Волинянин у 90 літ вернувся з Англії до жінки через півстоліття розлуки

Герої цієї історії уже давно відійшли у кращий зі світів. Але вона настільки неймовірна, що про «англічанина» Бориса Шурана і його дружину Тетяну Тарнавську у невеличкому дворику в одному з будинків Каменя-Каширського пам’ятають і досі.

Про зворушливу історію двох закоханих сердець йдеться на сторінках газети «Вісник».

ЗУСТРІЧ ЧЕРЕЗ ПІВСТОЛІТТЯ РОЗЛУКИ

Закохані зустрілися після довгих 57 літ розлуки.

Дороги подружжя Шуранів розійшлися у далекому 1943 році. Тетяна думала, що Бориса вже давно немає на цьому світі.

Як розповіли люди про свою уже покійну сусідку, Тетяна Михайлівна сама не місцева, родом десь з-під Цуманя. Вона дуже скритною була. Але іноді прохоплювалося, що їхня сім’я жила заможно, що працювала в панському маєтку. А що там у них у війну сталося – хто знає! Михайлівна казала, що одного дня її чоловік вийшов з хати – і пропав. А потім вона з трирічним сином у Польщі опинилися, звідти вже у Камінь приїхала з іншим чоловіком – Тарнавським. У них спільний син народився.

Коли Борис приїхав в Україну, то розповідав іншу версію: мовляв, їх німці на роботу до Німеччини вивезли, там і розлучили. А після війни він потрапив до англійської окупаційної зони. І хоч була у нього можливість вернутися назад в СРСР, злякався, що у Сибір зашлють, і поїхав жити до Англії. Все життя тяжко працював: в Африці шахтарем, потім розвантажував радянські кораблі в англійському порту. Розповідав, що тамтешня розвідка вербувала його, аби він слухав, про що говорять російські моряки. Сусіди кажуть, що подробицями свого життя в далекій країні Борис не дуже любив ділитися. Багато було у ньому таємничого.

«От нашу Михайлівну ми все життя як Таню знали. А він чомусь її Ніною кликав», – розповіла сусідка Ніна. З її слів, Борис не розповідав ніколи, чи мав там якусь жінку, чи є в нього ще діти. Сердився, коли питали. Знаємо, що останні роки жив там у будинку престарілих.

ПРИЇХАВ ЗДОРОВИМ – НА ВОЛИНІ ЗАХВОРІВ

Борис Шуран прожив у Камені-Каширському два з половиною роки. І за цей час, як кажуть ті, хто його бачив, дуже змінився.

Сусідка згадує, що коли він приїхав, у нього зморщечок практично не було. Весь такий доглянутий, з акуратно підстриженими нігтями, завше вдягнутий у костюм, при галстуку! А коли трохи пожив, то враз якось постарів.

Воно й не дивно. Адже у квартирі Тетяни Тарнавської на початку 2000-х років не було ні ванни з гарячою водою, ні туалету. Зручності, як у нас кажуть, – надворі, а квартира на другому поверсі. Для 90-річного чоловіка, який звик до зовсім іншого життя, це було, звісно, шоком. А тут ще й болячки почали чіплятися. Син Славик любив у чарку заглядати. Напевне, зовсім не такими уявляв останні роки свого життя Борис Шуран, коли повертався з Англії в Україну. Але сусідам він запам’ятався надзвичайно щедрим і гостинним. Благо, що мав за що пригощати. Бо його англійська пенсія, порівняно з українською (а у ті роки люди отримували приблизно 7–10 доларів) здавалася мало не космічною.

«Міг він у компанії посидіти, поговорити, пригощав. Звичаї наші любив, страви, особливо студень (так він холодець називав). Навіть коли не міг уже сам спускатися, просив, щоб хлопці його зносили, давав гроші, щоб у магазин сходили, і кликав усіх за наш столик у дворі», – згадують сусідки Ніна і Галя.

Борис Іванович Шуран помер у березні 2003 року. Тетяна Михайлівна пережила його на два роки. Наприкінці березня 2005-го жінку розбив інсульт. І поки вона лежала у лікарні, не стало їхнього спільного сина В’ячеслава. За ним відійшла у вічність і мама.

Нині їхні могили заростають кущами – нікому за ними доглядати.