«Ганятися за секретарями». Як журналістам працювалося з волинським обкомом. КОЛИ НЕ БУЛО ІНТЕРНЕТУ
12 вересня, 2018, 09:00
«Правда очі коле», - так називалася стаття журналістки Анастасії Філатенко у газеті «Волинь» від 9 лютого 1995 року про особливості роботи журналістів у радянський період. То була свого роду відповіді на закиди автору іншої публікації Володимирові Наконечному, який припускав, що медійники жили при обкомі як сир в маслі.
«Людина, далека від життя газети, тодішньої реальної дійсності стосунків між газетою та обкомом, може й справді подумати, що нам дуже добре жилося завдяки невтомному, щоденному піклуванню обкому про газету і журналістів. А ми, після того, як наших благодійників не стало », - пише авторка.
Кількома промовистими штрихами журналістка описала, як працювалося у той час їй та її колегам.
***
…«А якщо бути до кінця відвертим, то треба сказати – а що ми, журналісти, мали від того великого тиражу (230 примірників газети, - авт.) – хіба що перераховували сотні тисяч, а потім уже й мільйони карбованців обкому партії на утримання вождів, вождиків і вожденят».
***
…«Цікаво, яку то ще нижчу платню мав одержувати журналіст, завідуючий відділом з дипломом Львівського чи Київського університету, якому жалував той же обком, а точніше фінгоспінспектор ЦК партії аж… 110 карбованців. Не набагато більше одержував редактор та його заступники».
***
…«Розподіл гонорару, точніше встановлені знову ж таки партійними органами норми – 60 процентів гонорару позаштатним авторам і 40 процентів штатним працівникам газети, я особисто сприймала як має людської та професійної гідності. Я ніяк не могла зрозуміти – чому така зневага до журналістів-професіоналів, чому редакція мала платити за так званий організований виступ будь-якого партократа чи іншого позаштатного автора значно більше, ніж тому, хто десятки років працює в газеті».
***
…«Я особисто не знаю журналістів «Радянської Волині», які відпочивали і лікувалися в престижних партійних санаторіях в Криму, Трускавці, Кисловодську по путівках обкому партії».
***
…«Що стосується квартир, то знову ж таки, рідний обком партії з своїх фондів не виділив жодної. Якщо будувалися квартири у так званих «обкомівських будинках», то за гроші нашої газети».
***
…«Він добре знає, які машини отримувала редакція. Сперш, на новенькій, їздив секретар обкому, потім передавав завідуючому відділом, а вже після нього удостоювався честі тією машиною їздити редактор обласної газети і журналісти».
***
…«Ми мусили «ганятися» за секретарями обкому партії , які часто-густо були, як-то кажуть посаженими генералами то під час відкриття шкіл, то закладів культури чи на якихось урочистостях або партійних конференціях. Зрозуміло, що все треба було давати швидко, в номер, з обов’язковим «взяв участь і виступив».
***
…«Рідко хто з нас, журналістів, може сказати, що його взяв у машину секретар обкому, коли їхав у той чи інший район. А щоб, не дай Боже, пообідати, то це вважалося жахливим порушення субординації».
***
…«Для обкому партії , для дуже багатьох його працівників, включаючи й інструкторів, журналісти були людьми другого сорту. Ми не могли без партійного квитка, лише з редакційним посвідченням, занести ті чи інші папери в обком навіть інструктору».
***
…«Нас спершу взагалі не пускали в обкомівську їдальню. Згодом, вже десь в останні роки, видали перепустки, та й то лише для журналістів, а, наприклад, друкарка чи коректор газети вже не мали на це права. Перепустки були виписані на другу годину дня, тобто ми мали право зайти в їдальню після того, як там з першої до другої пообідають «білі» відвідувачі – працівники обкому».
***
…«Мали ми на обід, як дуже влучно сказав мій колега-журналіст, вишкребки, бо ж їдальня о третій годині вже закривалася».
***
…«Журналістам, які писали в номер про обласні партійні конференції , видавали перепустки… без права заходити до зали, де вони відбувалися. Наше місце було за кулісами».
Підготувала Олена ЛІВІЦЬКА.
«Людина, далека від життя газети, тодішньої реальної дійсності стосунків між газетою та обкомом, може й справді подумати, що нам дуже добре жилося завдяки невтомному, щоденному піклуванню обкому про газету і журналістів. А ми, після того, як наших благодійників не стало », - пише авторка.
Кількома промовистими штрихами журналістка описала, як працювалося у той час їй та її колегам.
***
…«А якщо бути до кінця відвертим, то треба сказати – а що ми, журналісти, мали від того великого тиражу (230 примірників газети, - авт.) – хіба що перераховували сотні тисяч, а потім уже й мільйони карбованців обкому партії на утримання вождів, вождиків і вожденят».
***
…«Цікаво, яку то ще нижчу платню мав одержувати журналіст, завідуючий відділом з дипломом Львівського чи Київського університету, якому жалував той же обком, а точніше фінгоспінспектор ЦК партії аж… 110 карбованців. Не набагато більше одержував редактор та його заступники».
***
…«Розподіл гонорару, точніше встановлені знову ж таки партійними органами норми – 60 процентів гонорару позаштатним авторам і 40 процентів штатним працівникам газети, я особисто сприймала як має людської та професійної гідності. Я ніяк не могла зрозуміти – чому така зневага до журналістів-професіоналів, чому редакція мала платити за так званий організований виступ будь-якого партократа чи іншого позаштатного автора значно більше, ніж тому, хто десятки років працює в газеті».
***
…«Я особисто не знаю журналістів «Радянської Волині», які відпочивали і лікувалися в престижних партійних санаторіях в Криму, Трускавці, Кисловодську по путівках обкому партії».
***
…«Що стосується квартир, то знову ж таки, рідний обком партії з своїх фондів не виділив жодної. Якщо будувалися квартири у так званих «обкомівських будинках», то за гроші нашої газети».
***
…«Він добре знає, які машини отримувала редакція. Сперш, на новенькій, їздив секретар обкому, потім передавав завідуючому відділом, а вже після нього удостоювався честі тією машиною їздити редактор обласної газети і журналісти».
***
…«Ми мусили «ганятися» за секретарями обкому партії , які часто-густо були, як-то кажуть посаженими генералами то під час відкриття шкіл, то закладів культури чи на якихось урочистостях або партійних конференціях. Зрозуміло, що все треба було давати швидко, в номер, з обов’язковим «взяв участь і виступив».
***
…«Рідко хто з нас, журналістів, може сказати, що його взяв у машину секретар обкому, коли їхав у той чи інший район. А щоб, не дай Боже, пообідати, то це вважалося жахливим порушення субординації».
***
…«Для обкому партії , для дуже багатьох його працівників, включаючи й інструкторів, журналісти були людьми другого сорту. Ми не могли без партійного квитка, лише з редакційним посвідченням, занести ті чи інші папери в обком навіть інструктору».
***
…«Нас спершу взагалі не пускали в обкомівську їдальню. Згодом, вже десь в останні роки, видали перепустки, та й то лише для журналістів, а, наприклад, друкарка чи коректор газети вже не мали на це права. Перепустки були виписані на другу годину дня, тобто ми мали право зайти в їдальню після того, як там з першої до другої пообідають «білі» відвідувачі – працівники обкому».
***
…«Мали ми на обід, як дуже влучно сказав мій колега-журналіст, вишкребки, бо ж їдальня о третій годині вже закривалася».
***
…«Журналістам, які писали в номер про обласні партійні конференції , видавали перепустки… без права заходити до зали, де вони відбувалися. Наше місце було за кулісами».
Підготувала Олена ЛІВІЦЬКА.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Коментарі: