Микола з Волині має аж 50 хрещеників

З чотирнадцяти літ Миколу Худобу із села Смолява Горохівського району запрошували стати хрещеним батьком для немовляток. Відтоді він надбав понад 50 похресників. Вони виросли і розлетілися хто куди: живуть у різних куточках України, Росії, Білорусі. А коли гостюють у рідному селі, неодмінно з гостинцями відвідують свого хресного Миколу.

Про це пише "Вісник+К".

Кличуть по 10 пар кумів

У Смоляві здавна повелося: запрошувати на хрестини не одну пару кумів, а дві, три і навіть… десять! Такий звичай настільки прижився, що смолявчан дивує, коли у сусідніх селах, буквально за кілька кілометрів, про таку незвичайну традицію зроду не чули і беруть зазвичай пару-другу кумів – та й усе. У Смоляві живуть дружно, мають великі родини, тож і хрещених для дітей запрошують багато. Цікавлюся, навіщо ж кличуть до хреста стільки людей?

– З тим дружиш, з тим родина, ті напросилися, – пояснюють у селі. – Як когось не покликати чи відмовити – а раптом хтось образиться?

Тож у кожній хаті є своєрідні рекордсмени. Але найбагатшим на похресників у Смоляві називають доброзичливого Миколу Худобу, який вже двадцять літ возить молоко. Його за роботою і застали – побачили чоловіка на підводі, заставленій бідонами, і перепинили. Усміхається, коли цікавимося, чи то правда, що має більше 50 похресників.

– Правда, – киває головою.

Виявляється, і сім’я його незвичайна. Адже дочка Людмила вже наздоганяє батька і тримала до хреста 40 дітей. А в дружини похресників, як самі кажуть, небагато, всього 30.

– Почотно бути кумом. Перший раз мене покликали в 14 років, – згадує Микола Петрович. – Хрестив свою племінницю. Відтоді й повелося – стали часто кликати за кума.

– А чому саме вас? – питаю.

– Бачте, моя мати на весіллях, хрестинах, похоронах була за хазяйку. А куди її кликали помагати, туди й мене брали за кума.

Засватав похресницю з похресником

Як не Миколу брали за кума, то його дружину. Було, що й в одній хаті мали по похреснику. Раніше на дні народження до дітей мало ходили, бо їх тоді так, як зараз, «не виправляли». А от коли на Різдвяні свята хрещеники приходили колядувати, то обов’язково їх обдаровували більшими грішми, ніж інших. Пролітали літа – і вже збиралися до них на весілля. Дружина Надія обов’язково пекла у печі великий коровай у спеціальній каструлі, в якій більше нічого не готували.

– Якось поїхали на весілля в Іваничівський район, – розповідає жінка. – То з нашої сторони було аж десять короваїв! Всі люди зглядалися, бо в них такого нема.

З усіх похресників Миколи Петровича лише один холостякує. Не пригадує, щоб хтось питав поради, чи одружуватися. Вважає, що в такій справі «совєтчиків» не треба, кожен сам вибирає долю. Єдине, що радив, аби хлопці довго не холостякували, а дівчата не засиджувалися у дівках. Казав: «Дивись, бо мука в мішках зіпсується, а в батька кабан переросте». Щоправда, найпершу хрещеницю Микола Петрович таки посватав за… свого хрещеника. І розповідає щемливу історію.

– Вони обоє осталися сиротами. Її батько відчував, що з жінкою скоро вмруть. Боявся, що дівчина сама буде. І попросив мене, щоб я звів її із сусідським хлопцем. Спочатку померла мати хрещениці, а за нею на сороковий день батько. Я поговорив – через пів року молоді зійшлися.

Дружина Миколи Петровича Надія розповідає, що має дуже хороших і дбайливих похресників, які й город допомагають обробити, і навіть корову можуть видоїти. Згадує випадок, що на хрестинах її дочки познайомилися куми і згодом побралися.

– Усіх своїх похресників пам’ятаю, з деякими разом роблю. Багато пороз’їжджалися в Росію, Білорусь. Як гостюють в селі на Провідну неділю, то нас провідують. Цукерки принесуть, шампанське, вип’ємо пару грамів, – сміється Микола Петрович.

У Смоляві не пригадують, щоб куми між собою сварилися, не віталися чи не відвідували похресників з гостинцями. Молоді сім’ї продовжують звичай брати не одну пару кумів. Щоправда, не так багато, як їхні батьки та діди.