У нього завжди сміялися очі і він бачив людей наскрізь: волиняни поділилися спогадами про художника Кумановського

Після тяжкої хвороби на 65 році обірвалося життя видатного художника, письменника і філософа Миколи Кумановського. Він залишив по собі немалий спадок із намальованих картин, написаних рядків, та головне – спогадів в серцях багатьох-багатьох людей. Завжди відкритий до розмови, закоханий в життя і незмінно – із усміхненими очима: саме таким запам’ятає великого митця Волинь.

Нагадаємо, прощальна панахида відбулася 3 серпня у нижньому храмі Свято-Троїцького собору у Луцьку.

Ірина Констанкевич, народний депутат

Перетиналися з Миколою по роботі, організовували в університеті виставки. Згадували його також, коли обговорювали творчість Оксани Забужко, була така специфічна прив’язка до Луцька. Люблю роботи Миколи, у нас вдома є кілька. А сьогодні, коли ми стояли на прощанні, мені згадувалася тільки одна. Це – річка, човен і в ньому лежить чоловік, із щасливим виглядом дивиться на небо. Називається картина «Додому». От, напевно, додому ми сьогодні його і провели.

Віктор Корсак, засновник групи компаній «VolWest Group»

Особливість кожного художника, що він лишає слід не лише в просторі, а й в часі. Кумановський якраз – яскравий приклад того. Те, що він залишив, буде існувати довго і довго. І це важливо в масштабах світу. Мені дивно, коли про Миколу говорять – волинський художник. Це, щонайменше – український, а взагалі він – художник світового рівня.

Леся Корсак, керуючий партнер галереї сучасного мистецтва «Арт-кафедра»

Микола Кумановський – велика людина, філософ і патріот України. Його полотна просто кричали про наші проблеми ще коли ми про них навіть не підозрювали. Він вмів так передати, що полотна промовляли про нашу біду наперед. Він зображав війну задовго до неї, і це мало б спонукати нас побачити, в чому ми чинимо якось не так. Тому, мабуть, він так передчасно і згорів.

Петро Коробчук, письменник

Ми були знайомі давно – ще з 70-х років. Вважаю Миколу одним із найкращих українських художників. Це не лише моя думка, цей факт визнають навіть його конкуренти, що трапляється вкрай рідко. Він був не лише художником, а й філософом і надзвичайною людиною. Дуже відкритою, іноді – дуже різкою, він був безперечно творчою людиною, а такі – не бувають стандартними. Шкода, що пішов так рано, ще міг стільки всього створити. Але, на жаль, десь там зверху розписано, кому і коли піти.

Сергій Ткачук, радіоведучий
Він був людиною, яка тонко відчувала жарти і саме життя. Він був митцем, все його життя було великим перформенсом. І творив він – то вже творив! Його картини ще оцінять по-справжньому. Мені запам’ятався веселим, кумедним, із надзвичайним почуттям гумору. В нього завжди сміялися очі. Він дивився на людину і бачив її наскрізь, обманути його не міг ніхто. І він дуже любив життя. Шкода, що воно спинилося так рано.

Микола Рубан, художник

Микола Кумановський вже давно визнаний художник. Його роботи – цікаві. Сам він був активним учасником різних мистецьких рухів, зокрема, такої організації в Києві – «Хутір». В моїх спогадах залишиться як дуже дієвий та оригінальний художник. У нього було не забрати сили до життя, і всі робити були наповнені філософським змістом. Задумуватися і розшифровувати, що нам хотів сказати Микола, треба ще не один десяток років.

Олена Бурдаш, художниця

Миколу я знаю з 19 років. Були поневіряння у Львові під час навчання. Там ми спілкувалися, пізніше – тут, у Луцьку. Миколу я знаю як дуже емоційну, цікаву людину, яка могла потоваришувати з будь-ким – незалежно від віку, спеціальності. Його завжди можна було зустріти в місті – усміхненого, з розмовами. І зустрічати його – завжди було щастям.

Я не відчуваю, що він покинув нас. Якраз іду і думаю: чи живі, чи мертві – неважливо, бо в спогадах він завжди живий. Я не можу усвідомити, що його більше немає. Мабуть лише згодом, коли не буду зустрічати, тоді й відчується вся втрата.

Тетяна Шевчук

Микола був великим другом мого чоловіка. Не можу говорити «був», для мене він назавжди залишиться в теперішньому часі. Духовно багатим, хорошим художником, безкінечно правильною людиною. Він любив свою землю, своїх дітей і життя для нього було – все.

Володимир Зінкевич, фотограф, сусід

Живу недалеко від колишньої майстерні, де працював Микола. Ми дуже товаришували, багато спілкувалися. Із ним завжди було про що поговорити. Завпрошував мене в майстерню, щоб я просто дивився, як він працює.

Якось приколовся. Каже: споримо, що я з’їм шматок срібла і заїм шматком золота? А тоді він малював вечірній Світязь: захід сонця і гладь озера, що переливається. Для того, щоб досягти ефекту блиску під масляні фарби підкладав тонесенькі смужки фольги. Так і вийшло, що я програв ту суперечку. Таких історій – веселих і філософських – можна розповісти безліч, з Миколою ніколи не було сумно.

Ірина Артушевська, викладач Волинського державного училища культури і мистецтв

Частина життя пройшла разом, бо Микола був засновником клубу творчої молоді «Вулик». Ми якраз всі закінчили інститут і повернулися до Луцька. Це допомогло відразу отримати велике коло знайомих, яких нажаль зараз з кожним роком втрачаємо.

Микола Кумановський тоді заповнив весь наш духовний простір. Ми завжди збиралися у нього в майстерні. До нього завжди приходили цікаві люди, які приїжджали до Луцька. Поруч із Миколою можна було побачити цілий світ.

Володимир Бартошик, художник

Знайомі ще з того часу, як Микола приїхав до Луцька. Часто бачилися, його завжди можна було зустріти в центрі міста. Завжди багато розмовляли на різноманітні теми. Для мене він назавжди залишиться в першу чергу прекрасним художником. Переконаний, що в Луцьку кожен, хто хоча б трохи цікавиться мистецтвом, знає, хто такий Микола Кумановський.

Микола Назаровець, художник

Микола був достойною людиною, яка могла ще жити і жити. У нього завжди було сто думок, сто ідей для нових полотен. Багато нереалізованого лишилося. Але ми – гості на цій землі і не можемо розпорядитися своєю долею, ніхто не знає, що нас і коли чекає.

Микола Гнатюк, поет-пісняр

Кумановський – художник зі світовим ім’ям. Він виставлявся не лише в Україні, а й закордоном. Вмів об’єднувати і художників, і співаків, і письменників. Намалював не одну обкладинку до книг. Він був дуже веселою і жартівливою людиною, ніколи на його обличчі не було смутку або розчарування цим життям. Усіх підтримував, як міг, тому для друзів – це надзвичайна втрата.

Микола Гнатюк, диригент Волинського драмтеатру

Дуже талановитий художник і дуже хороший друг. Колись у нас була традиція: по понеділках збиралися на каві, тут, поруч – у кав’ярні біля собору. Обговорювали мистецтво, різні проблеми, ділилися своїми думками і творчими задумами. Микола був надзвичайно компанійським і цікавим співрозмовником. Та головне все ж – що він був надзвичайно талановитим художником, вмів як ніхто донести образи в своїх роботах і завжди був переповнений ідеями.

Микола Седлярук, хормейстер Волинського драмтеатру

Запам’ятаю Миколу як порядну, хорошу людину і прекрасного художника. І Волинь, і Україна втратила великого митця.

Володимир Жижарун, художник
Це була дійсно талановита і оригінальна людина. Він пройшов своє життя із високо піднятою головою. Він боровся за Україну, вся його творчість була в опозиції. Прикро, звичайно, що так рано залишив нас, але скільки прожив, до останнього часу був із пензлем.

Іван Гаврилюк, директор Луцької художньої школи

Перш за все, це та людина, яка залишила після себе світлий слід. Людина, яка є значимою для Волині, і не тільки для Волині. Мабуть, це – найвище, до чого може прагнути людина. Якщо пригадувати спілкування з Кумановським – це ціла історія, це приємні спогади, які в першу чергу – стимулюють до життя.

Віктор Іщук («Сільвер»), майстер музичних інструментів

Ми небагато спілкувалися, і навіть не можу пригадати, щоб хтось колись нас знайомив. Але при зустрічі віталися, часом – спілкувалися. Знайшов книжечку із його автографом. Дуже приємна людина була. Скільки за цю добу обмінювались спогадами, усі говорять так багато хорошого. Бо що про нього погане скажеш? Оця його манера спілкуватися жартами… Унікальна людина була. Таких, як він, не було, немає і не треба. Бо другого такого і бути не може. Людина-геній.