«І не в заваді всяке там лайно», – кавово-поетично-романтичний очільник волинської «Солідарності» Іван Мирка

Обраний сьогодні головою Волинської обласної організації партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність» Іван Мирка – нетиповий політик, громадський діяч, чиновник. Він – чи не єдиний на Волині самооборонівець, який прийшов у владу одразу після Майдану. Три роки поспіль він виконував роль «винуватця» у всіх дірках та ямах на всіх волинських дорогах. І писав вірші…

Уже через кілька годин після обрання його головою обласної парторганізації БПП Іван Мирка розмістив на своїй сторінці у «Фейсбуці» картину Пабло Пікассо «Дівчина на кулі» й написав: «Можливо, треба було жити, як всі, а я хотів інакшим бути завжди...»

У цьому, власне, його кредо.

Іван Мирка, не соромлячись, розміщає поетичний доробок на своїй сторінці у «Фейсбуці». Робив так, навіть коли працював на державній службі. Проте всіх творів тут не друкував.

Для власної поезії Іван Мирка створив окрему сторінку в соцмережі під назвою «І.М.». Там він розміщає інтимну лірику, хулігансько-грайливі опуси, які не допускає до своєї «офіційної» сторінки.

Інтернет-видання «Волинь24» пропонує читачам оцінити поетичні потуги нині вже партійного чиновника.

* * *

Про що пише Мирка? Про батька, який уже відійшов у засвіти, про рідний Луцьк, про зиму, весну, осінь, про каву, на якій малюють портрети індіанців, та й інші портрети, про сонячних чорнобривців. А ще філософські роздуми про життя і пошуки себе в ньому.

«Моїх віршів вистачить на три книги, може, колись наважусь видати свою віршовану книгу», – сказав Іван Мирка в одному зі своїх інтерв’ю. Нашому виданню він зізнався: «...Вірші? Я їх писав ще в школі. Всяке там було. Любов – це перше, що мене тоді турбувало. Ну, і всілякі суспільні відносини».

ЧИТАТИ ТАКОЖ: Що читає головний дорожник Волині Іван Мирка? РОЗМОВА У КНИГАРНІ

Про відгуки на свою творчість письменників-професіоналів Мирка зазначає:

«Перший рецензент моїх віршів – то сестра Ольга Ольхова. Вона – письменниця, член спілки письменників, і мою писанину однією з перших прочитала ...Була одна волинська поетеса, яка давала мені багато зауважень. Не пригадаю її прізвища. Мабуть, за ту критику я викреслив її зі свого життя (сміється – ред.)».

А ось як він реагує на літературну критику:

«...Критику своїх віршів я сприймав, якщо вона стосувалася якихось мовних зауважень. А те, що мені казали, що я їх не так пишу і не так рими розставляю, то я такої критики не допускаю. Це ж творчість. Чого ви лізете?»

Бувають серед поезій Мирки й еротичні фантазії. Як оця:

«Весна невпинно провокує
І щурить погляд з-за вікна
Всміхає пестить і лікує
Спідниці вгору задира

Горять у пустощах тюльпани
Відверто пахнучи і враз
Торчать до неба всі каштани
Весна гуляє без образ».



Цей вірш він розмістив лише на сторінці «І.М.». А ось римування про зиму надруковані також і на сторінці Мирки-чиновника:

«Поляньте на небо
Довкола терпкий мороз
І вітер і сніг і дороги
Затянула зима
І в іній всі дні прихова
Сміливо кидає погрози

Погляньте ж на небо
Його кольори
Відверто нам кажуть
Крихкі ці морози
Розтануть й вони
Бо діло іде до весни».



Судячи з віршів Івана Мирки, він – великий любитель кави і тонкий лірик. Взимку він чекає весни, а восени згадує про літо.

«Запахло літом у мякому ліжку
І ніби знов на березі лежу
Мене ти огортаєш ніжно втішно
І я собі гойдаючись пливу

Запахло літом так нестерпно терпко
Захтілося захтілося туди
І обережно дуже обережно
Торкнутися солоної як ти води

Так пахне літо сонцем і водою
І полумям нічним від блискавиць
В мякому ліжку ми купаємось з тобою
Життя завмерло на коротку мить», –

пише Іван Мирка в поезії «Спогади про Арабатську стрілку».

Про каву в Мирки-поета є чимало віршованих рядків. Як оці:

«А пінка то стоїть!
Схотілося гіркого
І міцного
Гарячого щоб гріло
І пекло
Схотілося не поцілунку
А напою…»

Зображення індіанців, зроблені на пінці кави в одній з луцьких кав’ярень, викликали в Івана Мирки такі асоціації:

«Ранкові індіанці
Щебечуть в душі
Невибагливі танці
І тексти сухі

А мозок здіймає
Пянка пустота
Неначе він знає
І рухи й слова

І ти оживаєш
Наповнений мрій
Неначе повстанець
Не думай а дій

Намайнити кави
Кохатись без рук
На ніч вимикати
В навушниках звук».



Великий розділ творчості Івана Мирки відведений інтимній ліриці. Ось дещо з неї:

«У вирі безмежного щастя
Наснися наснися мені
Ти наче моє прокляття
Ти гориш наче захід зорі

У мою напівстомлену мрію
Увірвались шаленні вогні
Тюльпани тюльпани тюльпани
Це тюльпани наснились мені

На руках червоні рани
У очах в кольорі вогнянім
Це я рвав для тебе тюльпани
У безумстві своїм запальнім

І не стриматись бо в серці рани
Невимовний нестерпний біль
Розлітались як бризки тюльпани
У безумстві об писок мій».




Також Мирка часто відгукується на різні суспільні події. До Дня міста він розмістив на своїй сторінці у «Фейсбуці» вірш своєї сестри Ольги Ольхової під назвою «І мені тут луцько».

«Тарас і Леся сплутали локації,
Вино в кав’ярнях п’ється і вірші.
Не місто, а суцільна провокація
І стільки всього нуртиться в душі.

І стільки простору – що вибухають крила,
А розминутись – аж ніяк – завузько!
Куди б я звідси тільки не ходила.
Я тут удома. І мені тут ЛУЦЬКО», –

пише Ольга Ольхова. А Іван Мирка поруч ставить світлину, з якої зрозуміло: йому – теж.



Особливо теплі в Івана Мирки спогади про покійного батька – Івана Мирку-старшого – активного учасника відродження Української держави, відомого на Волині спеціаліста шляхобудівельної галузі, який у 2006 році власним коштом встановив у Луцьку пам’ятний знак Героям Крут.



«Тіштеся дітками – допоки вони маленькі, і батьками – допоки вони є. То вам не осінь, і не зима, не весна і не літо, котрих буде чимало, то буває лиш раз», – написав Іван Мирка-молодший 5 вересня у «Фейсбуці».

І розмістив свого вірша:

«Згадалося мені
В оцю замизгану віршами пору
Що літо втікло далебі
І я дивлюся вільно вгору

Ще тішаться удома журавлі
І ніби гріє і по ранках світить
Та десь вже чути на душі
Оці прощальні перелітні крики

Згадалося мені
Як ти їй пасував нівроку
Слова твої такі подібні і
Лунали легко до її журливокроку

Ще тішусь згадками про все
І дим і листя все нагадує довкола
В моєму сні твоє лице
І пори року нескінченні кола».

Сьомого вересня, в день народження Івана Мирки-старшого, Мирка-молодший оновив обкладинку своєї сторінки у «Фейсбуці», розмістивши стару світлину, де шляхбудівці розвантажують з вагона щебінь. І написав на ній віршовані рядки, присвячені татові:

«Ти був правий, пробач, слова твої пророчі!
Здавалося мені це літо без кінця.
І вже тепер не вітер ріже мої очі,
Усе тепер не так без тебе та».



Того ж дня він створив ще одну поезію пам’яті батька:

«неначе сум пожовкле
листя під ногами
не раз з тобою йдем
у золоті наш сад

я так сумую
так сумую за тобою
і кличу кличу
Тато тат

я знаю
ти не вернешся ніколи
стоїть самотньо
в золоті наш сад

час вже протік між нами
стрімкою рікою
і спогади мої
суцільний листопад».

А ось громадянська лірика Івана Мирки має переконати читача: його ліричний герой не такий, як усі, він – особливий! Готовий приймати нові виклики, готовий до боротьби. Про це говорить у вірші «Біном»:

«Коли ти не один
Коли в тобі вже двоє
Лишитись чи піти
Зробити власне крок

В роздвоєнні вся суть
Усе іде по колу
І знову пух тополь
І привид барикад».



Один з віршів він присвятив пам’яті загиблих атовців: У ньому пише:

«Не треба нам аплодувати
У нас свої овації в житті
Нам вистачає просто неба
Але не небо на меті

Не треба нас втішати і жаліти
Порадами всипати далебі
У нас свої потріскані граніти
І імена і гасла на стіні

Свої свої Повсюди наші друзі
Сіріють їхні постаті і ми
Ще дужче дужі
Спимо і бачим кольорові сни».



ЧИТАТИ ТАКОЖ: Що хоче зробити Мирка у волинській «Солідарності»


Одним із життєвих гасел Івана Мирки можна вважати такі слова:

«Гребу поки хватає сили безстрашно при нагоді йду на дно
Моє життя ти безкінечно миле і не в заваді всяке там лайно».



Ці рядки він свого часу вмістив на «стіні» у «Фейсбуці». Є над чим замислитись.

Поезію Івана Мирки читав Святослав ЛЕСЮК
Фото зі сторінок Івана Мирки у «Фейсбуці»