Олександр Середюк
Письменник і публіцист, дослідник мілітарної культури Українського козацтва, голова ради старійшин Міжнародної федерації Бойового Гопака
Письменник і публіцист, дослідник мілітарної культури Українського козацтва, голова ради старійшин Міжнародної федерації Бойового Гопака
Що, коли народ весь озброєний?
Одну сторінку у Другій світовій війні історики замовчують або воліють про неї не згадувати. Але вона дуже повчальна, саме тепер, у наш час гібридних війн та підступної агресії східного сусіда.
Ми навіть не задумуємось над простим і наївним питанням: чому Гітлер, захопивши Польщу, Австрію, Чехію, Данію, Францію та інші європейські країни, не окупував таку маленьку Швейцарію?
Більшість істориків відповість, що, мовляв, Гітлеру була потрібна нейтральна Швейцарія з її міжнародними банками, дипломатичними зустрічами тощо. Але він міг безперешкодно також нею користуватися, коли б окупував, як Чехію та інші країни Європи.
Річ не в тому. Виявляється, у фюрера був розроблений план окупації і Швейцарії, який мав назву «План Танненбаум», але він його не застосував, а потім взагалі скасував. Чому?
А тому, що у 1940 році отримав «по зубах» від мужніх швейцарців. У червні 1940 році німецькі Люфтваффе увірвались у повітряний простір Швейцарії і відразу були атаковані винищувачами швейцарських ВПС. Були збиті перші німецькі літаки, а 4 червня, коли німецьке командування здійснило провокацію і виманило12 швейцарських винищувачів, де їх чекало 28 німецьких літаки, мужні пілоти Швейцарії зуміли збили два літаки агресора та одного бомбардувальника, втративши лише одного свого винищувача, і повернутись на свою базу.
Німецький уряд передає 5 червня 1940 року ноту протесту Швейцарії щодо цього інцинденту і у відповідь гітлерівці організовують 8 червня 1940 року напад групи бомбардувальників Не-11Н у супроводі 32 винищувачів на швейцарську територію. Швейцарці піднімають у повітря 12 літаків-винищувачів і у повітряному бою збивають три винищувачі Люфтваффе, втративши при цьому один свій літак.
Відразу Швейцарія мобілізовує 450-тисячну армію. Крім того, у кожного швейцарця є зброя, якою він вміє користуватися. Командувач армією наказав чинити окупантам нищівний опір, незважаючи на накази з будь-яких урядових структур. Хоч половина швейцарців були, власне, німцями, проте у них не було «п’ятої» колони.
Отримавши кілька разів «по зубах», Гітлер не наважився розпочинати війну проти Швейцарії, бо зрозумів, що війна тут, у маленькій країні, може затягнутися і буде дорого йому коштувати. Фюрер Німеччини, який не знав поразок до цього часу, відступив.
Весь світ побачив, що швейцарський прагматизм, поєднаний з мужністю і готовністю стояти на смерть за свою батьківщину, здійснив диво. Швейцарія не була завойована і окупована німецькими загарбниками. Це була єдина країна в Європі, яку війна обійшла.
Така традиція, узагальнена в законах Швейцарії, діє і по цей день. Магічне перетворення 135-сячної армії Швейцарії за декілька діб у 1,5-мільйонну сучасну армію стримує апетити будь-якого агресора. Тому що кожний 4-й громадянин стає на захист своєї країни.
Рецепт успіху тут простий: система військово-польових зборів для всіх чоловіків у віці від 18 до 51 року, плюс легалізація зброї. В кожній сім’ї є бойовий автомат чи кулемет, гранатомет чи легкий міномет. Повна відсутність незадоволених, уклоністів-сачкодавів та корупції у військкоматах. А кількість тирів у містах перевищує кількість барів і кафешок.
Та хіба це ноу-хау? Можливо, вони перейняли у нас, в козацькій Україні, такий досвід мілітаризованого вишколу всього населення. Хто не полінується, то нехай перегляне документи, дипломатичну пошту європейських монархів у ХVІІІ столітті. Україну не називали інакше, як «КОЗАЦЬКОЮ НАЦІЄЮ». А козак – це насамперед ВОЇН. Причому вільний воїн, який не мав пана. З раннього дитинства козаки вчили своїх дітей військової справи, а потім ще віддавали на Січ, де юнак ставав джурою (зброєносцем) у досвідченого козака.
Таким чином, уже в дорослому віці з юнака виходив професійний козак-воїн, який досконало володів усіма видами вогнепальної та холодної зброї, був знавцем рукопашного бою і міг вижити у будь-яких екстремальних умовах. Тому недаремно козаків часто запрошували європейські монархи до своїх країн для вирішення політичних та державних питань.
Чого вартий лише Григорій Орлик, син Пилипа Орлика, хрещеник Мазепи, який став героєм Франції, був нагороджений найвищими відзнаками того часу, а саме: кавалер хреста св. Луї, «великого хреста шведського ордена Меча», отримав титул графа та військове звання генерал-поручник і користувався неабияким авторитетом у французького короля Людовіка ХV.
Отже, чи не пора і нам нарешті повернутися до витоків своїх, до козацької педагогіки та козацького способу життя, до козацького вишколу та правління, щоб знову нас називали КОЗАЦЬКОЮ НАЦІЄЮ, країною воїнів, лицарів Сонця і Добра.
Чи будемо знову чекати, поки «півень клюне»? Прикро, що на 28 році незалежної України ще до цього часу не ухвалений Верховною Радою закон про козацтво. Не вдалося це Віктору Ющенку, то, може, нинішній Президент Петро Порошенко, головнокомандувач ЗСУ, доведе таку важливу справу до логічного та історичного завершення.
Бо з відродженням козацтва – відродиться і Україна!
Ми навіть не задумуємось над простим і наївним питанням: чому Гітлер, захопивши Польщу, Австрію, Чехію, Данію, Францію та інші європейські країни, не окупував таку маленьку Швейцарію?
Більшість істориків відповість, що, мовляв, Гітлеру була потрібна нейтральна Швейцарія з її міжнародними банками, дипломатичними зустрічами тощо. Але він міг безперешкодно також нею користуватися, коли б окупував, як Чехію та інші країни Європи.
Річ не в тому. Виявляється, у фюрера був розроблений план окупації і Швейцарії, який мав назву «План Танненбаум», але він його не застосував, а потім взагалі скасував. Чому?
А тому, що у 1940 році отримав «по зубах» від мужніх швейцарців. У червні 1940 році німецькі Люфтваффе увірвались у повітряний простір Швейцарії і відразу були атаковані винищувачами швейцарських ВПС. Були збиті перші німецькі літаки, а 4 червня, коли німецьке командування здійснило провокацію і виманило12 швейцарських винищувачів, де їх чекало 28 німецьких літаки, мужні пілоти Швейцарії зуміли збили два літаки агресора та одного бомбардувальника, втративши лише одного свого винищувача, і повернутись на свою базу.
Німецький уряд передає 5 червня 1940 року ноту протесту Швейцарії щодо цього інцинденту і у відповідь гітлерівці організовують 8 червня 1940 року напад групи бомбардувальників Не-11Н у супроводі 32 винищувачів на швейцарську територію. Швейцарці піднімають у повітря 12 літаків-винищувачів і у повітряному бою збивають три винищувачі Люфтваффе, втративши при цьому один свій літак.
Відразу Швейцарія мобілізовує 450-тисячну армію. Крім того, у кожного швейцарця є зброя, якою він вміє користуватися. Командувач армією наказав чинити окупантам нищівний опір, незважаючи на накази з будь-яких урядових структур. Хоч половина швейцарців були, власне, німцями, проте у них не було «п’ятої» колони.
Отримавши кілька разів «по зубах», Гітлер не наважився розпочинати війну проти Швейцарії, бо зрозумів, що війна тут, у маленькій країні, може затягнутися і буде дорого йому коштувати. Фюрер Німеччини, який не знав поразок до цього часу, відступив.
Весь світ побачив, що швейцарський прагматизм, поєднаний з мужністю і готовністю стояти на смерть за свою батьківщину, здійснив диво. Швейцарія не була завойована і окупована німецькими загарбниками. Це була єдина країна в Європі, яку війна обійшла.
Така традиція, узагальнена в законах Швейцарії, діє і по цей день. Магічне перетворення 135-сячної армії Швейцарії за декілька діб у 1,5-мільйонну сучасну армію стримує апетити будь-якого агресора. Тому що кожний 4-й громадянин стає на захист своєї країни.
Рецепт успіху тут простий: система військово-польових зборів для всіх чоловіків у віці від 18 до 51 року, плюс легалізація зброї. В кожній сім’ї є бойовий автомат чи кулемет, гранатомет чи легкий міномет. Повна відсутність незадоволених, уклоністів-сачкодавів та корупції у військкоматах. А кількість тирів у містах перевищує кількість барів і кафешок.
Та хіба це ноу-хау? Можливо, вони перейняли у нас, в козацькій Україні, такий досвід мілітаризованого вишколу всього населення. Хто не полінується, то нехай перегляне документи, дипломатичну пошту європейських монархів у ХVІІІ столітті. Україну не називали інакше, як «КОЗАЦЬКОЮ НАЦІЄЮ». А козак – це насамперед ВОЇН. Причому вільний воїн, який не мав пана. З раннього дитинства козаки вчили своїх дітей військової справи, а потім ще віддавали на Січ, де юнак ставав джурою (зброєносцем) у досвідченого козака.
Таким чином, уже в дорослому віці з юнака виходив професійний козак-воїн, який досконало володів усіма видами вогнепальної та холодної зброї, був знавцем рукопашного бою і міг вижити у будь-яких екстремальних умовах. Тому недаремно козаків часто запрошували європейські монархи до своїх країн для вирішення політичних та державних питань.
Чого вартий лише Григорій Орлик, син Пилипа Орлика, хрещеник Мазепи, який став героєм Франції, був нагороджений найвищими відзнаками того часу, а саме: кавалер хреста св. Луї, «великого хреста шведського ордена Меча», отримав титул графа та військове звання генерал-поручник і користувався неабияким авторитетом у французького короля Людовіка ХV.
Отже, чи не пора і нам нарешті повернутися до витоків своїх, до козацької педагогіки та козацького способу життя, до козацького вишколу та правління, щоб знову нас називали КОЗАЦЬКОЮ НАЦІЄЮ, країною воїнів, лицарів Сонця і Добра.
Чи будемо знову чекати, поки «півень клюне»? Прикро, що на 28 році незалежної України ще до цього часу не ухвалений Верховною Радою закон про козацтво. Не вдалося це Віктору Ющенку, то, може, нинішній Президент Петро Порошенко, головнокомандувач ЗСУ, доведе таку важливу справу до логічного та історичного завершення.
Бо з відродженням козацтва – відродиться і Україна!
Коментарі:
А Ви про шаровари і козацтво. Краще варіть вареники і подавайте їх з сметаною гостям у своєму напів-приватизованому музеї.