Три роки без світла: як живуть у хаті за сценою «Бандерштату»

Волинь. Рованці. Світанкова, 25. Більшості волинян ця адреса ні про що не говорить. А якщо сказати, що це та сама хата, яка по-сусідству фактично зі сценою «Бандерштату», то тисячі людей з різних куточків країни знатимуть де це!

Три роки у новій хаті Велички живуть без світла. Гора дров у дворі. За вікнами щоліта – «Бандерштат»: намети, молодь у тризубах, «Тартак» і «Друга Ріка»». Ще недавно був Харцизьк. Той самий Харцизьк на Донеччині, де нині глибокий тил і війна.

НЕСПОДІВАНІ ГОСТІ: СВАХА І… ЖУРНАЛІСТИ

У перший день фестивалю до Величків приїхали дочка, зять, внук та сваха. Так і застали господиню: на городі майже під самісінькою сценою, з помідорами в руках та жменькою чи то базиліку, чи то м’яти…

«Ой, тільки не фотографуйте», усмішки, щира українська мова, «гості приїхали»… Слово за слово точиться розмова. Сім’я переселенців зі Сходу живе в Рованцях з 2016-го. І торік, і цьогоріч їхня хата фактично на території «Бандерштату». Просто за городом – паркан і палатки фудкорту, а поруч сцена і гучна музика.

Ми чекали, що люди будуть нарікати на фестивальний неспокій, музику у вікна та три ночі ґвалту. Але вчорашні східняки тільки усміхалися і казали: їм все окей…

- Вони щойно приїхали, а тут "Бандерштат". У нас повно емоцій, всім подобається, - усміхається Наталія Величко, киваючи на сваху.



«І ВЕСЬ ЧАС БЕЗ СВІТЛА. УЯВІТЬ СОБІ»

Наталія Величко – родом із Маневиччини. Чоловік Юрій – з Донеччини. Багато років прожили на Сході. Приїхали на Західну Україну, втікаючи від війни…

«Ми живемо тут третій рік. І весь час без світла. Уявіть собі. Коли переїхали з Донбасу, сільська рада виділили нам ділянку. За що ми дуже вдячні. Які в нас були фінанси, ще хтось із родичів поміг – і ми швиденько підняли хату. Перейшли у недобудовану. 23 січня 2016 року стали тут жити. А там лишилися батьки, яким під 80 і яких треба їздити провідувати. Теж непросто», - розказує жінка.

«На лузі» жити добре, зазначають господарі хати-сусідки «Бандерштату». Якби не проблеми з підключенням до світла.

«Знаєте, перший рік жили «в ожиданії». Мовляв, от-от. Жили і не жалілися. Другий рік уже напрягло. Третій – уже ж є кооператив по світлу, уже здали гроші немалі. Три місяці «Волиньобленерго» «крутить» ті гроші, які ми поздавали: а це більше як мільйон гривень. Вони стовпи скинули, щоб я не ходила до них і не плакала… Ми хочемо, щоб вони якомога швидше зробили: це ж люди гроші давали немалі!. Але вони роблять з тим якісь свої «справи». В лапках – «справи», бо 1 мільйон 300 тисяч на дорозі не лежать», – зізнається Наталія.

Допомогти мешканцям Світанкової мати в хаті елементарне – світло, ніхто, кажуть, не хоче.

«Ми залежні від обленерго повністю: з нами заключили договір про стопроцентну передоплату. От ми здали кошти, і тільки одна людина не здала. Чи спеціально, чи як… Але тепер, кажуть, мусимо чекати», - додає господиня.



ПРО ФЕСТИВАЛЬ: «ТАКА ТУСОВКА НАВІТЬ ТАКИХ, ЯК Я, ТРОШКИ БУДОРАЖИТЬ»

Фестиваль його сусідам-переселенцям подобається. І зовсім не заважає музика за вікном до ночі.

«Така тусовка навіть таких, як я, старших віком, трошки «будоражить». Недовго ж, три дні – можна потерпіти. Правда, приїхав внучок, то не знаю, як він буде реагувати. Ми минулого року ну до часу не спимо, а потім втома бере своє, засинаємо і не чуємо того вже», - розказує жінка.

За словами мешканки Рованців, бандерштатівці – дуже чемні.

Не крадуть нічого на городі. Не топчуть подвір’я. Не набридають.

«Треба їм щось таке, наприклад, граблі – попросять, принесуть, подякують. Інструмент чоловік дає. Все дуже виховано, відповідає нормам етикету. Торік усе за собою прибрали. І це дуже приємно. Хай так буде. Це гуртує людей», - зауважує вона.

Потім думає хвилинку… І додає: «Це мені просто підходить. І тому я ТУТ, а не ТАМ, власне»…

ТАМ, каже вчорашня мешканка Харцизька, «цього» (і показує рукою на «тиху» сцену «Бандерштату», де чути музику) не слухали б. Хіба 5% люду.



***

«Думала, що вони зроблять світло нам до «Бандерштату», - зітхала Наталія Величко.

За городом «розминали голос» на «тихій сцені», десь під Стиром гуторили про Україну і не тільки…

Перед самим фестивалем на Світанкову раптом привезли стовпи. Побачила їх Наталія – аж зраділа. А потім зрозуміла: не піджене фестиваль нікого… Як привезли, як поклали, так і лежать.

Текст – Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото – Ірина КАБАНОВА.