«Я люблю живий футбол», – луцький вболівальник об'їздив за програмками півсвіту

Лучанин Олег Харченко з гордістю називає себе справжнім футбольним вболівальником. Він уже 30 років займається колекціонуванням фанатської атрибутики, яку звозить до рідного Луцька з різних куточків планети. Захоплення має назву футболофілія.

Він об’їздив півсвіту. Побував на найпрестижніших матчах збірної команди України, а також з 1988 року зібрав найбільшу колекцію програмок футбольних матчів луцької «Волині».

СТУДЕНТОМ САМ ВИПУСКАВ ФУТБОЛЬНІ ПРОГРАМКИ

Чоловік завжди в русі, здебільшого – футбольному. Розповів, що тільки вчора прибув із Харкова, куди їздив підтримати збірну України в матчі проти Чехії у Лізі націй. Їздив за програмою «Вірні збірній».

Сьогодні Олегові 45, і він зовсім не налаштований давати задній хід у цій справі. Каже: «Навіщо кидати те, чим займаєшся впродовж всього життя?»

Комусь може здатись, що таке захоплення є надто фанатичним і не зовсім здоровим, але сам Олег щиро вірить, що колись ним будуть пишатись і він зможе залишити нащадкам свою дорогоцінну колекцію. Однак сім’я Харченка в цій справі не зацікавлена, тому чоловік переймається, щоб все його надбання не пропало.

Лучанин почав цікавитись футболом зі шкільних років. Розповів, що свого часу грав за команду дитячо-юнацької школи. «Орієнтовно в цей період і з’явилося бажання колекціонувати», – каже Олег Харченко.

Під час навчання на історичному факультеті у Волинському державному університеті імені Лесі Українки (нині – Східноєвропейський національний університет) захоплення переросло у професійну діяльність. У 1995-1996 роках він працював позаштатним кореспондентом у газеті «Команда». В основному писав звіти про матчі «Волині».

У ці роки він навіть деякий час випускав свої футбольні програмки. Сьогодні важко уявити звичайного студента, який би сам фінансував таку справу. Невдовзі роботу Олега оцінили, і він знайшов спонсорів, які йому допомагали.

Шкільні і студентські роки минули, а захоплення футбольною атрибутикою – ні.

«Якось думав уже закинути всю цю справу, але важко змінювати звички, тож і вирішив продовжити те, чим займаюсь все своє життя. Поки можу, то буду цим займатись», – обіцяє Олег.

«Сьогодні я з гордістю можу сказати, що у мене найбільша колекція програмок луцької «Волині» – з домашніх і виїзних матчів», – хизується чоловік.

Окрім рідної місцевої команди, в його приватній колекції також є програмки з єврокубкових матчів українських команд й ігор збірної України.

Олег Харченко також створив чималий обмінний фонд, з яким йому не соромно вийти на торгівельний майданчик колекціонерів футбольної атрибутики. Однак, за словами чоловіка, він не планує на цьому глобально заробляти, а лише хоче створити власну неповторну колекцію.

«ДУЖЕ ПЕРЕЖИВАВ, ЩОБ НЕ НАПИТИСЬ ЧИ НЕ ЗГУБИТИСЬ»

Заробляє на життя футбольний вболівальник таксуванням. А всі вільні кошти витрачає на мандрівки за маршрутами матчів «Волині», представників України у єврокубках і національної збірної України.

«Протягом десяти років я взагалі нікуди не їздив. Але тоді якось вирішив, що не варто дарма гаяти часу», – розповідає Олег про свої подорожі.

Першою точкою у закордонних футбольних вояжах був Мюнхен.

2015 рік. Матч «Баварія» Мюнхен – «Шахтар» (Донецьк).

«Це була надзвичайна поїздка. Дуже переживав, щоб не напитись чи не згубитись. Але «Альянц-арена» мене дуже вразила. Це просто неймовірно, як німці підтримують свою команду. Хоча б раз у житті кожному справжньому футбольному фанату варто побувати там».

Зі слів чоловіка я зрозуміла, що це не дуже дешеве задоволення – один квиток чого вартує, але ж, як каже Олег Харченко, «це емоції і пам’ять, вони нікуди не зникають».

Сьогодні про цю першу поїздку йому нагадує шалик «Баварії», який він виміняв у місцевих фанатів на «шахтарський» помаранч.

«Єдиний подих стадіону», – так описує Олег вболівальників Німеччини.

Відчувши цю неймовірну атмосферу, чоловік вирішив не зупинятись на цьому і продовжив свої футбольні тури не тільки Україною, а цілим світом.

Поки Олег розповідав мені про свої подорожі, я зрозуміла, що в нього і справді веселе життя. З кожною країною пов’язана своя історія і пригода. А пригоди були в нього, повірте, у кожній країні.

Найдальшим його виїздом була Албанія, куди дорога тривала два дні. Також своєю машиною побував у Фінляндії, а дорога, погодьтесь, зовсім не близька. Відвідав з фанатським візитом Іспанію, Ісландію та Францію. Вболівав за своїх у Словенії і Хорватії. Пощастило також побувати на «Євро-2016».

«Я люблю живий футбол», – каже Олег Харченко.

Чоловік вже запланував свою наступну поїздку до Словаччини. Чекаємо нових фото і відео на акаунті Олега Харченка у «Фейсбуці». А наразі розміщуємо деякі з останніх поїздок.

Валерія КОЛІСНИК
Фото автора і з особистого архіву Олега Харченка

Передрук заборонено.




Українці вболівають за свою збірну у товариській грі з Італією. 10 жовтня 2018 року.

«Єдиний подих стадіону». На матчі збірної України проти Чехії у Харкові. 16 жовтня 2018 року.