Люди бояться їхати на Світязь

Відпочивальниця з міста Володимир поділилася враженнями від відпочинку на Світязі та спілкування з цікавою співрозмовницею.

Відповідний пост Жанна Білоцька опублікувала у facebook.

Із пані, або як її кличуть рідні та знайомі, бабусею, мамою, тіткою і просто Лідою знайома багато років, але лише сьогодні дізналася, що ця жінка, котру знає чимало людей не лише на Волині, а й у багатьох куточках України та поза її межами, є однією із перших гідів озера Світязь, тепер Шацького заповідника.

У перший день відпустки побувала у гостях у тітки Ліди. Заразом побачила, як сьогодні виглядає озеро, на якому не була кілька років.

Картина сумна. Але воно й не дивно через війну. Людям не до відпочинку. Бари закриті, гойдалка, яка упродовж минулих років стала однією з родзинок відпочинкової бази, пустує через обірвані мотузки. Стежки заросли травою, човни самотньо чекають на пасажирів.

Зі слів господині, увесь бізнес (кафешки, магазини) завмер. Якщо у минулі роки на березі не було ніде яблуку впасти, сьогодні усе закрито. Ще перший місяць деякі заклади намагалися працювати, то згодом були змушені закритися. З розповідей місцевих дізналася причини, через які народ побоюється їхати. Їх кілька: страх перед нападом білорусів, врученням повісток чоловікам, а от деякі львів’яни ніби не їдуть через чутки про прикордонну зону, у яку не впускають. Однак ще є одна причина: багато чоловіків на війні, і не кожна жінка може дозволити собі поїхати на відпочинок з дітьми.

А тепер трохи про саму господиню гостьових будиночків на березі Світязя - Лідію Єсіну. Їй було 20 з гаком, коли зустрічала та проводжала групи туристів з усього радянського союзу. Якщо бути точнішою, це кінець 70-х та початок 80-х. Люди, починаючи з червня аж до самого вересня, їхали безкінечним потоком, і серед гідів здебільшого чомусь обирали її. Їм подобалися організаторські здібності молодої, харизматичної, сповненої впевненості та енергії панянки.

Одного разу, розповідає пані Лідія, помінялася з колегою, бо тому потрібно було йти на весілля. Так була змушена вийти на роботу, бо туристи хотіли бачити лише її.

«Серед відомих особистостей пострадянського простору на той час на Світязі побували космонавти Юрій Гагарін, Герман Титов, народні артисти Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Тріо «Мареничів», – розповідає вона. –Загалом туристичний похід тривав вісім днів, було залучено 12 човнів. Розпочинався з турбази, наступною зупинкою було озеро Луки, далі – острів на озері Світязь, урочище Мокошин, де влаштовували концертну програму, і потім поверталися на базу. Ночували у наметах. Усі маршрути, а їх було два (Брестський та Львіський) супроводжувалися різноманітним заходами, які потрібно було продумати та організувати, щоб людям було цікаво, і нам це вдавалося. Крім того, по озеру курсував двопалубний теплохід, вартість квитка на який становив 20 копійок. Але відколи Світязь увійшов до групи Шацьких озер, що входять до складу природних об’єктів Шацького національного природного парку, теплохід заборонили через забруднення екології. Взимку, коли екскурсій не було, нас залучали до бригади, яка займалася ремонтними роботами на базі. З розпадом радянського союзу туристичні походи припинилися».