«Вони віддали життя, а ми не виправдали такої жертви», – волинські революціонери про річницю Євромайдану

Українці з гарячим чаєм у руках та обвітреними канапками. Намети й жовто-блакитні стяги, що майорять під пронизливим вітром. Автомобільні шини й металеві бочки з багаттям. Страх. Біль. Такі асоціації виникають у тих, хто пригадує події п’ятирічної давності, коли українці масово виходили на майдани своїх міст задля повалення диктаторського режиму Януковича.

21 листопада 2013 року волиняни зібрались на Театральному майдані у Луцьку задля протесту проти зупинки підготовки до підписання угоди про асоціацію із Європейським Союзом. Ця подія спровокувала низку резонансних подій, що залишили незабутній слід у свідомості волинян. Саме ці люди стояли «на передовій» луцького Євромайдану на Театральній площі. Вони взяли активну участь у загальнонаціональному страйку та висловили громадянську позицію. До 5-ї річниці Революції гідності волинські активісти розповіли інтернет-виданню «Волинь24» про те, що залишив у їхніх серцях Майдан.

«МІЙ МАЙДАН ІСНУЄ ДЛЯ МЕНЕ І СЬОГОДНІ»

Богдана Стельмах, громадська активістка:

«Щороку в день річниці Майдану ми підбиваємо підсумки. Щороку ставимо ті ж питання, а відповіді отримуємо різні. Це залежить від того, чого кожен чи кожна із нас чекали від нього і що готові були йому віддати. Я хотіла країни некорупційної, демократичної, де кожна людина була би цінністю. Але ці зміни не можуть прийти в один момент, над ними потрібно ще багато працювати.

Чи були ми готові до розстрілів? До арештів – так, до куль – ні. Бо тоді усвідомити, що в мирних людей можуть стріляти, не могли. І, звісно, ніхто не міг передбачити російську агресію, хоча усі розуміли потенційну небезпеку ще під час нападу на Грузію.
Когось революція підштовхнула до активної діяльності, інші продовжили творити зміни, але вже з новим запалом. Є й такі, хто скористався ситуацією для створення собі політичного імені чи здобуття посад. Є такі, хто заперечує і знецінює і саму Революцію гідності, і її здобутки. Люди різні. Але Майдан змінив-таки свідомість багатьох. Він став точкою неповернення. Такої солідарності, підтримки, поваги одне до одного, які охопили країну, сили духу за гроші не купиш. Незалежно від віку, освіти, інших відмінностей ми можемо об’єднуватися задля спільної мети. І це вже показник змін у країні.

Мій Майдан існує для мене і сьогодні, бо нікуди не зникла корупція і дискримінація, бо журналістів і громадських активістів вбивають. Бо права людини хоч і гарантовані законодавчо, але не забезпечені державою. Попереду ще багато роботи».
«ШЛЯХ ВІД НАДІЇ ДО РОЗЧАРУВАННЯ»

Володимир Пащенко, громадський діяч:

«Напевно, на початку ми навіть не могли передбачити, що відправимо Януковича у політичне небуття. Ми виходили на Євромайдан із зацікавленістю у європерспективі України. Тогочасна влада творила дурню: два роки переконували українців, що Європейський Союз – це круто. Розповідали про переваги Європейського Союзу, а згодом тодішній прем’єр-міністр Микола Азаров із екранів телевізорів сказав, що все-таки нам краще бути в Росії. Це те саме, що автівку розігнати до 200 кілометрів за годину і різко розвернути в інший бік.

Майдан варто було розпочинати. Режим Януковича – це уособлення корупційно-кримінального режиму в європейській країні. Це безперспективність молоді, безперспективність країни. Сьогодні ми маємо вагомі здобутки Євромайдану. Маємо безвізовий перетин кордону, вільне пересування в межах Європейського Союзу, а також розуміння, підтримку у всьому світі. Єдине, чого ми не маємо, це кроків влади щодо суттєвого поліпшення життя людей. Влада майже не розвивається у боротьбі з корупцією. Корупція – гальмо на шляху розвитку нашої держави. Вона змушує мільйони українців їхати за межі України. Тому я вважаю, що пріоритетом влади повинно бути поліпшення життя людей і ефективна боротьба з корупцією.

Це був шлях від надії до розчарування. Найбільше в моїх спогадах про луцький Євромайдан закарбувався страх і біль. Мені дійсно було дуже страшно. Я бачив страх в очах кожного, хто стояв на Майдані. Були і моменти ейфорії, коли ми усвідомлювали свою перемогу. Однак були моменти страху, коли з’явились перші кримінальні справи. Ніхто не міг спрогнозувати, на що здатен режим Януковича. А біль відчувався тоді, коли ми втратили кращих із нас. Це були хлопці Небесної сотні. Цей біль відчувається щороку в день річниці Євромайдану. Вони віддали своє життя, а ми не виправдали такої жертви. І це гризе. І це болить».
«ПРО ВІЙНУ НІХТО НЕ ХОЧЕ ДУМАТИ»

Михайло Шелеп, громадський активіст:

«Чи змінилось усвідомлення лучан щодо подій Євромайдану? Думаю, що чимало лучан будуть скаржитись, що нічого не змінилось, що погано жити тощо. Однак найголовніше, що повинен був змінити Майдан – це самих людей, їхнє світосприйняття, відчуття добра і зла. Неабияка кількість лучан це відчули, тому сприймають Майдан як поштовх до дій.

Тоді ніхто не міг передбачити початок війни. Про війну ж ніхто не хоче думати. Я теж не вірив, що Росія нападе.

Ми хотіли повалити диктаторський «режим януковичів» та відкрити шлях країни в Європу. І ми цього досягли. Ми прагнули перезавантажити владу та створити абсолютно нові умови для розвитку держави. Ми вирішували ті питання, які здавалися нам важливими на той час. Це зараз легко стверджувати, що варто було зробити щось інакше. Ми робили те, що мали робити.

Волинський Євромайдан не можна виносити за межі національних подій. Серед досягнень луцького Євромайдану – повалення «режиму януковичів» на Волині.

Найбільше запам’яталися події, що пов’язані з діяльністю громадського сектора Євромайдану. Неабиякий відбиток залишили акції проти регіоналів, випуск бюлетеня Майдану, недільні віча. І звісно, похорони Героїв Майдану».
«ЯКБИ ПЕРЕМІГ РЕЖИМ ЯНУКОВИЧА, МИ ВТРАТИЛИ Б НЕЗАЛЕЖНІСТЬ»

Дмитро Безвербний, луцький активіст, актор театральної студії «ГаРмИдЕр»:

«Чи шкодую я, що Євромайдан відбувся? Ні. Я все це сприймаю як процес розвитку нашої держави. У 1991 році, на руїнах імперії, ми відносно легко отримали суверенітет. Ми боремося за свою незалежність з 2013 року, з моменту початку війни на Сході. Якби Революції гідності не було, якби переміг режим Януковича, то ми, як на мене, втратили б цю незалежність.

Були думки, що як би не закінчилися події під час Революції гідності, наслідки будуть серйозними. Неодноразово з друзями та знайомими біля бочки обговорювали те, що ж буде, коли завершиться Майдан. Серед варіантів була війна або жорстокий супротив з боку Росії. Просто так влада Росії не «проковтне» втрату контролю над Україною.

Спочатку ми хотіли відстояти європейський вектор розвитку України і позитивні зміни у цьому напрямі. Згодом головною метою став супротив владі Януковича і російським ляльководам, які, незважаючи ні на що, хотіли підігнути український народ під себе.

Одне із вагомих досягнень Євромайдану на Волині – об'єднання людей перед загрозою заради кращого життя. Важливим аспектом є те, що люди самоорганізувалися без вказівки «зверху». Хтось активно займався волонтерством, збираючи все необхідне для учасників протесту в Луцьку та Києві; хтось чергував як медик; хтось займався правозахистом; хтось відстоював місяці на майдані... Звісно, змінювалося і розуміння того, хто такий громадянин України.
Багато подій пам’ятаю... Це і перший вечір Євромайдану в Луцьку, і події під УМВС, і так звана справа «свідків Григоли»*, і тиск тодішньої влади на театр «ГарМидЕр», і похорони волинських героїв Небесної сотні, і чергування на Театральному майдані, біля військової частини та на Київському майдані, і багато іншого. Окрема частина спогадів – це поїздки на Майдан до Києва. Якщо детально про всі ці події почну згадувати, то 100 сторінок не вистачить».

Справа «свідків Григоли»*– йдеться про заяву депутата обласної ради від Партії регіонів Надії Григоли (із селища Маневичі) про погрози активістів Майдану. Поліція завела справу, за якою підозрювали понад 100 учасників волинського Євромайдану. Внаслідок фальсифікованої інформації щодо заяви активісти організували акції масових протестів.
***

***

У день 5-ї річниці Євромайдану хотілося б, щоб про моторошні події волинянам нагадував не лише фотостенд «Герої Небесної сотні – Загинули за єдність України» у середмісті Луцька чи світло лампадок, що запалюють у дні пам’яті, а й жертва загиблих внаслідок масових протестів.

Єлизавета НАХАМЕЦЬ