Все по 70: післясмак «Ночі в Луцькому замку». РЕПОРТАЖ

Із 20-ї години він стояв біля входу в Луцький замок. Мимо байдуже вервечкою йшли люди. У касі допродували останні квитки за 500 гривень. Він стояв мовчки. Сива довга борода. Літні капці. Прості штани і бідненька куртка.

Кидалася у вічі його блакитна кепка, на якій жовтим виведено НР. Позаду волосся зібране у хвостик. Блакитною резинкою. Не Народний рух, ні… Хоч йому це, може, й більше пасувало б. Гаррі Поттер. Хм…

Ніхто «Гаррі Поттера» не гонив. Нікому він не заважав. Охорона відважно кричала до журналістів: «Нащо нас фоткаєте?! Законів не знаєте?!». Видно, в замку свої закони… Потім ліпила всім браслети на руку. Хто сюди за гроші – зеленого. Хто так, по роботі, - червоного. І тільки в нього не було ні зеленого, ні червоного. Але він нічого не просив.

Насправді саме цей чоловік 33 роки тому був… першим «князем Любартом» в історії святкувань днів міста у Луцьку. Мабуть, про це він думав, коли промовисто мовчав під турнікетами.



11-та "НІЧ...": НАЙШУСТРІШІ ЗАЙМАЮТЬ СТОЛИКИ НА ГАЛЯВИНІ

То була 11-та «Ніч в Луцькому замку». Організатори наловчилися вражати лучан світловими шоу, класичною музикою та файною їжею. У день події квиток на «Ніч…» можна було придбати за 500 гривень.

«Лишилося небагато», - відповідали на касі.

З 20-ї почали сходитися люди. Попід замком когось чекав радник міського голови Ігор Поліщук. Поспішала на дійство нардеп Ірина Констанкевич з чоловіком адвокатом Миколою Сорокопудом. За господиню за брамою була Тетяна Гнатів, керівниця департаменту культури. Вітала гостей і роздавала інтерв’ю.

Найшустріші займали місця за столиками на галявині. Хтось – одразу йшов до наметів з наїдками: чого відкладати задоволення, коли заради нього й прийшов? Дівчата з ансамблю бального танцю «Юність» Палацу культури міста Луцька у гарних середньовічних сукнях носили безплатні цукерки поміж натовпів. Осіння ніч обіцяла бути холодною і мокрою.



"Я - ВІТОВТ" І "СЛОВО СЕКРЕТАРЕВІ"

«Я – Вітовт»,- розказував народний артист Олександр Якимчук.

«А я… Як там її звали?» - усміхалася до свекра невістка Якимчука Олена. Вона нині за господиню, дружину Вітовта. Каже, за легендою, має частувати гостей, вітати їх у стінах замку. До чоловіка ж на коронацію прийшли... Цьогорічний фестиваль присвятили з’їзду монархів до Луцька і коронації Вітовта.

«До речі, це якраз і відбувалося 8 вересня 1429 року», - додав Вітовт-Якимчук.



За мить він зі сцени відкриватиме 11-ту «Ніч в Луцькому замку». Попід нею – сидітимуть члени делегацій з різних міст, котрі прибули до Луцька з нагоди іменин. Гості з Бартошицького повіту та м. Ольштин (Республіка Польща), турецького міста Бандерма, Ставрайського району, м. Калнас Литовської Республіки, Бреста… Українських Кам’янця-Подільського, Дубна, Вараша, Острога, Волновахи…

На сцені заставка – «Європейський SAMMIT у Луцьку». Візьметься дощ.



«Слово секретареві…» - помпезно оголошуватимуть зі сцени.

Григорій Пустовіт, секретар міськради і в.о. мера першим піде вітати гостей.

«Вельмишановний князю Вітовте… Сьогодні гарне прекрасне світле свято: 933-та річниця міста Луцьк… Сьогодні в стінах цього замку ми відчуваємо весь той колорит, ті емоції, які переживали тогочасні мешканці… Цей замок був, є і буде надійною охороною міста…» – а дощ сильнішатиме.

У стінах замку цього дня практично не було представників обласної влади. Хіба керівник апарату Волинської ОДА Богдан Гончарук, та й то радше з приватним візитом. Проігнорував фестиваль очільник фонду «Тільки разом» Ігор Палиця. Тільки плакати з рекламою вказували на його незриму присутність. Молодь. Депутати міськради Андрій Козюра, Микита Рабан, Олександр Кравченко, Євген Ткачук, Юрій Безпятко, Сергій Була, Костянтин Петрочук та інші. Міські «віпи» – як-то начальник поліції Луцька Олег Кічук чи директор клубу "Версаль" Олександр Мельник.

Пізніше підтягнулися бізнесмени. У натовпі, який кайфував під ONUKA, можна було помітити гендиректора «Луцьксантехмонатж №536» Ігоря Чорнуху з дружиною. Відпочивав на фестивалі й гендиректор ПАТ «ВГП» (яку знають за торговою маркою «Рута») Ілля Мірецький. Останній, очевидно, один зі спонсорів дійства, бо і його плакати висіли на мурах замку Любарта.

Коли черга вражати промовою дійшла до радника мера і депутата Ігоря Поліщука, народ став розбігатися: дощ не стерпів. Тільки найтерплячіші відкрили парасольки.



В ЦЕРКВУ - 70, НА ВЕЖУ - 70, ШАМПАНСЬКЕ - 70...

Королівський симфонічний оркестр "HARMONIA NOBILE" з Івано-Франківщини, львівський квартет Tenors BEL’CANTO та LUMOS orchestra (український музичний колектив, що спеціалізується на виконанні музики із саундтреків до фільмів) наступні кілька годин відпрацьовували за сцени свої чималі гонорари. Лучани «намотували круги» по периметру замку. Під стінами замку – суцільна автостоянка з недешевим транспортом.

Грузинська випічка, гарячі млинці, кава, пляшка шампанського за 130 гривень, склянка - за 70. Сходити на екскурсію в церкву Івана Богослова – стільки ж. Дехто пив шампанське, а потім просто з пляшкою йшов в церкву…

На в’їзній вежі тривали екскурсії. Під відкритим небом і просто під дощем юні художники «народжували» величезні портрети відомих волинян.

«Кого ви малюєте?» - запитую художника.

«Ой, щось не можу згадати… Як це… Я тут помагаю колезі», - застала його зненацька, видно.



Вдивляємося. Жінка.

«Галшка Гулевичівна?» - вгадую.

«О, точно!» - всміхається Станіслав.

Він – студент інституту мистецтв СНУ. Цієї ночі вони з колегами мають створити галерею портретів. Дощ вніс свої корективи - ці образи стали якісь показово живі. Проект затіяла луцька художниця Тетяна Яровська. Потім портрети покажуть на виставці.



"ПЕРШИЙ ЛЮБАРТ" ШОКОВАНИЙ: НЕЗНАЙОМЕЦЬ КУПИВ ЙОМУ КВИТОК

Раптом у натовпі в замку зустрічаю «Гаррі Поттера» з сивою бородою.

«А давайте познайомимося! Я бачила, як ви довго стояли під замком…» - кажу.

Чоловік беззубо, але щиро всміхається. Показує зелений браслет і квиток.

«Так, стояв. Мене не гонили. Нічого. А потім підійшов незнайомий мені чоловік і дав оцей квиток», - пояснює.

В очах – неймовірна втіха.

«А мені хотілося… Я, чесно кажучи, був першим у Луцьку, хто зіграв князя Любарта на День міста. То було до 900-річчя Луцька. У мене є стільки фото з того дня. Якби мені отут (оглядається на подвір'я замку, - авт.) дали куточок, міг би й показати колись», - додає.



Ще кілька годин тому я думала, що то безпритульний… Лучанин Василь Тарасюк як ніхто інший достойний бути цієї ночі у замку.

«Я потім був Любартом ще раз і ще раз. Працював у культурі. Клуб мав. В аматорському театрі грав, тому мене Любартом і взяли. В ансамблі сопілкарів «Чарівник» виступав. Ой було… Я – людина культури. І це все мені так подобається», - каже Василь Маркович.

Питаю за кепку. Він сміється і запевняє, що то теж дарунок і через неї його часто називають «Гаррі Поттером». Але не ображається.



"НІМІ НЕ МИ-И-И...": ПРИБИРАЛИ ПІД ONUKA

Після опівночі народ зібрався на обіцяне світлове шоу. З півгодини стояв із задертими головами, тримаючи напоготові смартфони. На гребенях вежі висіли на канатах два ангели.

Зрештою, вежа заграла вогнем. Величезні ангели пішли поміж люди. Ті двоє «летіли» згори вниз. Один довго не міг включити підсвітку на крилах.

У фуршетному закутку народ піднімав градус. Столики заставили пляшками. Тому дехто «вечеряв» просто під мурами.

А потім була ONUKA. Найбільше очікування цієї ночі. Солістка гурту Наталія Жижченко вправно відпрацьовувала звання знаменитої внучки майстра народних інструментів Олександра Шльончика. І «рвала» нічні мури сопілкою…

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Як ONUKA запалювала у луцькому замку. ФОТО

Відомий гурт викладався наповну. Під сценою шаленіла молодь. За півгодини концерту, десь о 2.20 народ почав потихеньку розходитися.

ONUKA чотири рази виходила на біс. «Німі не ми-и-и-и», - здіймалося над замком Любарта.

«Молодці! Молодці!» - дякували шанувальники.

«Браво!» - кричав хтось під боком. Повертаюся: «перший Любарт», він же «Гаррі Поттер».

Прибиральники тим часом збирали сміття у кульки, а в перервах на мобільні знімали дійство на сцені. Коли всі залишали замок – де й поділися паперові склянки і порожні пляшки, які накидали під ноги шанувальники «Ночі…».

«Ну, й людей. Йдемо як на Паску», - жартував хтось у шерензі лучан, які прямували вулицями старого міста. Додому спати.




***

Боліла шия. Довге чекання, поки ангели спустяться з вежі задля шоу, давалося взнаки.

Поверталася у юрбі й думала, як би було гарно ходити довкола мурів замку, якби під ними косили кропиву і чистили хащі.

А перед очима чомусь стояв портрет Ігоря Стравінського, весь у потьоках дощу. Стравінський, що плакав, здалося, дуже доречний був у цьому місці і в цей час…

Текст - Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото Ірина КАБАНОВА.