Волинянин, який живе на березі озера, розповів, як навчився робити дерев’яні човни

Село Любохини на Старовижівщині називають озерним краєм, адже лише навколо нього розташовані аж сім озер. Дитинство і молодість Анатолія Масла пройшли на березі одного із них – Домашнього. До нього від батьківської хати – якихось метрів з триста. Тож ще змалку волинянин проводив біля води чимало часу, переймав тут рибальське ремесло у старших односельчан. Чоловік розповів, як навчився виготовляти човни із дерева.

Про це пише "Район. Стара Вижівка".

Згодом, облаштовуючи своє сімейне гніздо, Анатолій Адамович вирішив оселитися неподалік Пісочного. Збудував неподалік цього мальовничого озера поруч із дорогою, що веде із Кримного на Любохини, хату, у якій мешкає вже понад два десятки літ.

Нині чоловік може дати пораду будь-якому рибалці, розповісти багато цікавого про навколишню природу, поділитися власними спостереженнями за рослинним і тваринним світом, оцінити їх зміни. А ще знайомі звертаються до нього, щоб збудував їм човна, бо у цій справі Анатолій Масло став справжнім майстром.

«Свого часу я навчався на столяра, тож працювати з деревом для мене – звична справа. Років з двадцять п’ять тому покликали мене до сусіда допомогти гнути борти до човна. Я побачив, як це робиться, і вирішив собі вперше його змайструвати. Щоправда, дно поставив старе, яке взяв у знайомих. Після цього зробив човна для брата. А тоді в мене вже інші люди почали просити», – розповів майстер.

За словами човняра, виготовляють їх із соснових дощок. Треба кілька місяців, щоб вони добре висохли, але водночас корисно, щоб їх і дощ час від часу мочив. Так, чоловік переконався у колись почутій від старших людей пораді, що дошки варто поставити у вертикальному положенні і залишити під відкритим небом біля якогось сараю чи дерева. Так вони і водою будуть окроплені, і водночас швидко висихатимуть. Для весел найкраще підходить осика та вільха. З них вони будуть міцними і водночас легкими.

Анатолій Масло у роботі використовує клей типу рідкі цвяхи або ж прозорий силікон. Скріплює дошки спеціальними струбцинами з міцною різьбою.

«Поспіх тут недоречний. Я, наприклад, одного човна роблю 5-6 днів у перерві між різними господарськими клопотами. Пофарбую його, засмолю. Коли налити у нього води, то ще днів зо два вона може протікати, поки затягнуться усі щілини», – каже чоловік.

Човни Анатолія Адамовича нині плавають на Домашньому, Пісочному, Білому, Чаковому, Згоранському озерах. Загалом він виготовив їх понад двадцять.

«Колись у нас рибалок було зовсім небагато. Можливо, тому, що риба коштувала безцінь, наприклад, хек за колишнього Союзу – 62 копійки. Зараз ситуація кардинально змінилась. Усі шукають наживи, проявляють споживацьке ставлення до природи. В окремі дні на Пісочному можна побачити до сотні різних човнів. Багато із них – гумові, з якими на озеро їдуть звідусіль. Дерев’яних, які постійно стояли на його берегах, раніше було 6-8, а зараз тільки на нашій стороні – до 20» – зазначає Анатолій.

Як і на кожній водоймі, на Пісочному вистачає і браконьєрів, але все ж таки більшість рибалок старається дотримуватись встановлених правил. За словами Анатолія Масла, до цього спонукають чималі штрафи за незаконний вилов риби і усвідомлення того, що завдана шкода природі повернеться проти самого ж себе.

«У нашому озері водиться карась, лящ, лин, оклія. Добре клювала риба у червні, якраз після того, коли закінчився нерестовий період і можна було випливати на воду. До речі, її рівень суттєво впав не лише на Світязі, а й у нас. Так, торік на початку сезону я ставив якоря на глибині 6 метрів, а восени там стало на півметра менше», – розповідає човняр.

Човни у Анатолія Масла виходять легкі і маневрені. Майстер розповів про надзвичайні випадки під час плавання.

«Торік була ситуація, коли я вперше у житті по-справжньому злякався на озері. Десь у кінці липня рибалив на протилежній стороні, яку у нас називають Калютицею. Раптово насунулись хмари, почалась гроза. Вітер був таким сильним, що хвилі піднімали на півметрову висоту. Таких я на Пісочному ще не бачив. Мій човен почало нести разом з якорем».

«Потім я зачепився за інший, але й з ним мене ще просунуло метрів з тридцять, поки вони не погрузли у зіллі на дні. Тільки після цього я оволодів ситуацією і почав гребти до берега. Повезло, що хвилі йшли не до борту. Так що на озері завжди треба бути обережним, вміти добре веслувати і обов’язково зважати на погоду», – зазначає чоловік.
Юрій КОВАЛЬ.