Що протиставити популізму
«Популісти часто стверджують, що соціальні проблеми мають прості рішення». – українська Вікіпедія
Немає потреби переказувати, що в Україні популістів, хоч греблю гати, що народ український на них ведеться, що серед популістів є найпопулісти, які вже півтора десятка років, а може і більше, морочать людям голову. Немає потреби вкотре розводитись, що популізм завжди був і завжди буде, бо народ завжди залишається народом зі своїм правом не знати те, що повинен знати урядовець і зі своїм природним правом на життя.
![Що протиставити популізму]( "Що протиставити популізму")
Але трапляються історичні періоди, коли популізм може являти неабияку загрозу суспільству. Це приблизно як обіцянка лікаря хворому вилікувати його від тяжкої недуги фізіологічним розчином.
Проте мова не про популістів та їхнє шкідництво, а про українських політиків-реформаторів, про їхнє сприяння вітчизняному популізму. Звісно, що не всі урядовці та парламентські політики є справжніми реформаторами. Чимало серед них, імітуючи реформаторство, просто бореться за владу. Можна сказати, що всі політики борються за владу. На те вони і політики. Робота в них така.
Але для одних політиків влада – це привілеї та вільний доступ до народних засіків, а для інших – це небідне, заможне суспільство, в якому неважко і не страшно бути заможним. Здається, що таких в Україні не густо. Переважають перші, проте реформи, най не так швидко, як хотілось, але ідуть.
Реформи – це дискомфорт, це втрата звичного, навіть якщо це звичне геть зогнило. Реформи – це перероблення одного на протилежне, після чого має стати краще. І ось тут наші реформатори пасуть задніх. Тобто не в сенсі, що вони нічого не роблять. Роблять. Не в сенсі, що роблять неправильно. Правильно, бо використовують досвід країн, які з соціалістичних перетворились на цивілізовані. А в сенсі, що не перетворюють народ, за ради якого всі ці реформи, на своїх союзників і співучасників.
З людьми вже два роки щось роблять, а ті не знають що, бо їм жодного разу толком не пояснили дві важливі речі. Перше, в якому реальному, тобто жахливому стані перебуває Україна. Друге, що конче треба зробити, щоб позбутись цього жахіття, а позбувшись, створити плацдарм для будівництва повноцінного життя.
Пояснити толком – це не популістською фразеологією, як це робив попередник чинного прем’єр-міністра, а буквально на пальцях. Пояснити і регулярно розповідати по стан справ в органах влади, про ситуацію у виробництві, медицині, освіті, на селі. Називати імена, називати причини, говорити про шляхи виходу з нашого занедбаного становища.
І ось тут про найцікавіше. А чи знають наші центральні і місцеві керівники про фактичний стан справ по галузево та про фактичні причини негараздів. Спостерігаючи за «діяльністю» на місцях, неважко прийти до висновку – не знають.
А звідки їм знати, якщо про ситуацію, скажімо, в окремо взятому районі, окремої області місцеві керівники звикли взнавати з Києва. І це не жарт. Відсутність в головах і паперах місцевого керівництва об’єктивної інформації про стан справ в регіоні є причиною чиновницької бездіяльності, якщо діяльності, то неадекватної ситуації. Є причиною безграмотності, непрофесійності працівників органів виконавчої влади. Є причиною успішного опору реформам. Є причиною приходу у Верховну та інші ради або малограмотних, або злодійкуватих депутатів. Є причиною процвітання популізму.
Візьмемо для прикладу «Стратегію розвитку Волинської області на період до 2020 року». За задумом Києва та Луцька, волиняни мають жити і працювати за цим документом ще майже п’ять років. Але це 383 сторінки безпредметної балаканини. Вже тільки одна назва цього фоліанту «Стратегія розвитку…» підриває довіру до цього документу. Мав би бути «Стратегічний план розвитку». Саме план, який чітко визначає цілі та методи їх досягнення. Цілі визначаються аналізом проблем.
Має бути загальнодержавний стратегічний план, стратегічні плани територіальних громад та обласні, районні координаційні стратегічні плани. Загальнодержавний стратегічний план визначає загальнодержавні цілі, частина з яких не може фігурувати в регіональних стратегічних планах. Такі як «Збройні сили», «Національна безпека», «Зовнішня політика», «Звільнення окупованих територій» і тому подібне. А ще в ньому визначаються загальні методичні питання.
Потім, на основі встановленої методики стратегічні плани розробляються в кожній територіальній громаді. Обласний стратегічний план відіграє роль підсумкового документу та включає питання координації дій громад області. Це максимум тридцять сторінок тексту.
Натомість що ми маємо? Ми маємо балаканину в стилі попередніх років безвідповідальності. Гекабайти безпредметної інформації без чіткого означення її застосування. Хіба що для складання анекдотів. Наприклад «Рівень зайнятості населення у віці 15 - 70 років за 2013 рік становив 59,7 відсотка. (по Україні - 60,3%), що вище, ніж у Рівненській (59,6%), Чернівецькій (58,7%), Закарпатській (58,6%), Тернопільській (56,2%), Івано-Франківській (55,4%)». Словом, у Волинській області жити добре, бо в деяких інших областях ще гірше.
Нас смішить брехня російської пропаганди, а чим це «твердження краще»!? Або таке «Низька урбанізація та низька щільність населення передусім периферійних районів створює додаткові проблеми регіонального розвитку, пов’язані з обмеженістю трудових ресурсів, розпорошенням органів та закладів, що надають послуги місцевому населенню».
Уявляєте? То виявляється що примітивний рівень життя в області є наслідком великої кількості селян та незначної кількості городян, тому і не вистачає в нас перукарень та пралень на душу населення. Без окулярів видно, що цей абзац списано з якогось компартійного документу часів СРСР. Але далі ще краще «Упродовж 1989 - 2013 років населення області скоротилося лише на 1,9 відсотка, а починаючи з 2006 року чисельність населення зростає, в основному, за рахунок природного приросту».
Ти ба! «…скоротилось лише на 1,9 %...» - ні щоб відсотків так на 10, особливо з числа похилого віку та дітей, щоб на соціальних виплатах заощадити. І що таке зростання населення за рахунок природного приросту? Це феномен якийсь особливий? Такого раніше не було? Чи туга за тим, що на Волинь вже ніхто не їде?
Неефективне керівництво творить безграмотні документи, якими продовжує своє безтурботне життя.
Якщо повірити вище згаданій «Стратегії», що «Позитивна динаміка зайнятого населення в області спостерігається із 2005 року. Економічною діяльністю в регіоні зайнято понад 90 відсотків економічно активного населення. Зокрема, у 2011 році – 440,1 тис. осіб (91,7%), у 2012 році – 442,8 тис. осіб (91,9%), у 2013 році – 445,7 тис. осіб (92,2%)», то навіщо щось робити? Вже все зроблено. Навіщо когось звільняти і когось кращого призначати? Маємо суперові кадри. Навіщо робити реформи? Все в стані досконалості. Народ живе і процвітає.
І звідки ці популісти тільки і беруться???
Вероніка Романович
Немає потреби переказувати, що в Україні популістів, хоч греблю гати, що народ український на них ведеться, що серед популістів є найпопулісти, які вже півтора десятка років, а може і більше, морочать людям голову. Немає потреби вкотре розводитись, що популізм завжди був і завжди буде, бо народ завжди залишається народом зі своїм правом не знати те, що повинен знати урядовець і зі своїм природним правом на життя.
Але трапляються історичні періоди, коли популізм може являти неабияку загрозу суспільству. Це приблизно як обіцянка лікаря хворому вилікувати його від тяжкої недуги фізіологічним розчином.
Проте мова не про популістів та їхнє шкідництво, а про українських політиків-реформаторів, про їхнє сприяння вітчизняному популізму. Звісно, що не всі урядовці та парламентські політики є справжніми реформаторами. Чимало серед них, імітуючи реформаторство, просто бореться за владу. Можна сказати, що всі політики борються за владу. На те вони і політики. Робота в них така.
Але для одних політиків влада – це привілеї та вільний доступ до народних засіків, а для інших – це небідне, заможне суспільство, в якому неважко і не страшно бути заможним. Здається, що таких в Україні не густо. Переважають перші, проте реформи, най не так швидко, як хотілось, але ідуть.
Реформи – це дискомфорт, це втрата звичного, навіть якщо це звичне геть зогнило. Реформи – це перероблення одного на протилежне, після чого має стати краще. І ось тут наші реформатори пасуть задніх. Тобто не в сенсі, що вони нічого не роблять. Роблять. Не в сенсі, що роблять неправильно. Правильно, бо використовують досвід країн, які з соціалістичних перетворились на цивілізовані. А в сенсі, що не перетворюють народ, за ради якого всі ці реформи, на своїх союзників і співучасників.
З людьми вже два роки щось роблять, а ті не знають що, бо їм жодного разу толком не пояснили дві важливі речі. Перше, в якому реальному, тобто жахливому стані перебуває Україна. Друге, що конче треба зробити, щоб позбутись цього жахіття, а позбувшись, створити плацдарм для будівництва повноцінного життя.
Пояснити толком – це не популістською фразеологією, як це робив попередник чинного прем’єр-міністра, а буквально на пальцях. Пояснити і регулярно розповідати по стан справ в органах влади, про ситуацію у виробництві, медицині, освіті, на селі. Називати імена, називати причини, говорити про шляхи виходу з нашого занедбаного становища.
І ось тут про найцікавіше. А чи знають наші центральні і місцеві керівники про фактичний стан справ по галузево та про фактичні причини негараздів. Спостерігаючи за «діяльністю» на місцях, неважко прийти до висновку – не знають.
А звідки їм знати, якщо про ситуацію, скажімо, в окремо взятому районі, окремої області місцеві керівники звикли взнавати з Києва. І це не жарт. Відсутність в головах і паперах місцевого керівництва об’єктивної інформації про стан справ в регіоні є причиною чиновницької бездіяльності, якщо діяльності, то неадекватної ситуації. Є причиною безграмотності, непрофесійності працівників органів виконавчої влади. Є причиною успішного опору реформам. Є причиною приходу у Верховну та інші ради або малограмотних, або злодійкуватих депутатів. Є причиною процвітання популізму.
Візьмемо для прикладу «Стратегію розвитку Волинської області на період до 2020 року». За задумом Києва та Луцька, волиняни мають жити і працювати за цим документом ще майже п’ять років. Але це 383 сторінки безпредметної балаканини. Вже тільки одна назва цього фоліанту «Стратегія розвитку…» підриває довіру до цього документу. Мав би бути «Стратегічний план розвитку». Саме план, який чітко визначає цілі та методи їх досягнення. Цілі визначаються аналізом проблем.
Має бути загальнодержавний стратегічний план, стратегічні плани територіальних громад та обласні, районні координаційні стратегічні плани. Загальнодержавний стратегічний план визначає загальнодержавні цілі, частина з яких не може фігурувати в регіональних стратегічних планах. Такі як «Збройні сили», «Національна безпека», «Зовнішня політика», «Звільнення окупованих територій» і тому подібне. А ще в ньому визначаються загальні методичні питання.
Потім, на основі встановленої методики стратегічні плани розробляються в кожній територіальній громаді. Обласний стратегічний план відіграє роль підсумкового документу та включає питання координації дій громад області. Це максимум тридцять сторінок тексту.
Натомість що ми маємо? Ми маємо балаканину в стилі попередніх років безвідповідальності. Гекабайти безпредметної інформації без чіткого означення її застосування. Хіба що для складання анекдотів. Наприклад «Рівень зайнятості населення у віці 15 - 70 років за 2013 рік становив 59,7 відсотка. (по Україні - 60,3%), що вище, ніж у Рівненській (59,6%), Чернівецькій (58,7%), Закарпатській (58,6%), Тернопільській (56,2%), Івано-Франківській (55,4%)». Словом, у Волинській області жити добре, бо в деяких інших областях ще гірше.
Нас смішить брехня російської пропаганди, а чим це «твердження краще»!? Або таке «Низька урбанізація та низька щільність населення передусім периферійних районів створює додаткові проблеми регіонального розвитку, пов’язані з обмеженістю трудових ресурсів, розпорошенням органів та закладів, що надають послуги місцевому населенню».
Уявляєте? То виявляється що примітивний рівень життя в області є наслідком великої кількості селян та незначної кількості городян, тому і не вистачає в нас перукарень та пралень на душу населення. Без окулярів видно, що цей абзац списано з якогось компартійного документу часів СРСР. Але далі ще краще «Упродовж 1989 - 2013 років населення області скоротилося лише на 1,9 відсотка, а починаючи з 2006 року чисельність населення зростає, в основному, за рахунок природного приросту».
Ти ба! «…скоротилось лише на 1,9 %...» - ні щоб відсотків так на 10, особливо з числа похилого віку та дітей, щоб на соціальних виплатах заощадити. І що таке зростання населення за рахунок природного приросту? Це феномен якийсь особливий? Такого раніше не було? Чи туга за тим, що на Волинь вже ніхто не їде?
Неефективне керівництво творить безграмотні документи, якими продовжує своє безтурботне життя.
Якщо повірити вище згаданій «Стратегії», що «Позитивна динаміка зайнятого населення в області спостерігається із 2005 року. Економічною діяльністю в регіоні зайнято понад 90 відсотків економічно активного населення. Зокрема, у 2011 році – 440,1 тис. осіб (91,7%), у 2012 році – 442,8 тис. осіб (91,9%), у 2013 році – 445,7 тис. осіб (92,2%)», то навіщо щось робити? Вже все зроблено. Навіщо когось звільняти і когось кращого призначати? Маємо суперові кадри. Навіщо робити реформи? Все в стані досконалості. Народ живе і процвітає.
І звідки ці популісти тільки і беруться???
Вероніка Романович
Коментарі: