Дитина плюс робота: секрети відомих мам Волині

Сучасна жінка тепер дуже рідко досиджує три роки у декреті. Все більше тих, хто виходить на роботу чи не відразу після пологів. Як же встигати варити борщі, прибирати вдома, гратися з дитиною і до того ж справлятися з роботою?

Журналісти "Волинь24" розпитали у відомих волинських мам, як вони поєднували роботу і виховання дитини.

Світлана ГОЛОВАЧУК, екс-речниця Волинської ОДА

Переконана, що коли щаслива мама, то таким самим буде й емоційний фон її дитяти. Тому, якщо робота додає втіхи через самоствердженні та реалізацію, то мама має працювати. З власного досвіду скажу, що від того плюси отримають усі. Хоча дійсно працювати з малюком на руках - досить непросто.

Коли моєму доціку виповнилося 4 місяці, ми з нею... влилися у виборчий процес: я - з ноутом та телефоном, а вона в колясці. Тоді керівництво мене зрозуміло, тому працювала з дому, навідувалася лише на наради. Рижика лишала на батьків. Пам'ятаю, як зоставила на дідуся. Кажу: прокинеться, то пляшечка з молоком - в холодильнику, а там і я повернуся. А нарада, наче на зло, безкінечна. Думаю: все, кричить моя Христина, а матері нема! Дід же на руки боїться брати! Прилітаю - спить. Дід, весь такий гордий, возить подвір'ям. Виявилося, і нагодував, і підгузок зумів замінити, і заколихав знову.

На повний робочий день вийшла, коли доціку виповнилося 11 місяців. Допомагали усі. На кілька годин приходила няня. Я ж вирішила, що робота - не привід відмовляти доціку в грудному вигодовуванні. То вона вночі мене піднімала зо 5 разів. На ранок - наче лунатик. А на роботу йти треба!

Якось узагалі не вклалася. Засопла в 5 ранку. А у мене підйом о 5. 30. Приїхала в ОДА - вранішня нарада. Доповідь хтось із колег читає таким рівним голосом і я чую, як провалююся в сон із відкритими очима. Аж раптом чую: Світлано Василівно, візьміть до уваги, будь ласка. Тоді я аж смикнулася на шефів голос :)

Але моїй Христині ще й трьох не було, як вона кричала перед телевізором: маааааам, тут твоїх дядь з роботи показують. А в 3,6 дитячому психологу роказувала, чим займається служба у справах дітей.

А ще було, що прийшли ми з нею разом на волТВ , бо передачу писали. Серед гостей - Віктор Сапожніков, Нововолинський міський голова. То він, побачивши руді хвостики Христі, каже, сміючись у вуса: а в кого то ти така руденька? Дівчина, не розгублюючись: я - мамине сонечко!

Кумедний випадок із останнього: у маршрутці розповідала про першого президентра України. На що якась бабця обурювалася: "дєтак в таком возрастє нада цвєточєк учіть!".

Тому моя позиція: є можливість, то треба працювати мамам. Зрештою, то і матеріальний плюс. Звісно, потрібна буде допомога близьких та їхня підтримка. Пам'ятаю, так боляче було, коли одна з сусідок пліткувала: дитя покинула! Оце стереотипне мислення дратує. Мама - перший приклад дитяті. І приклад активності у житті теж. А у мам, які працюють, любові не менше.

Марина ЗАНЮК, засновниця модельного агентства MZM Models

Звичайно, догляд за дитиною і виховання вимагає багато часу. Я не знаю, як справляються мами, яким нікому допомогти. Мені допомагали всі: і чоловік, і батьки, і навіть племінниця. Довірити дитя чужій людині, няні, я не наважилась.

Робота не заважає вихованню дитини, але, звичайно, забирає багато часу. Спілкуватись з дитям не обов'язково цілими днями, для цього можна виділяти якийсь час, коли разом снідаєте, їдете в авто, відвідуєте гурток, 5-10 хвилин перед сном на "обнімашки" і "поговорити". Також мій синочок з задоволенням проводить час в бабусі з дідусем, з двоюрідними братиками.

Надія РОГОЗІНА, лайф-коуч

Коли жила в Києві впродовж десяти років, де я працювала на телебаченні, звичайно що графік був дуже насичений, перший час у мене була няня, потім, коли сталася криза довелося відмовитися від послуг няні і я забрала маму до себе в Київ. Вона проживала зі мною там кілька років, допомагала мені. В принципі, вона не була там 100 % часу, адже моя дочка надзвичайно самостійна, і вона завжди справлялася з тим, щоб сама побути вдома і зігріти їсти. А ще, я намагалася по можливості брати її з собою у відрядження, на якісь зйомки цікаві.

По-перше, щоб побути разом, а по друге, щоб вона розвивалася, щоб вона бачила світ, бачила людей, що в людей бувають різні складні ситуації. Було дуже прикольно, пам’ятаю, приїхала на зйомку, і я забула її попередити, що там буде сім’я, де біла мама і десятеро чорношкірих дітей. Вона була трохи здивована, бо такого ніколи не бачила.

Ну а зараз я працюю дистанційно і однією з причин, чому я вирішила змінити професію, чому вирішила організувати свою роботу з комп’ютера, було те, що я захотіла більше проводити часу зі своєю дочкою. Тепер я працюю тоді, коли мені зручно і коли нам хочеться розважатися, ми просто беремо і це робимо. Ідемо або їдемо, мандруємо, так що тепер проблеми з цим немає.

Наталка ВОЙТОВИЧ, телеведуча

Поєднувати материнство із роботою - це складний механізм. Скрізь встигати - неможливо. Тому, звісно, мені допомагають. Трішки бабусі, трішки дідусі. Є у нас і няня - це моя помічниця в усьому. Вона у нас п’ятий рік. З нашим ритмом, без допомоги - ніяк!

Часу на дитину, якщо відверто, - трішки бракує, картаю себе за це, але не можу покинути улюблену телесправу, тому намагаюся все це поєднувати. Якось та й вдається.

Катерина ДУЛАПЧІЙ, прес-секретар ГК Континіум, блогер

Спочатку, як Владислава-Соломія народилася, гляділа її сама. Десь з місяців семи, коли на кілька годин виїжджала на роботу, з'явилася няня. Нам дуже пощастило, адже Тетяна Анатоліївна була з нами аж до того часу, коли дочці виповнилося 3 роки, і ми переїхали з Києва в Луцьк. Це була просто неймовірна людина, вона нам дуже допомогла.

Пам'ятаю, няня часто повторювала, що з Ладушкою не буде проблем у садочку. Так і було. Потім, в Луцьку, вже почали допомагати мої батьки. Точно не змогла би так вільно почуватися на роботі, якби не вони! Я їм дуже вдячна.

Робота ніколи не стояла і не стоїть на заваді виховання. Принаймні в мене з Владиславою. Вона просто все хоче повторювати за мною. І вже зараз розуміє, що їй подобається, чим би хотіла займатися. Ми спілкуємося постійно. В нас є одна традиція, по дорозі зі школи і перед сном - завжди обговорюємо, як минув її день, як вона себе почувала і відчувала. Питаю, чи ніхто її не засмутив, як настрій чи всім задоволена. Питаю чи почувається щасливою, які успіхи.

І в мене є один секрет-порада, який завжди використовую - часто обіймаю її і в ту хвилину стараюсь максимально думати лише про неї з великою любов'ю. Цього буває достатньо, щоб вона відчула максимальну увагу, навіть якщо є лише 1 хвилинка.

Ольга БУЗУЛУК, речниця луцьких патрульних

Коли 6 років тому народилась Аліна (21 квітня їй буде 6), я була в декретній відпустці. Після народження, звісно, не могла сидіти на місці, працювала у громадському секторі. Це була здебільшого віддалена робота або ж робота вдома. Тому справлялась добре. Навіть встигла взяти участь у виборчих кампаніях і як прес-секретар штабів, і як кандидатка в депутати. На той час припала і Революція Гідності.

Через 2 роки і 8 місяців народилась Діана (1 лютого їй виповнилось 3). Звичайно, з двома дітками вже було важче, активна діяльність трохи призупинилась. Аліну треба було вести в садочок, а цілий день бути з Діанкою.

Нам пощастило, бо в іншій частині будинку живе старша жінка, яка допомагає мені з доньками. На неї я завжди можу лишити дітей, головне, щоб було щось приготоване і мультики на чому подивитись :)

У грудні 2015 року мене запросили на співбесіду в Патрульну поліцію – новостворений на той момент підрозділ, і я її успішно пройшла. Діані було лише 11 місяців, звісно, я переживала, але ж не долучитись до змін в країні не могла.

Вийшла з декретної відпустки. Ось уже третій рік працюю прес-секретарем Патрульної поліції спочатку Луцька, а тепер Волині.
Поєдную нормально, головне, щоб був автомобіль, щоб можна було швидко пересуватись містом. Тому що дітей треба завезти в садок і забрати додому, потрібно щось купити, зробити ще мільйон різних справ.

Добре, що патрульна поліція дуже мобільна та оперативна. Всю роботу, всі виклики, все, що відбувається протягом зміни, я бачу у своєму телефоні, ми з патрульними працюємо в он-лайн режимі. Тож це жодним чином не заважає поєднувати і виховання дітей, і роботу. Звісно, є різні ситуації, бувало, що й вночі треба було виїжджати на якусь подію. Але діти це знають і до цього звикли.

Робота – це моя третя дитина, я дуже дорожу репутацією своєю особистою і підрозділу, де працюю, оберігаю, лелію її, і коли трапляється щось негативне (а без цього ніяк), страшенно хвилююсь.

Але за цей період ми пережили достатньо багато кризових ситуацій, і зараз вже набагато швидше виходимо з них. Головне, що імпонує, - це відкритість і прозорість, цілодобова доступність для ЗМІ. Всі в мене вдома це знають. З одного боку, це погано, бо це страшенно втомлює. А, з іншого боку, це буде оцінено не зараз, а через тривалий час, і я знаю, що мої доньки пишатимуться мамою та її колегами.

Зараз у них такий вік (6 і 3 роки відповідно), що їм необхідно багато моєї уваги. І вона є. Вранці ми багато спілкуємось, коли збираємось у садочок. Потім увечері ділимось враженнями, потім вечеря, трохи мультиків, казки на ніч і обов’язково колискові, під які вони засинають. Як не дивно, в цьому шаленому ритмі життя мені вдалось навчити їх бачити, відчувати і розуміти прекрасне: спів пташок, пухкенька киця, воркування голубів, пугукання сови, красива машина і т.д. Я десь читала, що основне призначення вчителя – аби дитина розуміла світ. Я думаю, що це розуміння я їм дала і надіюсь, що і з вчителями їм теж пощастить. Аліна іде в школу вже у вересні цього року.

Тобто у нас є певний режим, якого ми дотримуємось. Є розуміння світу і процесів у ньому, що таке добро і зло, я багато розповідаю їм випадків по службі, в тому числі, пов’язаних з дітьми, нехай знають, що життя не лише яскраве і прекрасне, бо будуть на шляху і погані люди.

Третє – це їхня самоорганізація і самодисципліна. Я їм кажу: колись мене з татом не стане, а ви завжди будете одна в одної. І якось ми оцей етап, коли діти сваряться, не можуть щось поділити, проходимо дуже м’яко. Вони страшенно люблять одна одну, але щоб їм це довести, треба було почути і крики, і сльози від них. Але нічого, я й це навчилась сприймати дещо холоднокровно: поплачуть і перестануть. Треба ж дітям часом і поплакати :)

Тому я дякую Господу, що у мене з чоловіком є батьки, є жінка, яка допомагає тут на місці, є улюблена робота, і є чудові доньки, які вже зараз є прекрасними добрими чуйними людьми. Вони в мене великі і мудрі не по віку, а ще красуні і артистки.

Часом думаю, щоб усе кинути і бути такою собі сімейною жінкою: дім, діти, готування. Але, думаю, тоді б я стала нецікавою і для доньок, і для чоловіка, і для моїх близьких та друзів. Тому – як є зараз, так нам усім і добре.

Юлія ВУСЕНКО, депутат Луцької міської ради

Я мама двох малюків з маленькою різницею у віці. Між моїми дітками рік і три місяці, але народжувала я їх не у ранньому віці. Напевно, тому розуміла, що можна поєднувати роботу із вихованням дітей. Мені допомагали няні і підстраховували бабусі.

Я не була у відпустці по догляду за дитиною жодного разу, хоча, розуміючи важливість грудного вигодовування, перші пів року годувала і сина, і донечку. Тому перші пів року ми завжди були разом і нам вдавалося з задоволенням поєднувати материнство із роботою.

Знаю, що багато жінок не наважуються працювати, поки дитина маленька. Не знаю, наскільки це вірно... це вибір кожного. Проте завжди наголошую, що материнство - це не податок на кар’єру! І якщо ви бачите, що вам так зручно і від цього не страждають ваші малята, не бачу причин відмовлятися.

Марія АДАМЧУК, президент благодійного фонду «СТОПРАК»

В мене 2 діток: Гліб (9 років) і Анна (8 років). Так як я завжди багато працювала, то часу сидіти в декреті особливо не було. Коли Глібу було лише 4 місяці, я вийшла на роботу. Не скажу, що це є добре, бо бачила, що нестача моєї уваги та любові трохи відображалася на ньому.

Якби можна було повернути час, то я б побула мінімум рік-два з дитиною. З дітьми мені завжди допомагала і допомагає мама. Вона щодня зранку приїздить і займається з ними: водить в школу, на гуртки, вчить уроки.

Я майже не орієнтуюся, що вони вчать і не знаю батьків в класі. Не знаю, добре це чи погано, але таке життя і такий мій ритм роботи... Звичайно, робота забирає багато часу і хотілося б більше проводити часу з ними. Тому, зараз я вирішую цю проблему таким чином, щоб хай навіть я мало їм часу приділяю, але ті моменти, коли ми разом, ми намагаємося провести максимально класно: грати в ігри, говорити про сокровенне, разом щось дивитися чи їздити на каву.

І намагаюся з ними говорити Не просто формальне: "Як справи в школі?", а розпитувати про їхніх друзів, що в них трапилося цікавого, про що вони мріють...

Підготувала Ольга ЗЕЙЛИК