Вишивальницю з Волині знають навіть у Франції

Просту сільську майстриню-рукодільницю з Волині, яка і нині вражає своєю працелюбністю, знають навіть у Франції.

Роки мають владу над фізичною силою людини, та над її духовним гартом вони невладні. Тут діють інші закони – закони людської душі, закони великої любові до життя, до світу. І, напевно, чим складнішим було життя людини, тим сильнішою є ця любов, - йдеться на сайті "Місто Вечірнє".

Софія Пилипівна Стаднік народилася в 1941 році в Бубнові. У подружжя Ганни та Пилипа Просових загорілася зірочка її життя. Так склалося, що мама сама виховувала доньку. Добру славу залишила після себе Ганна Климівна. Не тільки працьовитістю славилася, а й на всі ближні села була відомою мастилихою, готувала так, що всі дивувалися. А що вміла сама, того і донечку навчала.

Життя було нелегким, тому Софії довелося рано йти на свій хліб. Працювала в колгоспі, трудилася в полі і доїла корів на фермі. Робота на фермі по-своєму подобалася молодій доярці. Із дитячих років любила вона чистоту, а тому білосніжні халати особливо були приємними для душі. Не розуміла, коли хтось приходив у брудному халаті, бо вважала це ознакою особистої неохайності. Та й біля корівок, біля молока потрібно бути в чистому.

Заміжжя було щасливим. Доля подарувала Софії хорошого люблячого чоловіка Тимофія Стадніка, дбайливого і практичного господаря. Народилося трійко діток – син Володимир та доньки Лариса і Ольга. Син проживає в Росії, працює водієм під Смоленськом. Донька Ольга довгий час мешкала в Соснині, а нині – у Луцьку. Разом з мамою проживає донька Лариса.

Від матусі доньки перейняли любов до кулінарного та рукодільного мистецтва. Обидві славляться як коровайниці, а також майстрині з випікання ковбас, шинок, паштетів. Бог послав пані Софії п’ятеро онуків і троє правнуків. Справжньою берегинею великого роду називають діти та онуки свою маму і бабусю.

У Бубнові кажуть, що немає в селі жодної оселі, де б не було вишивки, майстерно виконаної і подарованої Софією Пилипівною. Знана майстриня-вишивальниця Софія Стаднік – гордість рідного села. На її рахунку – більше тисячі різноманітних вишивок. Це і серветки, і подушки, і картини. Вишила жінка портрет Тараса Шевченка і навіть мапу Волинської області. Роботи пані Софії прикрашають стіни храмів у Бубнові та Соснині, у Смоленську та Єрусалимі, в Америці й у Польщі.

Вироби бубнівської вишивальниці удостоїлися грамоти на фестивалі в Парижі. Також на свято вишивки до Києва свого часу запрошував Софію Пилипівну Президент України Віктор Ющенко, та жінка вважала свою творчість надто скромною, щоб брати участь у таких заходах.

- Я всім дітям і внукам весільні рушники вишила. Та вже й правнучці приготувала, хоч вона ще у 2-му класі, - Софія Пилипівна демонструє рушник з ніжними рожевими квітами і написом «На щастя, на долю, на многії літа».

Нелегко підіймалася східцями свого життя на п’єдестал 80-річного ювілею ця шляхетна жінка. Отож привітати її зібралася вся велика родина. Прийшли й учасники аматорського гурту Бубнівського будинку культури у складі Лесі Степанюк, Алли Войтюк, Людмили Лаць та Галини Ткачук. Не тільки в шановної іменинниці, а й у всіх присутніх сльози бриніли на очах від задушевних пісень, які дарували Софії Пилипівні талановиті місцеві виконавиці. Щирими словами привітала ювілярку і староста села Ольга Головенко.

Кажуть, що кожен вік має свою красу. І навіть зморшка, яку на обличчі людини вигаптувало життя, по-своєму гарна, і ніяка модна пластика не зрівняється з нею. У день свого ювілею Софія Пилипівна наче помолоділа.

І хоч літа та нелегка праця важким тягарем зігнули стан, та світле обличчя з добрими очима не втратило своєї вроди. Звичайно, слід оцінити і старання місцевої майстрині-перукарки, бо пишна корона сріблястого волосся лише підкреслила нев’янучу вроду чудової жінки, яка зустрічала своє четверте 20-річчя. Та, мабуть, так закладено природою, що люди з добрими душами та благородними серцями зберігають молодість на все життя. Отже, Софіє Пилипівно, немає старості. Є черговий крок до п’єдесталу мудрості, доброти і любові.

Антоніна Булавіна