«Типу дебют, і потрібно щось яскравіше», – як відомий музикант з Луцька книгу видавав

У середу, 5 грудня, фронтмен гурту «Фіолет» Сергій Мартинюк (Колос) презентував у книгарні «Є» в Луцьку свій роман «Капітан Смуток».

Дебют музиканта, який відтепер може позиціонувати себе як письменник, привернув неабияку увагу читачів і критиків. Сам Мартинюк стверджує, що не сподівався на такий успіх.

В ексклюзивному інтерв’ю інтернет-виданню «Волинь24» Сергій Колос розповів цікаві подробиці зі свого особистого життя і творчості.

– Коли вирішив написати книжку? Чи є якась передісторія створення роману «Капітан Смуток»?
– Писав давно, починаючи десь з шостого класу школи, коли намагався інтерпретувати прочитані твори. Наприклад «Робінзон Крузо». І виникла така ідея сумістити декілька сюжетів, власне, Даніеля Дефо, сюжет фільму «Сам удома» і якийсь хорор. Бо я тоді тільки Стівена Кінга почав для себе відкривати. Але мого терпіння вистачило лише на 6 сторінок загального зошита. Потім я переключився на якісь інші речі. Було багато чого, вже якийсь досвід роботи в медіа, де доводилося так чи інакше писати.

З часом почав викладати свої роботи в інтернеті. Твори незрозумілого характеру, змісту, до того ж, ще й сумнівної якості. І кінець кінцем позаминулого року виникло бажання, натхнення і час сісти висловитись з приводу теми, про яку я хотів поговорити. Мені стукнуло 30, і я зловив себе на думці, що почали стиратися деякі спогади за перші 10 років життя у моєму рідному Дубно.

За останній час за музикою стільки вражень, людей, що ці моменти просто почали витіснятися з пам’яті. І я вирішив зафіксувати місто мого дитинства в тих вуличках, дворах, під’їздах, вітринах і навіть запахах, обличчях, які лишилися там і яких більше немає. Само собою, це все подано в художній формі, це не автобіографічний твір. Якщо ця розповідь і є така, то тільки для мого двору і будинку.

Є два герої, які мандрують автостопом Україною і намагаються «розрулити» важливі для себе питання. Подорож триває, власне, не тільки Україною, а й тими 90-ми, коли якісь основоположні для цих людей речі зав’язувалися.

–Чому така назва– «Капітан Смуток»?
–Та вона символічна насправді, хоча робочим варіантом була назва «Друг», але коли рукопис потрапив до видавництва, то вони спитали, чи є ще якісь варіанти, типу дебют, і потрібно щось яскравіше. В мене була ще така підназва, яку я пізніше виніс в головну. Вона їм сподобалась. Образ усміхненої людини, яка знає, що робить, навіть коли не знає, що робить. Але в неї сумні очі. При цьому це такий збірний образ дітвори, яка виростала в 90-х. І більшість тої дітвори так і не знайшла себе в цьому житті в соціальних, соціокультурних чи особистісних аспектах. Двоє моїх героїв– представники цього покоління. Вони не стали кимось, але залишилися людьми, які чогось хочуть і шукають себе в цьому світі, але в кінці книжки все ж знаходять якусь точку опори і можуть далі рухатися життям, адже коли рухаєшся, то деякі питання відпадають.

– Як продається книжка?
– Продається чудово. Вже в частину українських книгарень завозили двічі, розкупили й те. У Львові «змели» все буквально в перший-другий день. Але об’єктивно мені важко щось сказати, я для цієї сфери – новачок. Зараз закінчився тур з «Фіолетом», я видихну і погляну на це ще зі свого організаторського досвіду, щоб проаналізувати це все.

Власне, в самій книжці є передмова Андруховича, що особисто для мене було несподіванкою. Там і Жадан, і Кідрук, і Винничук написали свої рецензії. Мені дуже приємно, тому що в мене на цьому поприщі не було жодних амбіцій, а знайшлись люди, які видали мою книжку і не те що б просто видали, а й «бабки» за це заплатили.

Валерія КОЛІСНИК