Операція «Дитинство», або Ким мріяли стати луцькі депутати. ФОТО

Усі ми – родом з дитинства, але кожен про своє минуле відгукується по-різному. Хтось пам’ятає як із сусідськими хлопчаками ганявся за котом, дехто – як їв солодку вату з мамою і татом десь у парку, ще хтось згадує перше болюче падіння з двоколісного… Однак усі мріяли про майбутнє та «приміряли» на себе різноманітні професії.

Депутати Луцької міської ради з нагоди Міжнародного захисту дітей поділилися, ким вони хотіли стати в дитинстві.

Богдан Богонос:

- Навчаючись у 8-му класі я захотів стати пасічником. Мені знайомі дали вулик, ще один пообіцяв дати відводок бджолиної сім’ї, проте з однією умовою: треба було посадити біля стадіону 50 черешень. Таким чином я отримав першу бджолину сім’ю, а другу впіймав у лісі.

Артем Запотоцький:

- Мені було років 15, йшов по проспекту Волі, а біля алеї троянд розвертався темно-синій «БМВ» з баклажановим відблиском…Тоді не стояло питання ким я буду, а «я хочу таку машину». Запам’ятав це бажання на все життя. Тоді, до речі, теж було літо і спека. А ще я ніколи б не подумав, що буду юристом.

Андрій Покровський:

- У 6 років мріяв стати військовим льотчиком. Мені подобалися літаки, військові, хотілося дивитися на світ згори.

Ігор Поліщук:

- Я мріяв стати успішним. Без прив’язки до професії.

Алла Надточій:

- Особливих планів на майбутнє в дитинстві не було…Думала, що можу стати учителем у музичній школі, вчити інших грати на інструментах. Але життя так склалося, що після 9-го класу пішла вчитися у педагогічний коледж, потім здобула освіту економіста.

Микола Собуцький:

- Я мріяв стати і став археологом. Мої батьки займаються фермерським господарством, частина поля знаходиться навпроти городища Київської Русі у селі Коршів Луцького району, колись там знаходилось поселення. Ми знаходили на полі різноманітні артефакти і я з цим грався з дитинства. Так у мене з’явилася любов до археології.

Григорій Пустовіт:

- Я військовим мріяв стати. Тоді професія військового була дуже престижною, популярною, авторитетною. У тих містах, де я раніше проживав – Дубно і Рівне – базувалися військові частини. Я щодня бачив підтягнутих, рішучих, упевнених у собі офіцерів…Тому у 15 років я вступив у Суворівське училище.

Микола Яручик:

- Я хотів бути рок-зіркою і співати. Мені подобався гурт «Європа», була вінілова пластинка групи «Черный кофе», вирізав з газет і журналів різні картинки з музикантами, обклеював ними шафку. Коли в першому класі вчителька сказала намалювати малюнок, ким ми хочемо стати у майбутньому, я намалював себе рок-зіркою. Нині співаю лише зрідка в караоке.

Андрій Козюра:

- Мріяв бути «агентом 007». Мені дуже подобався герой фільму. Він один боровся зі всім злом.

Євген Ткачук:

- У дитинстві хотів стати пожежником. У першу чергу хотів рятувати життя людей, адже це найцінніше, що може бути.

Микола Федік:

- У мене було дві мрії – політика та медицина. На щастя, одна з них здійснилася. Дуже хотів стати лікарем-хірургом. Більше того, дрібні операції міг сам собі зробити. Наприклад, вирізати врослий ніготь чи вколоти собі «Новокаїн». Однак в останній момент усе ж вирішив бути політиком і вступив на юридичний факультет.

Сергій Балицький:

- Мріяв бути будівельником. Завжди у пісочниці грався і щось там будував. Дитяча мрія збулася, бо за професією я будівельник. Чим більше ми думаємо про позитивні речі, тим частіше вони справджуються.

Юлія Вусенко:

- Мені подобалися українська мова, література, щось писати, нотувати, тому хотіла стати журналістом. Але батьки сказали, що з юриста журналіст може вийти у будь-який час, а от навпаки – ні, тому обрала той фах, який порадили рідні. Не скажу, що жалкую про свій вибір, але професія журналіста для мене надзвичайно цікава.

Надія МІЩУК та Людмила ЯВОРСЬКА
Передрук заборонено