життя простих американців. Наприклад, те, як вони вміють все використовувати, – згадує Ольга Миколаївна. – У кожному будинку є дві мийки: в одній миють посуд, в іншу скидають відходи, які відразу по трубах йдуть у компостну яму, а звідти у поля. У них, як і в нас, насипано гори сміття, але закрито спеціальним матеріалом, який зверху засівають травою. Потім увесь цей бруд переробляють на газ і ним опалюють будинки! Ще й заохочують інших, щоб возили їм сміття. Або ще одна їхня цікава технологічна ідея. Вода у відстійниках з каналізації проходить кілька ступенів очистки, що стає придатною для вживання. Її п’ють!
А згодом мер містечка Пітсфілд Алан Ізраіль виявив бажання побачити, як живуть в українському селі. Він кілька днів гостював вдома у Ольги Черен в Маленькій Липі.
– Казав, що йому дуже сподобалося. Бо ніхто з його колег, які прибули разом в Україну, не мали змоги пожити так, як звичайні люди. Ми пригощали його нашими стравами, особливо йому смакували вареники. Допомагав нам гарбузи носити, буряки кормові рвав. Тоді була гаряча осіння пора, вдома роботи багато. Батьки мої старенькі, гості чи не гості, а урожай треба збирати. Він побачив, що ми працюємо, і собі захотів. Потім казав, що такого ніколи не бачив і не робив, – сміється Ольга Миколаївна. – Коли почалася війна, телефонував, переживав, запитував, чим допомогти. На жаль, зв’язки з ним втратилися.
Деякі ідеї з життя Америки, Польщі, Болгарії, Німеччини, де Ольга Черен побувала з навчальними програмами, хоче реалізувати у рідній громаді, щоб земляки користувалися такими благами.