«Батьки сказали - виживу, буду служити Богу», - у Луцьку на священика вчиться хлопець з Росії

У Луцьку у богословській академії вчиться хлопець з Росії Ілля Бобилєв.

Студент розповів, що він родом з Кубані, а останнім часом жив у місті Анапі, - пише "Волинська правда".

Виявляється, що після школи він встиг повчитися у двох коледжах і навіть має диплом.

«Спочатку я 3 роки вчився на соціального працівника, але потім Москва закрила свій філіал Російського державного соціального університету. В мене був вибір, або їхати в Москву, або переводитись в інший заклад. Я вирішив переводитись в коледж при Сочинському державному університеті, закінчив його і тепер маю диплом менеджера з туризму», – розповідає Ілля.

У відповідь на запитання про те, чому він так різко змінив профіль, майбутній душпастир каже, що завжди знав, що повинен стати священиком. Він лаконічно і стримано розповідає свою зворушливу історію: «Мені батьки завжди казали, щоб я був священиком. Справа в тому, що коли я народився, то захворів. Тоді батьки дали Богу обітницю: якщо я виживу, то буду служити Богу і буду священиком».

Ілля розповідає, що під час навчання в школі він не дуже хотів прожити життя священика. Велику роль зіграло і оточення: друзі були не дуже релігійні. Відтак, він закінчив школу і вступив у коледж, але, як то кажуть, не було б щастя, та нещастя допомогло.

«Я зламав руку, і цей біль допоміг мені щось переосмислити і зрозуміти, що я роблю щось неправильно, що потрібно подивитися на своє життя по-іншому. В той момент я взявся за голову і зрозумів, що, якщо є Боже благословення і Божа воля на щось, то я не можу йти проти неї і бути кимось іншим, а не священиком. Я намагався спробувати щось інше, але воно в мене не виходило. Я просто зрозумів, що треба змиритись і робити те, для чого ти призначений», – пригадує Ілля.

Саме тому він і приїхав до Луцька, щоб вчитися і не противитися волі Божій, а служити йому, так, як і обіцяли батьки у своїх молитвах за хворого сина.

«Перестав дивитися телевізор після того, як почув, що у Львові їдять дітей»

«Приїхав у Луцьк, бо мене тут зарахували». Хлопець додає, що також пробував вступати до Києва, але не склалося.

«Якщо чесно, то в мене був маленький страх, але швидше за все це були навіяні стереотипи. Хочу сказати, що з 2015 року я вже не дивився телевізор. Після того, як я почув історію, що в Львові їдять дітей з яєчнею, мені стало смішно, я розумів, що такого бути не може, і я перестав дивитися телевізор», – зізнається вже теперішній студент богословської академії, розповідаючи про свій «переїзд» до Луцька.

Певна річ, що й батьки хвилюються за своє чадо. Хлопець розповідає, що часто спілкується з мамою і татом, тут допомагають сучасні технології. Батьки його підтримують і розуміють його вибір.

Як «москаль» за півроку вивчив українську з … телефонного додатка

Багато знайомих хлопця у Росії можуть дуже здивуватися, коли натраплять в нетрях всесвітньої павутини на статтю про Іллю. Факт про те, що він навчається у богословській академії, Ілля залишив у таємниці, яку відкрив тільки одному близькому другу.

«Про те, де я вчуся знає тільки один друг, але він нормально сприймає мій вибір і адекватно дивиться на цю ситуацію між Україною і Росією. Він розуміє, що відбувається і нормально на це дивиться», – розповідає студент з Кубані.

Ілля каже, що йому подобається Луцьк, він любить погуляти вулицями «столиці» Волині і запевняє, що жодного разу з дня свого першого приїзду в Україну не боявся вийти в місто.

«Це дуже цікаве місто. Люблю гуляти вулицею Лесі Українки, дуже сподобався замок Любарта, а також подобаються собори: наш (Свято-Троїцький, – прим.авт), собор Петра і Павла. Це такі історичні архітектурні пам’ятки. Саме через це мені і подобається місто», – з посмішкою розповідає хлопець.

Також не виникло проблем у нього і в спілкуванні з одногрупниками. В групі з росіянином навчаються ще 11 хлопців, вони переважно із Волині та Західної України. Кубанець зараз із посмішкою розповідає, що спочатку хвилювався перед тим, як почати говорити: «Спочатку мені було важко, бо я не знав української, але я завантажив додаток на телефон і таким чином вчив мову. Це було смішно. Я трішки вчив деякі слова, але коли сюди приїхав, то був такий страх, що я не знав, як розмовляти, і цей страх деякий час мене переслідував. Тоді я хлопцям російською сказав: «Если я буду что-то говорить не так, то поправляйте меня». Вони стали мене виправляти, підказувати, і я став говорити, казати, розмовляти українською».

Також він пояснює, що додатковим стимулом вивчити мову було й те, що його прабабусі і прадідусі народилися на Волині і Галичині. «Це моя історична Батьківщина», – каже хлопець.

«Треба, щоб кожна хвилина була розписана»

Зараз Ілля Бобилєв вливається в релігійне середовище і вчиться жити в ньому, бо хоча й раніше багато знав про життя духовних осіб (тато Іллі – священик грецької православної церкви на честь Іверської ікони Божої Матері у станиці Благовіщенській в Росії), але не відчував це на собі. Хлопець запевняє, що коли людина перебуває не в релігійному середовищі, тоді вона думає зовсім по-іншому.

«Людина сприймає релігійні закони і релігійні заповіді по-своєму і дивиться на це з іншої точки зору, а коли людина перебуває в релігійному середовищі, тоді вона більше думає про Бога, про церкву, про релігію», – ділиться своїми роздумами хлопець.

«Може бути і так, що залишусь на Волині»

Незважаючи на те, що попереду в Іллі ще понад 5 років навчання, він вже ставить для себе певні завдання. Проте, без очікуваного юнацького максималізму, він розважливо планує своє майбутнє і каже, що перш за все потрібно покладатися на Бога. Хлопець знає, що він не перший іноземець, який вчиться у Волинській богословській академії.

Схожі історії його попередників з Аргентини, Парагваю, інших країн Південної Америки, напевно, ще більше мотивують і підтримують першокурсника на шляху до своєї мети. Кілька років тому стало відомо про те, що хлопець з Парагваю, закінчивши академію в Луцьку, залишився служити в одному із сіл поблизу обласного центру.

Герой нашого матеріалу не відкидає варіанту теж залишитись на Волині для пастирського служіння:

«Можна багато про що мріяти, але це може не відбутись. Може залишусь, може й ні, це все не від мене залежить. Як Бог дасть, так і буде».