Президент Польщі нагородив волинянку медаллю

Волинянка Олександра Лукашук багато років доглядала безіменні могили поляків, що загинули під час Волинської трагедії, за це президент Польщі вручив їй медаль «Чеснота і братерство».

Про це пише «Високий замок».

Олександра Калениківна народилася після сумних подій літа 1943-го, коли поблизу її рідного села Сокіл було вбито понад дві сотні поляків. Тато баби Шури, як її кличуть у селі, дружив з поляками з Волі-Островецької. І коли почалося Волинське протистояння, переховував ту родину.

Та одного дня знайшов подружжя поляків мертвими. Поховав пару під деревом, а на стовбурі вирізав хреста. В іншій символічній могилі знайшли останній спочинок ще троє – чоловік, жінка та дитина. На спомин про них Каленик теж вирізав на дереві розп’яття.

Мала Шура разом з татом пасла на болоті корів. Не раз бачила, як батько у молитві серед дерев складає долоні. Чому це робив, не знала. Аж поки одного разу Каленик її не підкликав:

«Я, дитино, може, довго не поживу, помру. А тут люди польські закопані. Може, буде такий час, сюди стануть з Польщі їздити. Хай заберуть свої люди. І за мене нехай помоляться коли… Не забудеш?»

Було тоді Олександрі Калениківні сім років. А ті дерева і батько біля них досі стоять перед очима.

Непросто склалася особиста доля жінки. У дитинстві пережила голод і вимушене переселення з батьками на Миколаївщину. Потім було повернення додому і нещасливе перше заміжжя. Коли одягнула на палець обручку вдруге – розцвіла, бо стала мамою чотирьох діток. Але з коханим не нажилася. Коли старша донька ходила у перший клас, він трагічно загинув. І мусила малечу підіймати вдова сама.

Допомагав в усьому дочці старий Каленик. Бо мати теж завчасно відійшла в інший світ.

Діти повиростали. Тата не стало. Якось баба Шура поїхала возом із донькою та зятем до лісу по ягоди. Бачать – чиясь машина лісовими дорогами петляє. Стала коло них. Шофер вийшов, привітався «Дзєнь добри». Жінку аж пересмикнуло. «Може, польські могили шукаєте?» – запитала.

Це був Леон Попек із польського Інституту національної пам’яті. Шукав місце масового захоронення поляків із Волі-Островецької. Жінка сказала, хрест на пам’ять про ті події встановили не там. І якщо чоловік справді хоче знати, де було Трупне поле (так його місцеві звали), може йому показати.

Леон Попек повернувся через три роки. Мав офіційні документи на проведення пошукових робіт. З допомогою Олександри Лукашук знайшов не лише ту велику братську могилу, а й ще ті дві, які доглядав старий Каленик.

…Нещодавно зателефонував до баби Шури польський письменник Вітольд Шабловський. Питав, чи готова їхати до Польщі. Перед тим подбав, аби жінка виробила закордонний паспорт.

«Готова, а навіщо?» – відповіла Олександра Лукашук.

«Медаль будуть вручати», – повідомив чоловік.

«Тільки піньонзів не давайте, бо не візьму!» – наголосила бабуся. Хоч сама живе у ветхій хатині, а старенький нужник за яблунями давно згубив діряві двері…

Баба Шура каже, її, як королеву, провезли до Варшави і назад. А медаль Virtus et Fraternitas («Чеснота і братерство») їй вручав особисто президент Польщі Анджей Дуда.

Хоч загиблих давно перепоховали, жінка часто туди ходить. Бере лампадку, степові квіти – і молиться. Каже, нічого, що кісточок нема, зате кров тут пролита. І пам’ять її тут – про загиблих і про батька.