Солодке хобі по-модному: волинянка творить європейські десерти на весілля

Фірмову випічку Яни Галян знають не лише у Камені-Каширському. Мама трьох дітей своїм прикладом довела, що і в сільській глибинці можна творити високе кондитерське мистецтво. Без її солодощів сьогодні важко уявити сучасні весілля у рідному Раковому Лісі та інших селах і містечках.

Неповторні авторські торти замовляють навіть клієнти зі США, Німеччини, Італії (як подарунок для своїх українських родичів). За неповні три роки майстриня навчилася виготовляти близько 30 видів солодощів, - пише інтернет-видання "Вісник+К".

Пече модні кенді-бари

Коли приїхала до Яни, вона саме приймала замовлення на кенді-бар для весілля. Так тепер називаються солодкі столи, які накривають і оформлюють за всіма правилами ресторанного дизайну. Відійшли у минуле часи, коли наречена з родичами кілька днів пекли якесь печиво, перекладанці, пироги з маком, намащували вафлі згущеним молоком. Тепер усе по-модному, як у Європі. Як каже Яна, більше половини навіть сільських весіль замовляють у кондитерів кенді-бари.

– І скільки таке задоволення коштує? – цікавлюся.

– Залежить від того, яке весілля. От, приміром, сьогодні прийняла замовлення на 150 гостей. До десяти тисяч гривень обійдеться, це 11 видів солодощів. Найпопулярніші: десерти в склянках п’яти видів, макаруни (французькі тістечка з мигдалевого борошна), мусові тістечка, еклери, кап-кейки, ягідні зефіри з різними смаками, пташине молоко. Потім сама виїжджаю, накриваю, забираю посуд. Пекти починаю за три дні до весілля. Допомагають донька і мама. Домашні часом ображаються, що їм немає на кухні місця навіть поїсти. Але вже звикли. Чоловік може прийти, мовчки взяти собі щось і вийти. Бувають тижні, що треба 20 тортів спекти, кенді-бар зробити, ще й подарункові коробки відправити з печивом. Втомлюєшся так, що тої суботи діждатися не можеш. Інколи в хаті для себе нічого не залишається. Тоді їдемо в магазин і купуємо до чаю американське печиво з родзинками. Хоча ми з чоловіком та діти не прихильники солодкого.

Яна раніше не любила кухню взагалі. Але за іронією долі саме вона стала місцем, де молода жінка змогла себе реалізувати. А почалося все з нудьги. Три роки тому чоловік поїхав на роботу в Німеччину, і Яні стало сумно. А тут мама знайшла їй замовника на перший торт. Потім був другий, третій, четвертий... Коли втомилася від тортів, почала вчитися по інтернету, як робити макаруни – найпопулярніші мигдалеві тістечка у світі. Та коли поїхала на майстер-клас до Лізи Глінської, відомої київської кондитерки та телеведучої, зрозуміла, що робила все що завгодно, але не макарун.



Гілочку орхідеї виготовляла п’ять годин

– Тоді зрозуміла, що кондитерська справа – це творчість і мистецтво, яке не має меж для досконалості. Приїхала з Києва, почала робити так, як Ліза, а в мене нічого не виходить! Соромно було зізнатися чоловікові у цьому. Я плакала від розпачу. Згодом взяла Лізин рецепт, ще один – і зробила свій. Потім зрозуміла: ти маєш сама до всього дійти, на своїй кухні, зі своєю духовкою, треба розібратися у своїй голові, – ділиться тонкощами кондитерської справи Яна. – Не люблю повторювати навіть свій торт – щось у ньому змінюю, додаю. Бо так не цікаво. П’ять годин можу витратити на виготовлення гілочки орхідеї, аби прикрасити торт. Одній іменинниці так вона сподобалася, що навіть торт не дала порізати! Хоч можна і живою квіткою прикрасити, як клієнт захоче, – це дешевше і простіше. Складники використовую тільки натуральні та дорогі, замовляю за кордоном і в Україні. Скажімо, кілограм мигдалевого борошна для макарун вартує 500 гривень, шоколаду – 350, кілограмове відеречко фісташкової пасти – 2500–3000 гривень. Купую також відеоуроки з рецептами, хоч це недешеве задоволення – то не 300 чи 500 гривень. Якось викинула на рецепт макарун на французькій мерензі аж 4500 гривень, а вони мені не сподобалися. Мрію свою Іринку відправити на майстер-клас з шоколаду. Бо ставимо кондитерську справу на професійну основу. Наш тато збудував уже окрему кухню: там будуть професійні камери, духові шафи, багато поверхонь, спеціальні стелажі для бляшок. Найновішу кухонну машину придбали. Така кухня – моя мрія!

– А як конкуренти?

– Звичайно, є. Намагаємося всі дружити. Ринок великий – і роботи вистачає всім. Хоча чоловік мій каже, що я не бізнесом займаюся. Бізнес – це коли купив-продав, а ти вкладаєш у кожен торт чи тістечко свою фантазію, руки, нерви. Напевне, він має рацію. Є у мого Саші мрія – відкрити у рідному селі кав’ярню і пригощати відвідувачів нашими солодощами. Дуже хочу, щоб він її реалізував.

Ніна РОМАНЮК