Волинянин створює сучасні дерев’яні іграшки

Майстер народних ремесел Андрій Бондарук та його дружина, художниця Ірина Сардак переконані, що маленьким дітям корисно гратися дерев’яними іграшками – кониками, машинками, ляльками і головоломками.

Про це пише газета "Волинські новини".

Андрій Бондарук – директор музею села Княгининок. Волинянин відроджує українські традиційні іграшки, реконструює старовинні забавки, а також створює сучасні іграшки – українські за формою і змістом. Разом із дружиною вони збирають раритетні забавки та експонують їх у народному музеї.

«До 2008 року я займався писанкарством, проводив майстер-класи для дітей. Їм це було цікаво. Щоб ще більше заохотити дітлахів до вивчення народного мистецтва і культури, вирішив достукатися до них через народну іграшку», – розповів про себе майстер.

Спочатку він виготовляв примітивні народні іграшки за допомогою лише ножа і пилки. Згодом узявся за складніші, згодилися електроінструменти. Майстрував за розповідями старших людей, які описували забавки, що їх їм робили дід чи баба. Усе нотував, а потім відтворював.

«Нині важко відшукати раритетну дерев’яну іграшку. До них не ставилися як до реліквій, бо робили з підручних матеріалів. Поламалася – спалили і виготовили нову, – розповідає пан Андрій. Майстер додає, що давні оригінальні забавки купує на інтернет-аукціонах або в колекціонерів».

У колекції Андрія Бондарука є старенькі дерев’яні молоточки, які подарував житель села Сокіл Рожищенського району. Чоловік виготовив їх у дитинстві, коли пас корів.

«Зазвичай пастухи мали вільний час і завше носили у кишені складаний ножик. І майструвати елементарні моделі уміли всі. Багато іграшок створювали взимку, коли господар, відпочиваючи від роботи, приділяв увагу дітям. Можливо, такі забавки виходили кострубаті, але несли в собі тепло людських рук», – переконаний колекціонер.

Складніші іграшки виготовляли столяри. Майстри мали інструменти, тож їхні вироби якісні, гладенькі, без скалок. Модель такого зразка теж є у колекції Андрія Бондарука – це машинка, зроблена у 1930 роках на Буковині. Її виготовив тато для своїх дітей. Іграшка досі функціонує. Нині такі іграшки виготовляють як сувенірні ретро-автомобілі. Якщо колись деталі скріплювали дерев’яними з’єднаннями, то нині використовують клей.

«Іграшки виховують навички, які знадобляться дітям у дорослому житті. Хлопчики й дівчатка знали, що стануть колись батьками й матерями, їм доведеться майструвати, лагодити, готувати їсти. Наші пращури бавилися зменшеними копіями справжніх знарядь праці. Хлопчики – грабельками, молоточками. Дівчатка – качалочками, посудом. Особливе місце мали іграшкові тварини. Оскільки наші предки переважно були землеробами, то вміння ходити за коровою чи кіньми виховували з дитинства», – ділиться інформацією майстер.

Універсальною іграшкою майстер називає просту дерев’яну паличку, яка колись слугувала і коником, і шабелькою, і рушницею, і людиною – залежно від уяви дитини.

Народна іграшка буде завше популярною, переконані Андрій та Ірина, адже незважаючи на поважний вік, дерев’яні забавки досконалі й актуальні.