Луцька школярка переповіла історію та показала унікальність борщівської сорочки. ФОТО

0
7
Луцька школярка переповіла історію та показала унікальність борщівської сорочки. ФОТО
Дванадцятирічна учениця луцької школи-ліцею №22 Ірина Дейнека переповіла декілька цікавих легенд, пов’язаних з чорною – так званою борщівською вишиванкою. Аби показати всю красу та оригінальність вишиванки – школярка відзнялася у тематичній фотосесії.

Унікальне українське вбрання, яке передається від одного покоління іншому, зберегли Наталія Тринчук з села Пилипче, Марія Буховська з села Вовківці, Таїсія Гуменюк та Ірина Тарасова із міста Борщів.

Чорне вишиття на сорочці ніколи не виглядало печальним, навпаки, – сорочка була ошатною і дуже колоритною, асоціюючись з родючими подільськими чорноземами, з одвічною надією на урожай, а, отже, і на життя.

Чорні сорочки, які здавна вишивали на Борщівщині, були оберегами, прикрасою, матеріальною необхідністю і духовною потребою краян. Їх вишивали на всі випадки: до шлюбу, на неділю і свята, на смерть, а також на будень.

На щоденних сорочках – невеликі узори на рукавах та біля шиї. Оригінальними були святкові вишиванки – рукави повністю зашивали чорними нитками. Це нагадувало ріллю на сільському полі. Її пронизували червоні, зелені, жовті та фіолетові цяточки, квіти або орнамент.



СОРОЧКА, ЯК ПРИВОРОТ
Вважали, що на сорочку могли перейти риси характеру та хвороби її власника, а відтак її ніхто ніколи й нікому не позичав. Окрім того, на Борщівщині існувало повір’я, що через натільну сорочку можна зняти «вроки», причарувати або заподіяти якесь лихо навіть без присутності самої людини.

Вважалося також, що чорні сорочки, на яких вишиті червоні цяточки або яскраві квіти, були для дівчат своєрідним приворотом. Якщо хлопець, який сподобався дівчині, у танці торкався руками її вишиття, то після цього вона вдягала сорочку ще дев’ять разів і шукала приводу, щоб зустрітися з ним.



КЛЯТВА ПОКОЛІНЬ
За легендою, під час татарської навали у декількох селах Борщівського краю загинули усі чоловіки. Тоді на знак жалоби від невиправної втрати усі жінки дали клятву протягом семи поколінь носити траур. Дівчата вишивали сорочки лише чорною ниткою. Покоління, народжене на початку ХХ століття, було останнім, пов’язаним цією клятвою.

ТРАДИЦІЯ ПОРОДЖЕНА ЗРАДОЮ
В одному з сіл над Дністром жила неймовірної вроди дівчина. Кожна панянка у селі мала за честь дружити з цією красунею. Закохався в неї сільський парубок – коваль. Напередодні їхнього весілля до села приїхав панський економ зі своєю дочкою. Коваль закохався в неї, хоч не відзначалася дівчина ані вродою, ані талантами. Хлопчині дуже хотілося бути ближче до панства.

Не витримала покинута красуня такої зради і кинулася з берега у глибокий Дністер. І понесли води її тіло, ніхто не міг навіть попрощатися з нею. А сільські дівчата на знак жалоби вишили собі сорочки лише чорними нитками.

Нещасливою була і ковалева доля. Економ з дочкою невдовзі залишили село, а хлопець, від якого відвернулася захворів та невдовзі помер. Траурні сорочки за його бідною нареченою стали відшивати й по інших селах – так це поступово стало традицією.



ДОПОМОГА БОЖІЙ МАТЕРІ

У Борщівському краї кілька років панувала посуха. Люди молилися, освячували в криницях воду, а Господь все одно не давав дощу. Якось бабусі наснився сон: стоїть на березі річки Божа Матір і зашиває полотно чорними нитками. Пречиста Діва каже жінці: «Якщо закінчу вишивати і змахну вишивкою – скропить дощ землю і зацвітуть на ній жита і квіти».

Прокинулася жінка, обміркувала сон і запропонувала односельчанкам допомогти Божій Матері у вишиванні. Вишивали жінки і вдень, і вночі. Потім повдягали сорочки, вийшли на подвір’я біля церкви. Піднявши руки вгору, почали просити Господа, аби послав на землю дощ. І сталося диво: вночі була злива. Відтоді вже не було в краї таких засушливих років. А чорні сорочки – як данина матері-землі – стали не лише сімейними реліквіями, але й оберегами.



ЧОРНІ БАРВИ, ЯК ЛІКИ

А ще кажуть, що колись у селах краю панувала страшна недуга, хворіли нею переважно жінки. Позбутися її можна було лише за допомогою чорних барв. Щоб захистити себе, жінки почали зашивати рукави, плечі та груди густим чорним. І таки зуміли від себе і від своїх нащадків відігнати біду.

Фото Катерини ПАРХОМЕЙ





Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
7

Коментарі:


Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.

© 2024. Усі права захищені. Повна або часткова перепублікація матеріалів можлива лише за дотримання таких умов: 1) гіперпосилання на «Волинь24» стоїть не нижче другого абзацу; 2) з моменту публікації на «Волинь24» минуло не менше трьох годин; 3) у кінці матеріалу на «Волинь24» немає позначки «Передрук заборонений».

Віртуальний хостинг сайтів HyperHost.ua в Україні