Життя після мандата. Чим займаються колишні луцькі депутати

Рік тому 25 жовтня 2015 року відбулися чергові вибори до місцевих рад. Лучани також «перезапустили» свою раду, давши перепустку в наступне скликання лише міському голові та шести обранцям. Решті – 44 луцьким депутатам виборці «подякували», залишивши за бортом управління життям міста.

Видання «Волинь24» поспілкувалося з екс-депутатами, аби розпитати, що думають про своїх наступників, чи ностальгують за радою та на що зараз витрачають свій час.

Богдан Шиба опинився у депутатському кріслі після більш вагомої посади – Луцького міського голови. Очікувалося, що після такого досвіду депутат Шиба стане головним опонентом та найактивнішим критиком нового керівника ради, тим не менше його роботу швидше можна охарактеризувати як «помірковано активну». У гостру полеміку Шиба не встрявав, палко відстоював лише ті питання, до яких мав інтерес. А після чергової каденції Шибі довелося розпрощатися і з статусом депутата.

Чим зараз займаєтесь? Громадською діяльністю, і на це витрачаю весь свій час. Громадське об’єднання «Лучани» займається підтримкою всіх конструктивних громадських організацій. Я маю можливість допомогти порадою, організаційно. Щоб підвищувати рівень ефективності громадянського суспільства в Луцьку.

Із чим пов’язані найяскравіші спогади про роботу в раді? Мені не соромно за те скликання, я чесно відпрацював. Можна сказати, що попереднє скликання від початку було ефективнішим від цього скликання, мало стратегічне розуміння. Можна було працювати, бо знали, куди йдемо.

Що не подобалося в роботі депутатом? Я пройшов довгий шлях в органах самоврядування, тричі був депутатом обласної ради. Тому на все це дивлюсь по-філософськи. Усе сприймаю нормально – і позитивне, і негативне. Тому мене важко чимось здивувати чи вибити із колії.

Стежите за роботою нового складу Луцької міської ради? Дуже ретельно. Може, кілька депутатів в раді і змінилося, але по суті – ніяких змін. З «текучкою» справляються, не без власної користі. А стратегічної роботи поки не видно.

Що вам дало депутатство? Додатковий корисний досвід.

Чи будете ще балотуватися? Думаю, вже дозрів, щоб балотуватися на президента України, але мабуть не наважуся, бо можливості не дозволяють. Але кудись балотуватись буду.

Анатолій Бірюков був ветераном Луцької міської ради, її своєрідним символом. Лучани обирали його депутатом п’яти скликань, і на кожній сесії Бірюков не оминав нагоди зауважити, скільки років, місяців і днів перебуває в цьому важливому статусі. У тому, що не потрапив до сьомого скликання винне виборче законодавство, переконаний Бірюков. Лучани віддали йому належну кількість голосів – більшу, ніж декотрим із кандидатів, які пройшли до ради. Тим не менше, округ – великий, і у відсотках цифри виявилися недостатніми, щоб стати перепусткою.

Чим зараз займаєтесь? Відпочиваю. Активно громадською роботою не займаюся, тому можна вважати, що – відпочиваю від стількох років депутатства.

Із чим пов’язані найяскравіші спогади про роботу в раді? На сесіях завжди було багато емоцій. Але я завжди казав, наприклад, депутату Осіпову: якщо ти висловлюєшся з критикою міського голови, можливо, ти і правий, але не роби цього як ворог, переговори сам-на-сам. Було багато критиканства. І я теж деколи емоційно відповідав, мені навіть закидали, що я – адвокат міського голови.

Що не подобалося в роботі депутатом? Один голос нічого не вирішує, і самому неможливо вирішити якусь проблему, треба шукати підтримку.

Стежите за роботою нового складу Луцької міської ради? Не стежу, тільки деколи читаю короткі повідомлення в інтернеті. З деякими працівниками виконкому спілкуюся. Не беруся оцінювати роботу ради, бо цієї інформації мало для висновків.

Депутати багато можуть висловлюватися, але часто – для реклами. Подають запити, запити, запити… але не ставлять собі за мету, щоб ті запити були виконані. У мене було, що через два, через три роки, але питання вирішувались.

Що вам дало депутатство? Я був депутатом 21 рік 10 місяців і 15 днів. Вперше депутатом я став в 1990 році, мені було 42. До того я взагалі ніде не виступав і не розумів, як люди можуть так багато і довго говорити на різні теми. Тому перше, що мені дало депутатство – вміння публічно виступати. І друге: коли спілкуєшся багато з людьми, починаєш відчувати, яке у них ставлення, тому навчився відчувати людей.

Андрій Осіпов, без сумніву, був найпомітнішим депутатом попереднього скликання. А ще – таким собі «стражем» порядку у сесійній залі: кожне найменше відхилення від регламенту ради не лишалося поза його увагою. Запити, запитання, коментарі, проекти рішень невтомною чергою сипалися з депутата Осіпова. І хоч говорив він речі далеко не дурні, та для колег по сесійній залі у їхньому звичному режимі роботи був ніби п’ятим колесом. Зрештою, місцева політика «з’їла» Осіпова. Наприкінці каденції депутат очолив фракцію прихильників політики Ігоря Палиці «Новий Луцьк», а от до «УКРОПівських» кандидатів Осіпова не запросили…

Чим зараз займаєтесь? Я зараз в Києві, працюю виконавчим директором юридичної компанії «Smart Solutions». Більшою мірою моя робота пов’язана із управлінням компанією, але також безпосередньо веду деякі важливі справи.

Із чим пов’язані найяскравіші спогади про роботу в раді? Було кілька таких епізодів. Пригадую мій проект рішення у 2012 році, який називався «Про українсько-польські діалоги». Суть була в тому, щоб відгородити це питання від політики, зібрати науковців, філософів із двох країн і зробити у Луцьку якісне обговорення. Практично весь склад ради тоді розкритикував цю ідею, мовляв, це взагалі не проблема, у нас в Павлівці є пам’ятник, ми примирилися і так далі. Але минуло чотири роки і ми зараз бачимо, що є серйозна проблема.

Найгучніша сесія, яку можу пригадати, була в травні 2011 року, коли вирішувалося питання передачі ринку облспоживспілці в оренду на 25 років. Я активно виступав проти цього питання. Тоді сесія тривала з різними драматичними поворотами, і рішення прийняли з мінімальним перевісом голосів, ще й за умови, що зробили голосування закритим. Тобто нам ніколи не дізнатись позицію депутатів. Коли закінчувалась наша каденція, я вирішив розпитати, хто ж з колег підтримував тоді те питання. І жоден з депутатів не захотів офіційно визнати, що голосував за. За моїми підрахунками одне це голосування завдало лучанам майнової шкоди в розмірі понад 600 млн грн.

Що не подобалося в роботі депутатом? В жовтні 2010 року від так званих опозиційних сил, які боролися проти влади Януковича, було обрано 44 депутати із 50. Лише 4 депутати були від «Партії регонів» і 2 – від «Сильної України», плюс міський голова – від «Сильної України». Але рада дуже швидко забула, від яких сил обиралася, політична картина змінилася на очах.

Такий яскравий приклад: коли в 2012 році голосували за звернення до Президента про помилування Юлії Тимошенко, то половина фракції «Батьківщини» не підтримала рішення, побоюючись переслідувань. Хтось вийшов з зали, хтось просто не проголосував. Але рішення усе одно було прийнято. Тому мені в роботі ради не подобалося, що під час виборів кандидати заявляли одне, а в раді велика кількість мало чим відрізнялися від «Партії регіонів».

А ще в тій раді було багато озлобленості, ревнощів, підлості… проекти рішень не підтримували не через те, що ідея погана, а просто на зло авторові проекту, з особистих мотивів. Не підтримували навіть запитів, які носили інформативний характер. Ці депутати забували, що вони шкодять не депутатові, а самій громаді.

Стежите за роботою нового складу Луцької міської ради? Рідко, в основному – через повідомлення в соціальних мережах. Не можу сказати, що рада є активною. Шкода, бо перший рік зазвичай є найактивнішим, далі – активність буде ще нижчою. Тому в цій раді, очевидно, великої продуктивності ми так і не побачимо.

Що вам дало депутатство? Багато. По-перше, мені вдалось допомогти великій кількості людей, зрушити важливі питання, запобігти багатьом корупційним схемам. Це була важка робота. По-друге, з кінця 2012 року я був обраний Міжнародним республіканським інститутом (США) та Інститутом Політичної Освіти (Україна) в якості експерта з питань місцевого самоврядування. Із того часу маю публічні лекції по всій Україні на тему регламентних процедур, прав та обов’язків депутатів, механізмів прямої демократії та організації місцевої влади тощо.

Днями вийшла третя книга про депутатську діяльність, де я є співавтором. Тобто такий досвід дав мені об’ємне розуміння роботи влади, і тепер я маю сподівання, що моя робота в свою чергу допомагає діючим депутатам ставати кращими, сильнішими, ефективнішими.

Окрім того, у мене з’явилося чітке розуміння, що навіть одна людина може багато чого змінити. Виявляється, що навіть не ухвалене (не підтримане) рішення – це важливий результат, який можна правильно використати.

Чи будете ще балотуватися? Я точно знаю, що наразі бути депутатом не хочу. Люди не відрізняють хорошого депутата і поганого, для них усі – погані. І мати таке ставлення до себе я не хочу. Коли прийде час відповідальної політики і робота депутата буде сприйматися адекватно – можливо. Але на даний час депутатство – це в кращому випадку просто реалізація амбіцій. В гіршому – намагання стати частиною корупційного ланцюга.

На щастя, мені розвиднилося, я таких амбіцій не маю. До корупції в мене стійка відраза. Я маю чудову професію і можу заробити гроші для своєї родини і без владного мандату та зловживань. Тепер я точно знаю, що не хочу бути депутатом місцевої ради чи народним депутатом України.

Іван Смоленг очолював у Луцькій міській раді фракцію «Партії регіонів». Але маючи в раді лише чотири «бойові одиниці» особливої війни за політику партії не вів. Під час Революції гідності вийшов із партії, і з того часу стіни ради його не бачили.

Чим зараз займаєтесь? Бізнесом. Я є засновником однієї із фірм, працював там до депутатства і працюю зараз.

Із чим пов’язані найяскравіші спогади про роботу в раді? Працювали, старалися, навіть не знаю, який один момент можна виділити.

Що не подобалося в роботі депутатом? Громада обрала депутата на своєму окрузі і він мав би представляти її інтереси, але в сесійній раді основну роль відгравала політика. І зараз нічого не змінилося. От якби обранці більше думали про інтереси людей, а не голосували, як сказала політична сила… Часто ставили палки в колеса, навіть тому самому меру, бо так приказала партія… Оце мені не подобалося.

Стежите за роботою нового складу Луцької міської ради? На початках стежив, зараз – дуже мало. Бачив, що не можуть знайти компромісних варіантів, конструктиву... Зараз абсолютно не стежу.

Що вам дало депутатство? Більше вник в життя міста, більше знайомий з проблемами лучан.

Чи будете ще балотуватися? Треба подумати. Не готовий зараз сказати.

Василь Гриб – теж один із тих депутатів, без яких важко було уявити роботу ради. Кожен його виступ – міні-вистава із красномовними жестами, гарно поставленими інтонаціями… Заслужений артист України, багаторічний театрал Василь Гриб застосовував усі свої вміння і на новому місці, збираючи увагу не лише під час роботи сесії, а й у перервах. Мабуть, через це найбільше і запам’ятався ораторськими здібностями, а ще – нещадними перепалками із колегою Осіповим та відданими меседжами про Юлію Тимошенко.

Чим зараз займаєтесь? Пишу другий роман. Уже видав книгу «І кози в золоті, і цап в сережках», тепер працюю над новою.

Із чим пов’язані найяскравіші спогади про роботу в раді? Шоста каденція була дуже важка. Перше: рухнув будинок на Рівненській, пішло багато грошей на це. Тоді влітку затопило Луцьк, на всю Україну прогриміли. Теж витягнуло немало з бюджету. А ці кошти могли б піти на ремонти, на якісь добрі справи, якими б запам’яталась рада.

Каденція відзначилась хорошим взаєморозумінням між депутатами і міським головою. Не було пустої балаканини. Хіба був Осіпов, який займав 20-30% нашої роботи на «говорильню».

Що не подобалося в роботі депутатом? Я про це ніколи не думав. Бо я не шукаю, хто мені заважає працювати.

Стежите за роботою нового складу Луцької міської ради? Я є членом бюро партії «Батьківщина», і на бюро ми обговорюємо роботу наших депутатів, роботу ради. Фракція у нас невелика, люди знаєте кому віддали перевагу – засіяли місто «УКРОПом»… Позиціонують себе як опозиція, але опозиція має бути дієвою, а від них немає конструктивну. Тільки критика…

Я тепер дивлюся на це збоку, і маю можливість оцінити. Міський голова має величезний досвід, і заступниками його задоволений.

Що вам дало депутатство? Здоров’я забрало. І дев’ять років життя. Але я йшов, бо проявляв політичну волю своєї партії. «Батьківщина» мені довірила і я працював на імідж партії і Юлії Тимошенко.

Чи будете ще балотуватися? Ні, дякую. Виборці – не завжди вдячні. Скільки вже за дев’ять років зробив, звісно – є багато тих, хто пам’ятає і дякує, але є й такі, кому зробиш добру справу, а вони: а треба ще оте, а оте чого не зробив… Нехай вже молоді ідуть і з ними нервуються.

Ганна Кравчук із 2000 року очолює міську поліклініку №2, тож у раді працювала в комісії з питань соціального захисту та охорони здоров’я. У «велику» місцеву політику депутатка не втручалася, проте і не забувала партію, яка дала «квиток» у раду. Будучи обраною від «Батьківщини», сумлінно дотримувалася фракційної дисципліни і ще не менш сумлінно представляла в раді медичну галузь.

Чим зараз займаєтесь? Так і працюю головним лікарем Центру первинної медико-санітарної допомоги №2.

Із чим пов’язані найяскравіші спогади про роботу в раді? Працювали злагоджено. Були полеміки, але приходили до спільного знаменника, і все робили для потреб населення. Але – в межах фінансових можливостей. Зрозуміло, зараз більше грошей лишається в місцевих бюджетах, і можливості – кращі.

Що не подобалося в роботі депутатом? Я належу до тієї категорії людей, які в усьому знаходять позитив і намагаються приносити користь. Шосте скликання було мало заполітизованим, робота більше була спрямована на вирішення господарських проблем.

Стежите за роботою нового складу Луцької міської ради? Мені достатньо інформації, яку отримую із газети «Луцький замок», а також роблю висновки з того, що відбувається в місті. Тішить, що Луцьк з кожним днем стає все гарнішим, багато зробили із впорядкування прибудинкових територій, ремонту доріг. Багато хорошого від пацієнтів чула про луцький зоопарк. Це надзвичайно добре, що тепер є, де прогулятися.

Подобається, що депутати відвідують заклади, установи, спілкуються із колективами і вникають у проблеми. Лише по нашому закладу можу сказати, що соціальні потреби задовольняються зараз набагато краще, ніж раніше. Бачу, що кошти так само виділяються і для пологового будинку, і для дитячої поліклініки, і люди відчувають, що в місті є позитивні зрушення.

Що вам дало депутатство? Додало толерантності, дипломатичності і вміння шукати компроміс.

Чи будете ще балотуватися? Думаю, що ні. Нехай дорога буде молодим.

Роман Бондарук під час депутатства почав активно працювати над розвитком у місті Об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). За кілька років Луцьк став показовим у цьому напрямку і депутата запрошували ділитися досвідом в інші міста України.

Чим зараз займаєтесь? Я є членом виконавчого комітету і продовжую ту роботу, яку почав депутатом у напрямку роботи ОСББ, реформування ЖКГ, вже у статусі члена виконкому та й просто свідомого громадянина.

Із чим пов’язані найяскравіші спогади про роботу в раді? В нашій каденції в раді було менше монологів, а більше – діалогів. Перед прийняттям кожного рішення були обговорення, виносились альтернативні ідеї, а не просте «одобрямс». Сьогодні цього немає.

Що не подобалося в роботі депутатом? Багато уваги до приватного життя депутата, і мало – до результатів його роботи.

Стежите за роботою нового складу Луцької міської ради? Стежу за напрямком, який мені цікавий – тобто, житлово-комунальне господарство. Ситуація в ЖКГ не дуже змінилася, до надання якісних послуг нам так само далеко. Оцінюючи активність депутатів… в деяких ситуаціях буває, коли не втручаються в роботу, не заважають – це вже добре. Є кілька депутатів, які проявляють інтерес до теми ОСББ, і я тільки радий допомозі, бо одна людина із такою важливою справою не справиться.

Що вам дало депутатство? Насамперед, досвід.

Чи будете ще балотуватися? Поки не планую, а час покаже.

Іван Корчук не був надто активним депутатом. Сесії не прогулював, озвучував запити для вирішення різних питань свого округу, за рішення голосував, не піддаючись тиску якогось із політичних угрупувань – коротко кажучи, скромно, але сумлінно працював із депутатської «гальорки». Мабуть, в історії Луцька він все ж залишиться багатолітнім керівником «Луцькводоканалу». Та й сам Іван Корчук зізнається: важко добре керувати таким важливим підприємством і бути добрим депутатом, тому балотуватися більше не планує.

Чим зараз займаєтесь? Працюю керівником «Луцькводоканалу» із 2007 року.

Із чим пов’язані найяскравіші спогади про роботу в раді? Сесій було багато, на кожній приймались якісь важливі рішення. Мабуть, найяскравішим залишиться в пам’яті період Революції гідності. Доводилося приймати неординарні рішення.

Що не подобалося в роботі депутатом? Заполітизованість ради. Вплив партій на роботу депутатів відчувався. Хоча, на мою думку, депутати міських рад повинні бути не політиками, а господарниками, економістами, фінансистами.

Стежите за роботою нового складу Луцької міської ради? Сказати, що ретельно стежу – не можу, але цікавлюся багатьма питаннями. Багато питань вирішують, інша справа – як вирішують, загалом, оцінку «задовільно» роботі ради я б поставив.

Роки нашого скликання не порівняти з нинішнім часом. І законодавча база була іншою, і фінансування. Ми тоді жили за рахунок надходжень з державного бюджету і шукали якісь копійки зі свого. Зараз міський бюджет наповнюється краще, відповідно, і працювати можна ефективніше.

Що вам дало депутатство? Я і без того часто спілкуюся з населенням, але коли був депутатом до цього додавалося ще відчуття відповідальності, особливо, за мешканців із мого округу.

Чи будете ще балотуватися? Ні. І це остаточне рішення. Краще займатися практичними речами.

Катерину Мельник (Приступу), як і її колегу Наталію Бунду, називали щасливицями, які потрапили до міської ради у 2010 році насамперед завдяки рейтингу «Батьківщини». На жаль чи на щастя – особливими «пригодами» депутатка не запам’яталася (підвищену увагу до її персони привернув хіба прикрий випадок із збройним нападом на неї зловмисника, про що пізніше обговорювали в раді). Тим не менше, Катерина сесії відвідувала, над запитами працювала і не піддалася політичним ігрищам, в ході яких про вдячність до «Батьківщини» за перепустку в раду забуло чимало депутатів…

Чим зараз займаєтесь? Я працювала і працюю доцентом кафедри обліку і аудиту Східноєвропейського національного університету. Є кандидатом економічних наук. Крім того, за освітою я – бухгалтер і маю ще бухгалтерську практику.

Із чим пов’язані найяскравіші спогади про роботу в раді? За п’ять років було багато різного, важко виділити конкретний епізод. Але найбільше мені цей період запам’ятався спілкуванням з колегами. Із багатьма депутатами нашої каденції спілкуємося досі, і на рівні професійних питань, і на рівні дружби.

Що не подобалося в роботі депутатом? Не завжди всі депутати прагнули до конструктивної роботи. Було затягування часу, додаткове обговорення. Коли порядок денний складався зі ста питань, а один проект рішення могли обговорювати по півдня… І це питання не обов’язково мало якусь суспільну вагу. У той же час відтягувались питання, важливі людям.

Ще були у нас проекти рішень, коли ми щодо якогось дріб’язкового питання зверталися до Асамблеї ООН і президента США… хоча, як на мене, рішення такого мікро-рівня не мали б туди направлятися. Як мінімум, це виглядало кумедно.

Стежите за роботою нового складу Луцької міської ради? Абсолютно не стежу. Хіба зрідка переглядаю інтернет-видання.

Що вам дало депутатство? Все, що не стається, це – досвід. Зрозуміло, що до моєї життєвої практики це було суттєвим внеском. Це і публічність, і вміння робити оперативна та аналітичні висновки.

Чи будете ще балотуватися? Зараз складно сказати, я ще досить молода людина – мені 29 років, тому все ще попереду. Я не лишаюся осторонь політичних і громадських проблем, тому рано чи пізно балотуватися буду.

Якщо попередня депутатка завдячувала місцю в раді політичній силі, від якої балотувалася, то успіх Романа Романюка приписували насамперед його… прізвищу. У той час, коли по місту активно розгорталася виборча кампанія Миколи Романюка, іншому власникові цього прізвища теж вдалося отримати свою «галочку». Можливо, перемога і була отримана «під шумок», та подальша робота молодого депутата показала, що – цілком заслужено. Роман Романюк був одним із найактивніших депутатів минулого скликання, і закінчив його уже очільником обласного осередку рейтингової політичної сили – БПП «Солідарність».

Чим займаєтесь зараз? Окрім основної роботи помічником директора автозаводу я продовжую політичну діяльність. Наразі очолю Волинську обласну організацію партії Блок Петра Порошенка «Солідарність». Також, я став членом виконавчого комітету Луцької міської ради, тому й далі продовжую працювати для громади міста. Зараз на Волині працюю помічником народного депутата Дмитра Лубінця.

Із чим пов’язані найяскравіші спогади про роботу в раді? Напевне, запам’яталась рада усім, адже я вперше став депутатом й для мене було все нове. Однак, найбільше – це постійні внесення змін до регламенту. Якщо пам’ятаєте, були люди, які постійно намагались вигадати нові «ігри» з цим документом. Напередодні сесії ми з колегами постійно жартували, чи буде на пленарному засіданні це питання, чи таки попрацюємо без нього.

Що найбільше не подобалося в роботі депутата? Знаєте, скільки б ти не робив хороших і потрібних справ, все рівно знайдуться люди, які будуть усім невдоволені і критикуватимуть. Чомусь часто є категорія людей, яким складно догодити. Напевне, це і створювало дискомфорт, адже часто ці лучани нічого не могли запропонувати, але все критикували.

Стежите за роботою нового складу Луцької міської ради? Звісно, я стежу за роботою новообраних депутатів. Часто дивлюсь пленарні засідання в режимі он-лайн, постійно переглядаю проекти рішень. По-перше, я живу в місті, тож мені цікаво знати, як воно розвивається й які рішення приймає влада. Окрім того, ми маємо вісім депутатів, які пройшли у раду від БПП «Солідарність», з якими тісно співпрацюємо. Оскільки партія має приймальні, часто до нас звертаються люди з проблемами, які можна вирішити через міську раду, тож наші депутати роблять відповідні запити й звернення, аби покращити якість життя у місті.

Що вам дало депутатство? По-перше, це колосальні знання щодо діяльності органів місцевого самоврядування. По-друге, це досвід у вирішенні проблем людей. Якщо до депутатства я не дуже добре знав, як можна, скажімо, пролобіювати питання асфальтування тієї, чи іншої вулиці, то тепер я добре знаю процедуру, куди звернутись і як домогтись результату. Також депутатство розширило моє коло знайомств, адже окрім колег я спілкувався й з працівниками управлінь та лучанами свого округу.

Чи будете ще балотуватися? Думки і бажання з цього приводу є, а час покаже.

Про депутата Олександра Пизу жартували, що він складає конкуренцію місцевим журналістам. Активний користувач соціальних мереж та сучасних гаджетів, депутат першим встигав сповістити світ і про важливі прийняті рішення, і про курйози з сесійної зали.

Чим займаєтесь зараз? Я є депутатом Горохівської міської ради. Також – помічником народного депутата. Тож робота більше змістилася в конкретні об'єкти в конкретних селах округу з конкретними людьми.

Із чим пов’язані найяскравіші спогади про роботу в раді? Два найбільших моменти – пропозиція перейменування вулиці Лазо на вулицю Юлії Тимошенко, яка ввела в ступор місцеву «Батьківщину», і місцевий, і не лише політикум ! А також – момент Революції гідності, коли проявилися державницькі риси в багатьох депутатів і керівників, на відміну від анархічних в найбільш гострі моменти.

Що найбільше не подобалося в роботі депутата? Найбільше заважає в депутатській роботі – політична заангажованість та політична доцільність висувати політичні питання задля інформаційних приводів або для «обкакування» політичних опонентів. Або політична доцільність, наприклад, неголосування за позитивні та необхідні фінансові чи господарські питання лише тому, що їх підготували та запропонували політичні опоненти.

Стежите за роботою нового складу Луцької міської ради? Спеціально не стежу. Може, трохи і навмисне, щоб відчути, як пересічний громадянин отримує інформацію. Оцінюю ситуацію критично: менше практичної співпраці, а більше політиканства, ніж було за попередньої каденції.

Що вам дало депутатство? Більш глибоке розуміння паразитності для рад нижчих рівнів питання політичної боротьби, що перетворює сесії міської чи інших рад в говорильню та площадку для самопіару.

Також заставило глобальніше подивитися на питання опікування містом у всіх аспектах. Молоді політики і партії виносять на обговорення питання дуже часто лише ті, які їм вигідні та через які можна покритикувати владу, а наприклад питання щоденної турботи за одинокими, перестарілими, хоспісами, каналізаційними, сусідськими, поліцейськими і т.д. – що є складним, незручним і повсякденним. Діюча виконавча влада це все робить кожного дня і у всьому місті. Незалежно, від того їй це вигідно чи ні, хочеться чи ні.

Часом питання, що виносяться на поверхню дрібненькими, але грошовитими політиками не є найнагальнішими. І варто навчитися вирішувати їх не в алярмовому порядку, а системними рішеннями і змінами в управлінні.

Чи будете ще балотуватися? Швидше за все – так. Не у Верховну раду. Але не зарікаюся.

Підготувала Людмила ЯВОРСЬКА

Передрук матеріалу заборонений.