На Волині атовець пише вірші

Михайло Ярмол з Ковеля пише вірші.

Про це пише газета "Волинь".

Михайло і у мирному житті опинився на «передовій»: нині працює головним спеціалістом управління капітального будівництва та житлово–комунального господарства у Ковелі. У кожному місті це найклопітніша сфера, де найбільше проблем, скарг, звернень… Тут і зі здоровим серцем не кожен витримає. А вчорашній боєць попросився на роботу після складної операції.

Михайлові Ярмолі, якому побратими дали псевдо Укран, потрібно було «залатати дірку» в міжпередсерді. Волонтери оголосили збір грошей на дороговартісну операцію, пробилися на рівень Міністерства охорони здоров’я, вимагаючи, аби бійця забезпечили окклюдером, який коштує близько 100 тисяч гривень. Але Ярмола відмовився, бо знав, що у черзі на цей пристрій — ​сотні дітей із такою ж вадою, як у нього.

На щастя, незабаром з’ясувалося, що новітню технологію пластики дефекту міжпередсердної перетинки опанували фахівці Львівської обласної клінічної лікарні. У грудні 2017 року вони вперше провели операцію на серці через мініінвазивний доступ (без розкриття грудної клітки) за європейськими стандартами. Методика, яку освоїв кардіохірург Тарас Рудик, дає можливість суттєво скоротити терміни реабілітації, здешевлює післяопераційне лікування хворих. І цей фахівець зголосився допомогти нашому землякові. Менш як через тиждень після втручання Михайло повернувся до Ковеля.

Михайло розповідав про своє відчуття провини перед ненькою за ті хвилювання, які їй довелося пережити, поки він був на Сході України. І тоді, коли у лютому 2015 року мобілізували, і згодом, як підписав контракт і повернувся на передову, і коли відчув, що підводить серце, хлопець тривожився не за себе, а за хвору маму, присвячував їй свої щирі й сповнені ніжності вірші. Робив усе, щоб врятувати найріднішу людину. Та Бог розпорядився інакше… І народилися зболені Михайлові рядки:

І день як день, а сонце тьмяне,

Тривожне серце відпекло,

Ця осінь жовтим болем стане,

Протяжний крик,

Холодний вік,

Померкло каменем зело…

Непоправна втрата, пережите горе не минули безслідно. Знову став відчувати важкість, дискомфорт у грудях. Але, як каже Михайло, дослухатися ніколи, бо роботи — ​через край. То грудневі снігопади замітали дороги, то дощі випробовували дахи житлових будинків, то інші комунальні проблеми, які непокоять ковельчан. Зізнається, що на обстеження до Львова так і не вибрався. Кардіохірург Тарас Рудик, хвилюючись за свого пацієнта, попросив волинського колегу і друга — ​кардіолога Ростислава Зубика — ​стежити за його здоров’ям.

"Мені щастить на справжніх лікарів, на добрих людей. Важко перелічити усіх, хто допомагав, хвилювався і вболівав за мене, — ​я пам’ятатиму їх завжди, — ​каже Михайло.

Цей вірш Михайло написав нещодавно:

В Новорічні, Різдвяні свята

Мої сни малюватимуть дім,

Де ялиночку донька мала

Прикрашає дощем золотим.

Поруч з нею щебечу: «кусь–кусь» …

Зрозумію до болю в душі,

Що це сон. Вмить один залишусь

Теплим вітром в чужім вітражі.

В нас ялинка стояла завжди,

Ще радянські зірки та вогні,

Дід Мороз із мішком на плечі

Залишив дар на спогад мені…

Ностальгує той час журавлем

Із далекого вирію клич,

Осідаючи тихим дощем

В сьогодення важких протиріч.