«Міг працювати в прокуратурі, але вибрав школу», – директор луцького ліцею №27 Віталій Бондар

Відкриття нової 27-ї школи лучани чекали довго. Хтось встиг зневіритися і подумки віднести заклад до довгобудів, яким судилося зарости бур’янами… Хтось відверто обурювався: мовляв, спершу треба вирішити проблеми в існуючих школах, а тоді будувати нову. А хтось – насамперед мешканці 55-го мікрорайону – з величезною надією чекали, що гроші все-таки знайдуться і в їхніх дітей школа буде – за рогом.

Чи задзвенить дзвінок на шкільному подвір’ї 1 вересня 2018 року – не знали до останнього. Тож очолити заклад із не до кінця зрозумілими перспективами і стати директором луцького ліцею №27 наважився б не кожен. А Віталій Бондар, вчитель із луцької 9-ї школи, схотів. Зізнається: сумніви були, але не бачить життя без руху вперед і нових викликів.

І все ж, коли спитати, що цінує найбільше на цій новій посаді, впевнено каже: можливість… лишатися вчителем.

ШКОЛА ЗАМІСТЬ… ПРОКУРАТУРИ

– Як ви стали директором нової луцької школи? Вам запропонували чи, навпаки, ви попросилися?

– Через конкурс. Ще десь в травні оголосили, що проводиться такий конкурс. Цікаво стало саме через те, що 27-ма школа, нова. Подав документи, у липні була співбесіда. Члени комісії спілкувалися із кожним учасником. Думаю, мені серйозно допомогло те, що я – правник. Бо багато говорили про «Нову українську школу», про реформи. А закони – це моя стихія. Для мене не проблема їх зрозуміти і перенести у практичну площину: що на ділі будуть означати всі ці зміни, як їх реалізувати.

Звичайно, коли писав заяву, були перестороги: чи почують мене? чи зрозуміють мої ідеї? Очевидно, почули. І це тішить.

– А що ви пропонували?

– Своє бачення розвитку ліцею на п’ять років. Я бачив школу із сучасними інформаційно-комунікативними технологіями. Хотів впровадити так звані «хмарні» технології, щоб вчителі, учні і батьки могли обмінюватись інформацією і контролювати навчальний процес – через мережу.

Також бачив заклад з математичним профілем, сильною філологією, зокрема, іноземною мовою.

– Багато конкурентів було?

– Усього було три претенденти. Заступник директора 5-ї школи, викладач коледжу технологій, бізнесу та права і я – вчитель правознавства 9-ї школи.

– Про Віталія Бондаря у Луцьку знали як про вчителя-рекордсмена, який готує найбільше учнів-«олімпіадників»…

– Як тільки почав працювати вчителем, поставив собі таку планку – досягати результатів у конкурсах.

Хоча, чесно кажучи, я не планував бути вчителем. За першою освітою я – історик, потім вирішив спробувати себе в юриспруденції, закінчив Одеську академію… Але так сталося, що потрапив в школу, і так мене зачепила ця робота!..

Побачив, що вдається знаходити спільну мову з дітьми, і зацікавила саме оця можливість: показувати хороші результати на районному рівні, потім – обласному, тоді – всеукраїнському. Тепер в мене така установка: якщо якогось року не підготував хоча б одного переможця всеукраїнського рівня – рік провів дарма.

– І скількох переможців маєте?

– Близько 20. Це – олімпіади, турніри, наукові роботи… Був лише один такий рік, коли не возив учнів на всеукраїнські олімпіади, але тоді я сам брав участь у конкурсі «Вчитель року».

– Успішний вчитель-правник ніколи не замислювався, щоб перейти до іншої категорії юристів: адвокатів, прокурорів, суддів? Така робота видається більш перспективною...

– Після навчання в академії я мав направлення на роботу в Херсонську прокуратуру. Стажувався. Але специфіка цієї роботи не дуже сподобалася.

Там часто на папері вирішуються людські долі. А мені це не подобається. Не моє.



РОБОТА З ДОКУМЕНТАМИ І… СКАРГАМИ

– Правда, що на місце вчителя 27-ї школибув великий конкурс?

– Законом це не вимагалося, я міг приймати на роботу вчителів своїм рішенням. Але я – юрист, і хотів усе зробити прозоро, щоб навіть не було якоїсь мови про підкилимність. Тому проводили конкурс, навіть двічі. І, чесно кажучи, серед охочих мали можливість вибирати найкращих.

– Звернула увагу, що колектив у школі – досить молодий.

– Дійсно, у нас немало молодих педагогів, але серед них багато тих, хто вже має серйозні досягнення. Наприклад, мій заступник Оксана Ігорівна Крутова в 9-й школі ввела експеримент всеукраїнського рівня з англійської мови. Інший заступник – Вероніка Євгеніївна Захарчук– як вчитель фізики також має величезні заслуги, серед її учнів – ті, хто набирали по 200 балів із ЗНО. Наталія Миколаївна Гаврилевич – потужний вчитель економіки і початкової ланки. У нас немає аутсайдерів, усі – достойні педагоги. Є п’ятеро молодих вчителів, які тільки розпочали педагогічну діяльність, але їм є за ким тягнутися.

– Якщо робота вчителя зрозуміла кожному, то чим займається директор у школі – мало хто знає.

– Кожен мій робочий день починається із того, що вивчаю звернення батьків і вчителів, розглядаю їхні пропозиції. Деколи на це може піти увесь день. Багато організаційної роботи. Школа до кінця ще не обладнана, тому весь час «смикають» для вирішення господарських питань. Немало і роботи з документами. Але, знову ж таки, у цій школі я насамперед педагог. Вчитель історії України та правознавства.

– А які «дірки» треба ще закрити, щоб школа повноцінно працювала?

– Немає ще комп’ютерної техніки. В кабінетах трудового навчання немає верстатів. Та немало ще таких моментів. Але тендери відбуваються.

– Найбільшою «діркою», мабуть, все-таки є спортзал?

– Його поки що немає навіть у проекті. Але міська влада обіцяє, що проблему вирішить.

– У школі є такі нетипові спеціалізовані кабінети: наприклад, кулінарного мистецтва.

– Школа взагалі збудована дуже зручною. Просторі класи, багато підсобних приміщень. Для трудового навчання дійсно передбачені різні кабінети: для кулінарного мистецтва, швейної справи, обробки металу, обробки деревини… Знову ж таки, що стосується фізкультури, спортзалу поки що немає, але є танцювальний зал, два зали для ігрових видів спорту: для настільного тенісу і шахів, також – басейн.

Крім того, школа передбачена для того, щоб навчати дітей з особливим потребами, для інклюзивного навчання. Маємо два ліфти, спеціальні санвузли для візочників. Наразі у школі немає таких діток, але ми повністю готові.



У СТРАХУ ПЕРЕД МАТЕМАТИКОЮ

– Коли відправляєш дитину в школу, завжди є певні очікування від учителів. Вчителі, зі свого боку, мабуть, теж мають якісь очікування від майбутніх учнів. Які враження від школярів? Не розчарували?

– У жодному разі. Я працював з різними дітьми: від двієчників до дуже здібних. І переконаний: немає таких дітей, яких не можна навчити. Є вчителі, які не можуть правильно подати матеріал. Але такого, щоб дитина взагалі нічого не навчилася, бути не може. Я навчаю 8 і 9 клас, хороші діти, можна працювати. Перспективні.

– Більшість дітей – із 55-го мікрорайону?

– Понад 80%. Згідно з Положенням Міністерства освіти і науки, перші класи ми набирали, орієнтуючись винятково на місце проживання. Але в інші класи потрапили діти і з більш віддалених районів: 33-го, Привокзального… Хоча це все одно близько до школи.

Хтось прийшов у цю школу, бо близько, але є й такі, хто через цікавість: нова школа все-таки, не кожен рік відкривається…

– Але найменше тих, хто прийшов у цю школу, бо вона – математична...

– Мабуть (сміється – авт.)… У нас всі вчителі математики – молоді, але дуже здібні. І головний їхній плюс – вміють швидко знаходити спільну мову з дітьми. Про результат ще говорити рано, але відчувається, що батьки бояться цієї «поглибленої математики» і допомагають тримати ситуацію.

– Коли в класі з’являється новий учень чи приходить новий учитель – це вже певна емоційна напруга, можуть навіть виникати конфлікти. А тут – ціла школа «новачків». Як із психологічним кліматом у школі?

– Головне, що немає нехороших проявів цькування одне одного, як зараз модно казати – булінгу. Звичайно, є діти з капосною поведінкою, стараємося вже зараз втрутитись, на етапі профілактики. Поки вдається зупиняти такі прояви.

– А була плинність учнів? Є вже такі, хто пішов зі школи?

– В перший тиждень десь п’ятеро пішло. Але прийшло набагато більше– близько 30. І ще десь до 10 вересня добирали дітей.



БЕЗ ЖУРНАЛІВ І ОЦІНОК?

– Перші класи уже почали вчитися за новими стандартами. І часто можна почути від батьків побоювання, чи не закінчаться ігри в пазли на уроках деградацією українських школярів.

– Навчання першачків у рамках «Нової української школи (НУШ)» дійсно відбувається по-іншому, більше в ігровій формі. Мене, до речі, зацікавили зміни, які пропонують школам, і я теж проходив курси НУШ. Але теорія – це одне, а побачити усе це на ділі… Я перші дні спостерігав, як все це відбувається, і, чесно кажучи, не міг звикнути. Вчитель водить дітей по подвір’ї школи, і вони рахують бруківку… Рахують листочки на дереві, квіти. Складають пазли, дерев’яні палички, щось ліплять… З одного боку, це дивує, але з іншого – так живе уся Європа, увесь світ. Я прихильник таких підходів. Дитина має вийти зі школи не з набором знань, а з умінням ці знання застосовувати на практиці.

Крім того, нові підходи допоможуть дітям виражати свою індивідуальність. Часто так буває, що школярі губляться за спинами сильніших, активніших. Нові підходи спрямовані на те, щоб допомогти кожному розкритися.

– Але наразі таке враження, що програма старших класів навпаки – щороку стає тільки складнішою. Тому батьки й переживають, як діти справляться «перестрибнути» із пазлів у першому класі до мікробіології та економічної географії в дев’ятому.

– Цей шлях будуть змінювати. Учні з другого до 11 класу зараз вчаться за старими стандартами, прийнятими у 2011 році. Нинішні першачки вже вчаться за стандартами «Нової української школи», у них буде 12 років навчання і зовсім інша програма.

– Чи легко вчителям даються оці зміни? Педагоги зазвичай дуже консервативні люди.

– Думаю, що важко буде ще навіть тим випускникам педагогічних вишів, які зараз розпочинають роботу. Бо вони будуть переймати досвід у старших колег, які звикли до інших підходів. Щоб «Нова українська школа» запрацювала в чистому вигляді, мабуть, треба років десять.

– А якби реформа освіти залежала винятково від вас, що б ви змінили?

– Навіть не знаю… Раніше не думав про це.

– Можливо, щось вважаєте застарілим і хотіли б відкинути? Я б, наприклад, відразу заборонила оце ім’я і по батькові. В побуті вже так ніхто не говорить, а в школу прийдеш – Людмила Віталіївна…

– Це ми вже потрохи ламаємо (сміється і показує «План чергувань», де записаний просто – Віталій Бондар – авт.)…

Мабуть, як вчитель я хотів би, щоб було трохи менше бюрократії із заповненням журналів, виставлянням оцінок. Оцінки часто бувають суб’єктивними. Вчитель – не робот. Як можна ідеально об’єктивно оцінити ту саму контрольну? Тому, якби рішення залежало від мене, я б думав, що можна змінити в цьому напрямі.

Хоча, з іншого боку, і тут є зрушення. Зовнішнє незалежне оцінювання більш адекватно оцінює рівень знань, які учні отримали. Шкода лише, що не оцінює вміння, як застосувати ці знання в житті.



НА ШЛЯХУ ДО ЮНЕСКО

– Можете уже говорити про перші підсумки? Що вдалося, а що не вдалося за цей місяць?

– Я – максималіст у житті, такий собі відмінник. Тому хотілося б більшого. Наприклад, більш активної участі в турнірних змаганнях. Поки що ми брали участь лише в одному турнірі – юних правознавців.

– А чому зараховуєте це до недопрацювань? Знаю, що перемогли.

– Так. Перше місце в Луцьку і перше – в області. Готуємося до всеукраїнського турніру. Але хотілося б, щоб так само і з біології, географії, математики…

– Є у вас якась задумка, після здійснення якої скажете собі: все, я справився з роботою директора 27-ї школи?

– Є така мрія. Хочу, щоб наша школа стала асоційованим членом ЮНЕСКО. (Цей проект ЮНЕСКО реалізовує ще з 50-х років минулого століття, надаючи найкращим школам можливість брати участь у міжнародних освітніх програмах. Наразі лише 54 українські школи мають статус асоційованого члена ЮНЕСКО – авт.)

І, звісно, 27-ма школа має стати однією з найкращих в області: за рівнем знань, успішністю і здобутками наших учнів.



Спілкувалася Людмила ЯВОРСЬКА, фото Олени ЯКОБЧУК («Волинь24»)