Бронзовий Башкаленко, могила з альтанкою та триметрова Інна: чию пам’ять береже кладовище в Гаразджі
07 серпня, 2016, 09:10
Чи важлива померлим кількість мармуру, пишність оздоби та яскравість квітів на їхніх могилах? Звісно, ні. Проте це важливо для нас, живих. Гарний пам’ятник і свіжі квіти – єдиний відомий нам шлях, як віддати турботу і ніжність тим, кого вже не можна навіть обняти.
Кладовище у селі Гаразджа – найбільше місце поховання лучан. Відкрили його у 1975 році і зараз воно займає площу майже 40 гектарів. «Буває день, коли один похорон, буває, зовсім немає покійників. А трапляється, що навпаки – дев’ять, десять, одинадцять…» – розповідає місцевий сторож. За рік – до тисячі свіжих могил.
«Скільки їх тут?» – запитую, майже шокована. Бо потрапила в Гаразджу вперше, і в порівнянні з відомими мені сільськими могилками, від масштабів побаченого стає моторошно.
«Давай підемо і будемо рахувати», – сміється сторож, і у відповідь на переляк на моєму обличчі додає: «А я з ними тут щоночі. Вже шість років. Ходи, покажу, де Божидарник лежить. Знаєш такого? Я його знав, і зараз часто ходжу поговорити», – каже чоловік і починає незвичну екскурсію.
Підготувала Людмила ЯВОРСЬКА
* * *
Передрук цього матеріалу без письмового дозволу редакції заборонений.
Кладовище у селі Гаразджа – найбільше місце поховання лучан. Відкрили його у 1975 році і зараз воно займає площу майже 40 гектарів. «Буває день, коли один похорон, буває, зовсім немає покійників. А трапляється, що навпаки – дев’ять, десять, одинадцять…» – розповідає місцевий сторож. За рік – до тисячі свіжих могил.
«Скільки їх тут?» – запитую, майже шокована. Бо потрапила в Гаразджу вперше, і в порівнянні з відомими мені сільськими могилками, від масштабів побаченого стає моторошно.
«Давай підемо і будемо рахувати», – сміється сторож, і у відповідь на переляк на моєму обличчі додає: «А я з ними тут щоночі. Вже шість років. Ходи, покажу, де Божидарник лежить. Знаєш такого? Я його знав, і зараз часто ходжу поговорити», – каже чоловік і починає незвичну екскурсію.
Із відомих волинян найближче до алеї – могила багатолітнього редактора газети «Волинь» Степана Сачука
Один із найвеличніших пам’ятників в Гаразджі – бронзове погруддя батька екс-губернатора Олександра Башкаленка
На центральній алеї кладовища – багато відомих прізвищ. Тут похований батько бізнесмена, депутата обласної ради Василя Столяра
Також син волинського письменника Івана Корсака. Працівники кажуть, батько приїздить провідати сина ледь не щодня
Побачивши таке, в голові з’являється десяток моторошних історій. Як виявилося, то майстер підправляє літери на пам’ятнику. Парасоля – захищає від сонця, матрац – від твердого мармуру
Тут похована сім’я, що загинула на теплоході «Адмірал Нахімов». Корабель затонув, коли на його борту було чимало лучан. Якраз на той рейс роздавали путівки робітничим із Луцька. В Гарахджі є ціла алея «нахімовців»
Та за величчю пам’ятника ніхто не зрівняється з «Інною». Так на неї, ніби на живу, досі говорять місцеві. «Бачила, де Інна стоїть? О, то ти нічого не бачила», – казав мій екскурсовод
А от і могила колишнього ректора «політеху» Віктора Божидарника. Недавно виповнився рік, як його не стало, тож пам’ятник ще не ставили
Далеко не кожен має отакий розкішний надгробок. Та дивлячись саме на нього, розумієш: справа – не в грошах, а в любові, яку хочеться віддати, а – вже немає кому
Підготувала Людмила ЯВОРСЬКА
* * *
Передрук цього матеріалу без письмового дозволу редакції заборонений.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Коментарі: