На фронті загинув 24-річний військовий, сестру якого вбила ракета у Вінниці

Закохані на цих знімках – Аліна та Михайло Мовчани. Фото зробили навесні 2023 року. Військовий ненадовго приїхав додому та освідчився дівчині. За кілька днів вони стали чоловіком і дружиною. Однак їхнє сімейне щастя тривало лише чотири місяці. 3 серпня 2023 року в селі Роботине Запорізької області 24-річний Михайло загинув.

Про це розповіла дружина військового Аліна Мовчан, пише ТСН.

Михайло виріс у селі Жигалівка на Вінниччині. Навчався на теплоенергетичному відділенні Вінницького фахового коледжу. Після випуску ненадовго поїхав на заробітки за кордон. Коли повернувся додому, одразу отримав повістку і пішов до армії на строкову службу. А 2019 року підписав контракт із Національною гвардією. Воював у зоні АТО. Мав позивний Мірча.

Аліна та Михайло давно знали одне одного. Дівчина дружила з його старшою сестрою Ольгою. 2021 року пара зустрілася на дні народження і відтоді не розлучалася, поки не почалася повномасштабна війна.

“У нас там проскочила іскорка. Я дізнаюся, що він має їхати через декілька днів у зону АТО. Але ми три місяці спілкуємося кожного дня, зідзвонюємося по відео і розуміємо, що одне без одного вже не можемо. Він мені сказав: “Все, тепер я тебе точно нікуди не проґавлю”. Він приїжджає – і ми вирішуємо, що будемо разом жити. Все було так класно, як ми мріяли”, – згадує Аліна.

Кожен день у закоханих розпочинався однаково. Аліна йшла на роботу раніше, будила Михайла, він проводив її до дверей і казав, що кохає. Але 24 лютого 2022 року все було інакше.

“Я збираюся на роботу, він перед цим був на зміні. Вирішила чогось у цей день не будити. Подумала – хай поспить, пожаліла його. Приїжджаю на роботу, а дівчата кажуть мені, що почалася війна. Міша подзвонив і каже: “У мене є 10 хвилин на збори і мене забирають”. Тоді були сльози”, – розповідає Аліна.

Вперше Михайла відпустили додому через три тижні. Він перебував у військовій частині у Вінниці. Але постійно казав, що хоче поїхати на фронт, бо мав досвід і навички. Він був кулеметником. Військового стримувало, що вся сім’я поруч. Поки у Вінниці не сталася трагедія.

“Під час ракетного обстрілу 14-го липня 2022 року у нас на площі Перемоги працювала його двоюрідна сестра в клініці “Нейромед”, де і загинула під час цього обстрілу. Згоріла живцем. 24 роки, Катерина Гула. Був жахливий день. Його не відпускали. Ми всі її шукали”, – згадує Аліна.

Через кілька днів Михайло перевівся до військової частини 3028 у місті Калинівка. Після навчання військових перекинули на Донецький напрямок, до села Спірне. Захисники були на “нулі” більше трьох місяців.

“Я телефонувала і чула постійні обстріли. Кажу: “Міша, а ти не боїшся?”. Він каже: “Ні, я не боюся, я вже до цього всього звик. Найстрашніше – це втрачати своїх побратимів”. У нас була група дружин, я на той момент була його дівчина. Це найстрашніше. Коли я бачила повідомлення, де дружини, дівчата вже шукають своїх хлопців, які не виходять на зв'язок. І Міша казав: “Найстрашніше, що ми знаємо вже, що їх немає серед живих, а їм ще поки сказати про це не можемо”, – розповіла Аліна.

В січні 2023 року військовий приїхав на реабілітацію. Михайло казав Аліні, що “везучий”. Якось його каску пробила куля, а він залишився неушкодженим. Після відпустки військовий служив на Київщині. І знову ненадовго приїхав додому, щоб освідчитися Аліні.

“Я пам'ятаю, як зараз. Така передісторія. 8 березня я брала участь у розіграші на фотосесію, але не перемогла. Тут він приїжджає, вже спить ввечері. І пише мені ця дівчинка: “Вітаю, ви виграли фотосесію та образ від мене”. Я ще здивувалася, як це. Питаю, чи можна з хлопцем, бо приїхав якраз. 19 березня ми йдемо на фотосесію. Міша в формі, фоткаємося, все класно. Фотограф каже: “Я тебе трохи саму сфотографую на сходах, давай трохи вище”. Я піднімаюся, розвертаюся і бачу: Міша стоїть із букетом. Це був такий щасливий момент. Він стає на коліно і питає, чи я вийду за нього. Каже, що я стала йому така рідна”, – згадує Аліна.

Вже 23 березня Аліна та Михайло одружилися. А 25-го військовий повернувся на службу.

“Ми приїжджаємо додому, він дістає коробочку з обручками. Каже: “Заяву підемо подавати завтра, бо я вже ходив, намагався, але сказали – без нареченої заяву не приймають”. Нам сказали, що на такий день усі місця зайняті, бо це дзеркальна дата, 23.03.2023. Але Міша каже: “Ні, я хочу, давайте щось думати”. Нас записують на дев'яту ранку. Цей день ми провели максимально щасливо”, – розповідає Аліна.

У травні Михайла перекинули на Запорізький напрямок. Його частину “Ягуар” перейменували на 14-ту штурмову бригаду “Червона калина”. Військовий знову перебував на “нулі”. Востаннє Аліна з Михайлом поговорили 3 серпня.

“Ввечері він телефонує і каже: “Включи відео”. Дивлюся, а він бідний такий замучений, такий запухший. Питаю: “Міш, ти втомився?”. Він: “Так, дуже хочу покупатися, так спекотно. Поняв, що зимою краще воювати, ніж літом”. І каже знову: “Я в тебе такий везучий, біля мене впало два снаряди, і ні один не розірвався. І уламки коло голови пролетіли”, – згадує Аліна.

Вона каже, ніби відчувала, що з Михайлом щось станеться. Довго не могла заснути і писала повідомлення.

“І о 22:57 я надсилаю йому. Написала: вірю, що в тебе все добре. Кохаю тебе. Ми так багато всього ще не зробили. Чекаю тебе додому. Скільки планів. Скільки мрій. А в цей момент, напевно, вже летів той триклятий снаряд до нього. Прокинулася вночі від того, що мені телефонує його сестра. Вона плаче, не можу зрозуміти, що каже. А в думках тільки: “Боже, Олю, скажи тільки, що Міша 300, 300, але не 200”. І вона мені просто каже: “Аліна, наш Міша 200”. У цей момент у мене просто, як-то кажуть, життя зупинилося. Я йому тоді пишу смски. Вірю, що він прочитає чи напише і скаже, що ні, це не я”, – розповідає Аліна.

Михайло Мовчан загинув під час виконання бойового завдання. Він разом із трьома побратимами йшов міняти хлопців на іншій позиції. Але росіяни з дрона помітили військових. Через пряме влучання снаряда один загинув, троє зазнали поранень.

“Нам його привезли восьмого ввечері, ми приїхали до моргу. Мене пустили першу, як дружину. Я зайшла, бачу цей чорний пакет. Підписано прізвище, бірочка лежить. Я підходжу до нього і думаю, ні, зараз відкрию, а то, напевно, не він, то просто десь помилилися. Мені відкрили, а то був він. І все. Зранку ми його вже поховали в його рідному селі. І Мишкові теж 24. Каті було 24, і Міші 24”, – каже Аліна.

У Михайла залишилися мама, дружина і дві сестри. Свою сім’ю він неймовірно любив і дуже хотів жити. Мріяв побачити Карпати й море, здати на права і купити автівку. Тепер Аліна хоче здійснити його мрії.

“Він ще дуже мріяв про весілля. Щоб мене зібрали, я була в пишній білій сукні, він – у гарному костюмі. І мене показали йому аж у кінці, як у фільмах. На відео все зняти, щоб потім через роки ми це все дивилися і усміхалися. Говорили про вагітність, але не планували. Поки він там, казав: “Я так не хочу, щоб ти сама вагітна була. Хочу, щоб бачив, як росте твоє пузіко, хотів би ходити з тобою на УЗД”. Такі у нас були плани, яким, на жаль, не судилося збутися”, – розповідає Аліна.