Історія «луцького крематорію». МАЙНО СОВДЕПУ

Чому господарі споруди з радянського минулого ненавидять журналістів?

Він міг бути розкішним. І може, навіть величним... Принаймні незвичні архітектурні форми на це натякають. Разом із тим є у тій помпезності щось типово радянське. Один із тих об'єктів, який лишився лучанам у спадок від епохи совдепу - на розі вулиці Глушець.

Ми спробували дізнатися більше про долю дивної споруди фактично на околиці міста...

СТИР. ПАРК. ...І "КРЕМАТОРІЙ"

Двоповерхова недобудована будівля тісно сповита плющем. Цегла - стара, обвітрена. Але видно й наслідки чийогось теперішнього господарювання: є паркан, центральний вхід загороджено дерев'яними ворітьми, вікна теж загратовані.

По один бік - ліниво розлігся Стир. По-другий - вирує місто: вулиця Дубнівська, поруч польське консульство, Київський майдан. Попри те наче навмисне хтось пророчив будівлі долю самітника. Яку місію вона тут, в стороні, мала виконувати?..



Серед лучан цегляне недовершене творіння відоме, як "луцький крематорій". Мовляв, кількадесят літ тому саме такий об'єкт мав урізноманітнити набережну Стиру. Але чи-то коштів не вистачило, чи-то плани у влади змінилися, чи сама влада...

Словом, будова лишилася стояти під сімома вітрами і бути радше пам'ятником радянській архітектурі. Цинічним пам'ятником.

...Потім усі тридцять літ її існування при кожній згадці про тему крематорію для лучан, хтось та й допомагав "воскреснути" легенді про це приміщення.

Мовляв, от, будували ж при "совєтах" навіть таке...


КРИВИЦЬКИЙ СПРОСТОВУЄ МІФ

Дивний об'єкт завжди викликав більше запитань, ніж відповідей.

А хто знає більше про долю луцької радянської спадщини, як не багаторічний мер Антон Кривицький? У 1987-1991 роках саме Антон Федорович був головою Луцького міськвиконкому, а згодом і Луцьким міським головою.

- Я не знаю, хто й коли "охрестив" це приміщення луцьким крематорієм, але насправді крематорію в Луцьку ніколи не було й не мало бути. То міф, вигадка, кимось колись вдало запущена в маси. Сам щоразу, як читаю про цей крематорій, дивуюся: скільки ще ця легенда буде жити? - розповідає мер.

Споруду, каже, збудували у 1987-1988 роках. Довели до 80-ти відсотків готовності:

- І це мав бути не крематорій, а будинок панахиди! Довго шукали місце для нього: щоб і в стороні, і доїхати можна було. Там було передбачено проектом дві великі кімнати. Холодильна камера, щоб у разі необхідності можна було скористатися...

А далі почався складний період. Не стало грошей. Будівництво спинилося. Потім 90-ті... Люди - без зарплат, без роботи, самі розумієте. Великий такий будинок панахиди вже став тягарем для міста. Та й не оплатився б він. До того ж ми відновили капличку на меморіалі, де й зараз панахиди проводять, а це приміщення так і лишилося. Тоді ж, у 90-х, його ж продали з аукціону.

Тому крематорій - то такий луцький міф. Такому маленькому місту він взагалі непотрібний, я вважаю. Он є будинок панахиди на меморіалі, але чи він часто використовується? Складні часи. Знову немає грошей. Мало хто туди і йде... Все частіше хоронять "з хати", хіба ні? Це таке життя: одним мавзолеї, іншим - два квадратних метри... - каже Антон Федорович.

"ІДІТЬ КРАЩЕ ...В СТАРЕ МІСТО!"

Дякуючи Антонові Кривицькому, уперше підходжу до цієї споруди вже не як до крематорію.Роблю кілька знімків... А тим часом не полишає думка: навіщо місту в радянські роки був потрібний такий помпезний будинок панахиди?.. Чи Луцьк планував стати мільйонником?

В обіймах плюща споруда, що є вже чиєюсь приватною власністю, виглядає символічно. Бо така ж, як бачимо, вже поросла легендами чи міфами. На подвір'ї тим часом шумно: там давно вже - станція технічого обслуговування автомобілів. Де колись мали оплакувати покійників, латають шини...


Розуміючи, що мені тут будуть ой як не раді, все ж зважуюся розпитати, як жити "з легендою".

- Зараз вам наша хазяйка розкаже... - багатобіцяюче натякають хлопці.

- Знаєте, що це за будинок? - запитую навзаєм.

Один із працівників затягується цигаркою, мружить очі й іронічно так:

- Чом нє... ЗАГС!

Насправді міф про крематорій вже добряче допік господарям цієї споруди.

- Ні, ну ви подумайте: кажеш Глушець, 60 - вони не знають, де це, як тільки чують про крематорій - тут же розуміють. Ідіть краще в Старе місто, там, що не будівля, то проблема! - наполегливо "рекомендує" власниця двоповерхової споруди.

Кілька хвилин спілкування - і вже чую про безглуздість журналістської роботи. І про те, що "ви напишете, а як нам жити". І про перевірки, які прийдуть, бо "щось не покошено". І що "люди ж будуть читати одне, а запам'ятають тільки крематорій". І що "нам тепер довіку з цим жити, чи що?"...

Отакий "реверанс" на прощання радянська епоха зробила для лучан: пішла, а ви живіть ... із крематорієм.

А краще, як бачимо, без нього.

***


І два слова про "ЗАГС".

Дивно. Та приміщення, що мало слугувати будинком панахиди, за формами таки справді чимось та нагадує споруду ... луцького РАЦСу.

Чи то його творці "натякали" на те, що від одруження до похорону - один крок, чи який інший символізм мався на увазі? Словом, так чи інакше - палац урочистих подій...

Але з такої точки зору навіть добре, що дім на березі Стиру так і лишився недобудованим.

Олена ЛІВІЦЬКА
Фото автора