«Мені вдалося повністю відтворити події того дня, коли мій син загинув»: інтерв'ю з батьком військового ЗСУ

38-річний Юрій Василевський був призваний по мобілізації до Збройних Сил України та проходив службу у 128 окремій гірсько-штурмовій бригаді на посаді старшого стрілка другого стрілецького батальйону п'ятої стрілецької роти третього стрілецького взводу. Як розповідає батько військового, його син востаннє виходив на зв’язок 6 грудня 2022 року. На його багаточисельні звернення до відповідальних осіб та органів щодо місцезнаходження сина так і не надали жодної інформації.

«3-го січня 2023 року, я змушений був особисто приїхати до військової частини у м. Мукачево, щоб отримати хоч якусь звістку про сина. Після багатогодинних чатувань біля контрольно-пропускного пункту мені вдалося буквально «за руку» зловити заступника командира, який зрушив справу з місця. Вже за дві години мені повідомили про те, що є певна інформація про мого сина і сповіщення наступного дня відправлять до військкомату, звідки мій син був мобілізований», - каже батько військовослужбовця Артур Василевський.

Рівно через місяць з часу зникнення Юрія, його батько отримав сповіщення про те, що його син Василевський Юрій Артурович зник безвісти 10 грудня 2022 року в ході відбиття штурмових дій росіян в районі населеного пункту Підгородне Донецької області.

«Але чомусь це сповіщення прийшло на бланку «сповіщення про смерть(загибель)», що викликало певні сумніви і як згодом виявилось – не даремно. На мої подальші звернення до посадовців військової частини, жодної додаткової інформації я не отримав. Тому я почав власні пошуки сина».

Пан Артур каже, що після подання ним заяви про зникнення сина було відкрито кримінальне провадження та почато досудове розслідування.

«Після довгих та тяжких особистих пошуків, мені вдалося розшукати свідків та повністю відтворити події того дня, коли мій син загинув, а не пропав безвісти. І про загибель його було відомо як побратимам, які були поруч під час бою та на власні очі бачили його загибель, так і всій ланці командирів. Це було задокументовано. Тільки не зрозуміло, чому в мого, вже загиблого сина забрали всі документи і тепер не можна буде встановити його особу, навіть якщо тіло знайдуть? Чому мені надали сповіщення про зникнення безвісти, а не сповіщення про загибель, якщо командуванню було відомо, що мій син загинув? Чи може це задля того, аби не псувати статистику по загиблим, чи слідуючи принципу «нема тіла – нема діла»? Територія, де загинув мій син зараз під окупацією і там десь лежить його тіло, яке я не можу поховати», - додає Артур.

Чоловік обурений тим, що його цілий місяць «мордували» невизначеністю, адже він проїхав 800 кілометрів та 10 годин простояв на холоді, аби примусити командування надати звістку.

«Невже я не маю права знати правду про свого сина-Героя та поховати його як Героя? А на додачу мені треба буде пройти ще сотню кіл пекла, доки доведу, що мій син загинув у бою, а не пропав безвісти. Та як все це пояснити його восьмирічній доньці Анастасії, яка ще досі чекає батька та сподівається, що він ось-ось прийде?», - з болем продовжує чоловік.

За словами Артура Василевського, на його письмові та усні звернення до командування військової частини, де проходив службу син, він не отримав жодної офіційної відповіді щодо обстави загибелі. Командування пояснило це тим, що у них немає тіла, а тому й немає підтверджень загибелі.

«Але ж я особисто встановив всіх 16 осіб, які приймали участь у тому бою 10 грудня 2022 року. Знайшов свідка, який бачив момент загибелі мого сина від розриву гранати та був сам поранений осколками гранати. Окрім нього, ще кілька свідків підтвердили, що знаходились поруч із тілом вже загиблого мого син впродовж двох діб. І вони вже надали свідчення слідчому поліції.

Коли ж про наявність свідків я повідомив на «гарячу лінію» військової частини, мені відповіли, що мої свідки не є підставою для визнання мого сина загиблим. Та хіба це не військовослужбовці їхньої частини, яких вони повинні були самі опитати та на підставі їхніх свідчень скласти акт розслідування?

Чому не евакуювали тіло, коли позиції були під контролем 128 бригади ще мінімум дві доби з моменту загибелі? Тим паче, в тому бою загинув тільки мій син і старший по окопу одразу після бою доповів про втрати і зі слів свідків, евакуювати його тіло можливість була», - розповідає Артур.

За його словами, наказ командира частини про визнання військового безвісти зниклим з’явився тільки після його особистого приїзду до штабу, тобто через місяць після самої загибелі військового Юрія.

«На даний момент командування військової частини не надає достовірної інформації щодо долі мого сина Юрія і таким чином вони порушують мої конституційні та законні права», - каже батько військового.

Також чоловік розповів, що звертався до Луцького ТЦК з листом-проханням видати родині зниклого безвісти військовослужбовця посвідчення, що підтверджує статус члена сім'ї загиблих (померлих) чи зниклих безвісти Захисників України. В результаті звернення чоловік отримав відмову.

«Керівництво Луцького ТЦК чомусь вважає, що видане ними ж сповіщення про смерть, в якому вказано, що мій син пропав безвісти, не є документом який би неспростовно доводив що мій син дійсно зник безвісти, а тому не є достатньою підставою для видачі посвідчення.

25 квітня 2023 я листом звернувся до Луцького ТЦК з вимогою надати мені документ про зникнення, який би був достатньою підставою вважати мого сина-військового зниклим безвісти. Наразі відповіді я так і не отримав», - розповідає Артур.

13 березня Артур звернувся листом до Волинської військової прокуратури, де перенаправили його звернення до Луцького зонального відділу Військової служби правопорядку. У відповіді чоловікові підтвердили факт порушення його прав з боку Луцького ТЦК та наказали вирішити питання про видачу посвідчення.

«Листом я звернувся до начальника Волинського обласного ТЦК, щоб мені надали належний документ, який підтверджує факт зникнення безвісти мого сина та видали відповідні посвідчення членам сім'ї Юри. Мені відповіли, що посвідчення ми отримаємо, якщо надамо комплект документів із восьми пунктів. Мені невідомо, чим вони керувались і яким чином виник цей перелік документів, але я його все ж таки зібрав», - стверджує Артур.

2 червня чоловік на свій запит до МВС України отримав Витяг з Єдиного реєстру осіб зниклих безвісти де зазначено, що його син Василевський Юрій Артурович набув статусу особи зниклої безвісти за особливих обставин.

«29 серпня я особисто попав на прийом до представника Волинського ТЦК з пакетом документів, які вони вимагали, але він мені відмовив у їх прийнятті. Він сказав, що треба довести через суд той факт, що мій син безвісти відсутній. Не зниклий безвісти за особливих обставин, а саме безвісти зниклий», - додає чоловік.

Артур Василевський каже, що його син виконав свій обов'язок та не вагаючись віддав своє життя за Україну.

«А тепер нам, батькам, дружині та дитині воїна-Героя потрібно випрошувати від представників держави, наче милостиню, соціальні гарантії передбачені законом. У них залізний аргумент: «немає посвідчення – немає права», а посвідчення вони самі ж видавати не хочуть. Ось таке замкнуте бюрократичне коло», - завершує Артур.



Інтерв'ю підготувала журналістка Волинь24 Ущіюк Діана