Почав зі старого... «Кавалєра». ОБЛИЧЧЯ МІСТА

Василь Феленчак - колишній екскурсовод, який 30 років продає газети та журнали на луцькій автостанції. Людина, якій відомо про газетний бізнес все. І навіть трішки більше.

На автостанції його знають всі. Це місце, через яке у день проходять тисячі людей. Обличчя. Голоси. Рябіє в очах від сумок і людських доль. Феленчак - це те, що на автостанції незмінне. Навіть ті, хто не відає, як його звати, знають, що він є. Бо колись та й купували у нього газети.

Сам же чоловік зізнається: нізащо в світі не змінив би "місце дислокації". Тому поки є Феленчак, доти справа біля кас стоятиме стіл із барвистою розкладкою.

Більшість життя віддав Луцьку. Хоча народився у Львові. Знає кожен потаємний закуток міста, бо два десятка літ був не продавцем газет, а ...екскурсоводом.

"Провів 600 екскурсій. Об'їхав увесь Радянський союз. Продовжую подорожувати. У Римі був. В Парижі був. В Голландії був. В Бельгії був. В Австрії був... Іноді мене питають на автостанції, як пройти до Луцького замку, а я їм - легенди про Луцьк” - дивує співрозмовник.

***
На годиннику 7.20. А нашу розмову раз-по-раз переривають покупці. “Кросворд”. “Команда”. “Люди і долі”... Його робочий день зазвичай починається о 5.30. Закінчується іноді й о 20-й. Разом із тим він уміє серед безкінечного потоку людей помічати непересічних, як і сам...

“Це ви бачите тільки “циганів”... А я - море цікавих людей. Журналісти часто бувають, науковці, хороші господарі... Є такі, які роками читають одну якусь газету і купують її тільки в мене”, - каже Василь Дмитрович.

Мандрівки - його свята, а газети - будні. Торгувати пресою він почав випадково. Зайшов якось у редакцію газети “Віче” в 90-х. Скрута ж в ту пору доймала страшенно.

“Бачу: на підлозі лежать старі “Кавалєри” (газети “Нате” і “Кавелєр” виходили в Луцьку і були шалено популярними напочатку 90-х, як свіжий подих після закостенілого радянського друкованого слова, - авт.). Кажу до Віктора Семенюка, був такий журналіст:
“Давайте я буду ці газети продавати”. А він мені: “А хто дурний їх купить? Вони ж старі”. Але я собі взяв і пішов сюди на автостанцію...” - згадує.

Він продав і ті “Кавалєри”, і потім увесь “запас” інших. Спершу в редакції думали, що Феленчак їх викидає, потім - що здає на макулатуру... А Василь Дмитрович ховав у щоці усмішку, брав оберемок “жовтої” преси і вдосвіта, поки продавчині газетних кіосків на 9-ту на роботу посходяться, майстерно розповсюджував старі “Кавалєри” поміж відвідувачів автостанції.

З того почався його газетний “бізнес”.

***
Найцікавішим місцем у світі продавець газет із луцької автостанції вважає ...Відень. Як він знаходить кошти на мандри світом - велика загадка.

Картинні галереї, концертні зали, незабутня Віденська опера і ... буденний “живопис” луцької автостанції.

“Тітко, дайте...” - просить чорняве замурзане дитя біля каси.

“Колки. Маневичі. Любеші-ів...” - повторюють наче мантру водії-таксисти.

“Автобус “Луцьк-Дольськ” відправляється з 10-ї платформи....” - лунає згори.

Попід дахом цвіркочуть горобці, пахне кавою і старими валізами...


30 років поспіль звечора до рання йому вдається поєднувати непоєднуване. Вести “світські” бесіди на автостанції, читати серйозну пресу на кшталт “Дзеркала тижня” і безмежно вірити в гороскопи.

Він розказує про Єрусалим, тримаючи в руках “Волинську рекламу”, а я бачу, як шалено цей чоловік ностальгує за минулим. І, можливо, охоче змінив би будні розповсюджувача газет на будні луцького екскурсовода. Та життя розпорядилося по-іншому.

Щодня Василь Феленчак продає десятки, а то й сотні газет. За іронією долі, його покупці "полюють" за пресою, щоби знайти там цікаві долі, історії про особливих людей.

А особлива людина тим часом продає їм цю газету чи журнал... І чи не з його усмішки для багатьох-багатьох десятки років поспіль тут, на автостанції, починається Луцьк?

Олена ЛІВІЦЬКА
Фото автора