Чи можна християнам перевдягатися на Гелловін: історія свята та заборони

Наприкінці жовтня переважна більшість українських магазинів, кафе, та розважальних закладів прикрашають павутинням, черепами та гарбузовими головами на честь Гелловіна. Це свято запозичили з західної культури, і для українців воно стали приводом повеселитися та розважитися, влаштувати жартівливий костюмований карнавал. А чи можна його, навіть жартома, святкувати православному християнину. Відповідь на це питання дала Православна Церква України.

Існує версія, що сучасний Гелловін, це своєрідний "нащадок" давнього кельтського свята збору урожаю Самайну, яке супроводжувалося жертвоприношеннями і асоціювалося зі смертю всього живого.

Вважається, що з поширенням християнства в Ірландії язичницьке свято збіглося з Днем усіх святих у Католицькій Церкві, змішалося – і з часом перетворилося на сучасний Гелловін. Проте той спосіб, в який зараз переважно відзначають Гелловін, ніяк не пов’язаний з християнськими традиціями. Звідси має коріння пристрасть сучасних неоязичників та сатанистів до цього "свята".

Сучасна версія свята зародилася лише у 20 столітті у США, як яскравий проект, покликаний "приборкати" вуличних хуліганів, і максимально комерціалізований з часом.

Гелловінські вечірки, які багато людей сприймають просто як привід вдягти маскарадну маску й повеселитися, – це не просто спекуляція на яскравому й чарівному і спосіб підзаробити для підприємливих громадян. Учасники таких святкувань перевдягаються у образи різного роду нечистої сили, яка асоціюються зі смертю і потойбічним світом, чинить зло та несправедливість – упирів, вампірів, вурдалаків, зомбі тощо. Та християнин не може – навіть у жартівливому та ігровому контексті – асоціювати себе зі силами зла.

Під час Гелловіну відбувається романтизація смерті та злих сил. Адже таке зло – "нестрашне і привабливе", і це сприяє зняттю внутрішніх табу, впливає на моральні орієнтири людини. Змінюється саме ставлення до смерті, тоді як християнство є вірою в перемогу життя над смертю через воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, а не через жарти над злими силами.

"Ми маємо завжди відчувати відповідальність за те, що відбувається навколо нас, і першочергово, за власні вчинки, навіть коли здається, що все, що ми робимо, ми робимо "жартома", - зазначають у ПЦУ.