Як волиняни у Грузії гостювали. ВОЛИНСЬКІ БУЙДИ

У совєцькі часи Горохівський район Волині дружив із Хобським районом Мегрелії і Верхньої Сванетії Грузії.

Почав цю дружбу редактор районної газети Святослав Пирожко. На той час районка мала дику, як на сьогодні, назву – «Будівник комунізму». Але тоді це нікого не дивувало.

Якось вирішив Святослав Костянтинович пошукати, де ще в Радянському Союзі є газети з такою ж назвою. І знайшов. У Росії, Білорусі і в Грузії, у селищі міського типу (з 1981 року – місті) Хобі.

Почали горохівські журналісти активно листуватися з колегами.

Дізнався про це перший секретар райкому Компартії Іван Семенцов і вирішив на цьому, як би сьогодні сказали, попіаритися. Сконтактував із першим секретарем Хобського райкому, запропонував дружити.

Так у Горохівській районці виникла рубрика «Від дружби газет – до дружби районів».

Дружбу закріпили подарунками. З Горохова відправили грузинам вагон яловичої тушонки. У відповідь отримали аж два вагони… бамбукових вудлищ.

Продавали їх у всіх магазинах району. Коштували копійки, тож дуже скоро не тільки рибалки, але навіть сільські господині придбавали бамбукові палки про запас. Дуже добре до них помідори підв’язувати – тоненькі, довгі, легенькі, але міцні.

Запросили грузинське керівництво з Хобі в Горохів. Приймали їх за найвищим розрядом. Кореспонденти розлогі репортажі писали. Про дружбу районів дізналися не тільки в Луцьку, а й у Києві і Москві. Ставили іншим у приклад передовий досвід.

Почали волиняни готуватися до візиту у відповідь. Хто тільки не поїхав: і парткерівництво, і голови найбільших колгоспів, і директори підприємств і організацій. Тільки не знайшлося місця для журналістів, які, власне, й започаткували цю дружбу.

Гостювали наші земляки в Грузії майже тиждень. Настав день від’їзду. Домовилися, що за дві години до відправки поїзда на Тбілісі зустрінуться в ресторані біля вокзалу.

Почалися проводи шановних гостей. Тости – один другого кращий, вино – річкою, обійми, клятви у вічній дружбі.

Аж тут хтось із українців глянув на годинник і оторопів: за п’ять хвилин мав вирушати поїзд. Сказав начальству, те – першому секретареві райкому. Той – своєму грузинському колезі.

Заметушилися волиняни, готові були за поїздом бігти. Та місцевий керівник заспокоїв. Протяжно сповістив:

– Пада-ждьот.

– ???

– Пада-ждьот.

І далі – тости, жарти, обійми.

Минає ще година. Підходить начальник поїзда до першого секретаря тамтешнього райкому. Несміливо нагадує, що графік збивається, варто було б уже вирушати.

– Пада-ждьошь.

Той розвернувся і пішов у потяг.

Ще через годину нарешті вирішили грузинські товариші, що можна українських друзів відпускати.

Спеціально навчені люди позаносили в купе коробки з наїдками й напоями, порцелянові сервізи, подаровані на пам’ять. А високе керівництво вийшло на перон посадити в поїзд дорогих гостей.

Коли ж усі зайняли місця у вагоні і отетерілі пасажири з інших вагонів перестали заглядати у вікна, перший секретар тамтешнього райкому протяжно дав команду начальнику поїзда:

– А тепер па-ті-хо-нєч-ку трогай!

Далі була перестройка, і дружба районів припинилася.

Святослав ЛЕСЮК