Коза-щедрувальниця і ялинка у комині: як колись святкували старий Новий рік на Волині

Мешканці селища Шацьк розповіли, як колись святкували старий Новий рік на Волині.

14 січня – свято Василя Великого, або старий Новий рік. За давніми українськими звичаями, йому передував Щедрий вечір, багатий новорічний стіл і щедрування. Вдруге протягом зимових свят українці варили кутю, але вже скоромну, готували м'ясні страви, пекли пироги. А також влаштовували величальні новорічні обходи, під час яких піснями славили господарів, бажали їм здоров'я й достатку на весь рік, пише «Район.Шацьк» з посиланням на газету «Новий погляд+».

Так, традиції святкування Щедрого вечора на Волині згадали жителі селища Шацьк.

Марія Ковальчук: «Моє дитинство пройшло на Одещині, де українські традиції святкування майже не збереглися. З 1963 року я в Шацьку. Щедрий вечір у селищі святкували весело: на столі в нас завжди було 12 страв, з-поміж яких головна –кутя. Кутю я готувала з рису, додавала в нього мед, мак, родзинки, горіхи. Цілий день ходили щедрувальники: і малі, і дорослі. Я професійний кондитер, тому спеціально до свята випікала багато пиріжків і іншої здоби –все роздавала колядникам».

Лукерія Терета: «Пам’ятаю, як у Шацьку водили Козу. Переодягали чоловіка в латушка, таке пальто суконне, чіпляли бороду, вдягали велику шапку. Давали йому кошіль з половою, і він ту полову на всіх сипав. Хтось сміявся, а хтось і сердився. Ціла ватага щедрувальників-перебиранців ішла по селу і стукала в кожну хату. Їх скрізь чекали, особливо раділи діти, які бігли попереду і вигукували: «Коза йде!». Заходили в хату, а малі діти боялися їх, ховалися на піч. Господарі грошей не мали, тому давали щедрувальникам пироги, перепічки несолодкі, бо тоді цукру не було, диньки (насіння гарбуза –авт.). Кутю на багату вечерю готували з зерна, додавали мед, якщо мали, мак, горіхи, сливочки сухі. Наші батьки чекали, коли ми, діти, принесемо до хати наколядованого. Бувало, висипемо все на стіл, найперше батько вибере пироги з білої муки, поріже на маленькі шматочки і роздасть нам. На другий чи третій день ми починали їсти пироги з темної муки. Бідували тоді люди, але було весело, щедрували, ходили один до одного в гості».

Віра Ковальчук: «Дитинство моє пройшло в Казахстані, до Шацька родина приїхала в 1947 році. Мої баба і дід ходили до церкви, а мама співала в церковному хорі. Часто на Щедрий вечір, на Василя мама з подружками збиралися на вечорниці, приносили святкові страви і колядували та щедрували. Ходили в той час і щедрувальники від хати до хати, я особисто не щедрувала. В сім’ї на старий Новий рік накривали святкового стола, на якому були кутя, узвар, пироги з квасолею і чорницею, яблуками, сухофруктами. Запам’ятався мені день, коли я вперше скуштувала солодку кутю: не з цукром, а з сахарином –такими маленькими таблеточками. Я не могла нею наїстися: їла, їла, аж животик став випирати з сукні».

Антоніна Семенюк: «Я народилася на Ковельщині. Щедрування на старий Новий рік було великим святом для дітвори. 13 січня першими починали ходити від хати до хати найменші щедрувальники, потім старші, під вечір –парубки і дівчата. Кожна ватага мала з собою звізду, у старших вона навіть крутилася. А вже опівночі починали збиратися на щедрування наші батьки. В той вечір був звичай робити шкоду односельцям: підпирали саньми хату, щоб не можна було вийти, запихали в комин ялинку, а тим, хто бідний чи одинокий –навпаки, робили добро, наприклад, наносили під хату дров від багачів. Нам теж якось комина розвалили: жартівники влізли по груші на дах хати і вснули в димар ялинку. Батьки не розсердилися, сказали лише, щоб прийшли батьки того, хто зробив шкоду, і полагодили. Дівчата ввечері ворожили: кидали черевик чи чобіт через хатину і дізнавалися, з якої сторони буде суджений. Слухали, де загавкає собака, а ще набирали на оберемок дров і рахували: якщо парне число, то дівчина скоро вийде заміж. А після ранкової служби в храмі вся рідня збиралася в одній хаті, кожен приносив святкові страви. На столі були смажені гриби і цибуля, картопля, тушкована капуста, холодець, кисіль, пиріжки, печиво, узвар. Зазвичай всі в селі перед святами били свиней, тому мали до столу сало, ковбасу.

Як стала працювати в Шацькій школі, то навчила дітей щедрівок, колядок, зокрема й давньої, яку ще за Шевченка співали –«Бачить Бог, бачить Творець, що мир погибає». Також 13 січня збиралися друзі-колеги зі школи у нас вдома на святкування, і всіх я вітала новорічним віршем: «З Новим роком вас вітаєм, щастя, радості бажаєм. Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця…».