Що читає екс-начальник поліції Луцька Ігор Муковоз? РОЗМОВА У КНИГАРНІ

Полковник поліції Ігор Муковоз - один із найбільш харизматичних волинських посадовців у погонах. Правда, свої погони та зірочки він недавно "відправив" на заслужений відпочинок. Але ...колишніх поліцейських не буває.

Наразі Ігор Володимирович залишається членом Луцького міськвиконкому і, як сам каже, має змогу більше часу приділяти справам громадським.

Він буде сипати жартами. Однаково емоційно розповідатиме про те, як писав листа до Хатії Деканоїдзе і ...які книжки читав у дитинстві. І кілька разів упродовж інтерв'ю зауважуватиме: "Ви помітили, що я говорю тільки правду?".

Як виявилося, поміж книжковими полицями книгарні Волинської обласної друкарні, що на пр-ті Волі в Луцьку , досить комфортно розмовляти не тільки про книжки, а й про луцьку політику, поліцію, реформи Авакова і навіть тещу. На книжковій полиці Ігоря Муковоза мирно вживаються поруч Соня Кошкіна з її "Майданом", попсовий Пауло Коельйо майже у повному складі й поліська романтика у виконанні Володимира Лиса...

Тож, що читає колишній керівник луцької поліції і чи читає взагалі?


Довідково. Ігор Муковоз. Народився у селі Старики Горохівського району. Має дві вищі освіти. З 1997 року до 2016-го працював у правоохоронних органах.

Очолював Ківерцівський міськрайвідділ внутрішніх справ. Був депутатом Ківерцівської районної ради, де працював у складі фракції "Наша Україна". 2001-2013 – перший заступник начальника Волинського училища професійної підготовки працівників міліції. Згодом - начальник відділу боротьби із незаконним обігом наркотиків управління МВС у Волинській області. З червня 2014 до липня 2016-го очолював Луцький міськвідділ поліції.

Після того, як рішення атестаційної комісії про невідповідність займаній посаді було скасоване у судовій інстанції, Ігор Муковоз за власним бажанням пішов з посади головного міліціонера Луцька. Наразі - на пенсії. Мешкає в Луцьку.



* * *

..."Маю таку звичку раз у місяць купувати у книгарні дві книжки. Це вже така традиція" (Ігор Володимирович одразу приступає до головного).

* * *

..."У мене, звичайно, є планшет. Але все таки книжка - це інше. Ну що може замінити той момент, коли ти, засинаючи, кладеш на подушку поруч розгорнуту на недочитаній сторінці книгу? Отак, знаєте: читаєш-читаєш, а тут - раз, перевернув... (усміхаючись, демонструє знайомий рух рукою).

* * *

..."Десь у класі третьому-четвертому я собі вирішив,що людина для того, щоб досягти цілі, повинна читати не менше 50-ти сторінок в день. Дуже довго в житті дотримувався цього правила. Тобто: якщо я одного дня не прочитав 50 сторінок, то доганяю наступного. Може, не завжди виходило дотримуватися цього правила, але я старався".



* * *

..."У бібліотеці славного міста Берестечка було три шафи. В одній книжки для першого класу, іншій - для другого, в третій - для третього. У другому класі зі мною сварилася бібліотекар і казала: "Муковозе, книжки можна брати тільки з цієї полиці". Одного прекрасного дня я їй сказав: "Я вже ці книжки перечитав". Вона мені: "Що всі?". "Так", - кажу. "Ну, тоді можеш приступати до полиці для третього класу", - відповіла та.

* * *

..."Чомусь книжки в бібліотеці можна було брати раз на день. А вони тонкі, зазвичай, були. Тож, я не встигав дійти додому, як уже дочитував, те, що взяв. Ішов другий раз того ж дня повз бібліотеку і хотів книжку поміняти, та зі мною завше сварилися. Мовляв, ні. Правила є правила".

* * *

..."Перечитав тоді всі п’ять книг Джеймса Фенімора Купера. Для мене то було дуже цікаво: прерії, індійці... Був ще і Джек Лондон, але все таки від Купера зосталося щось особливе у спогадах".

* * *

..."Яку книжку і кому я подарував би на День поліції? Хм, скажу, але подумаю (Ігор Володимирович справді бере паузу...). Нехай це буде без прізвищ, а такий собі збірний образ лейтенанта поліції, який щойно прийшов на службу. А книжка - "Как перестать беспокоится и начать жить" Дейла Карнегі. Правда, стверджують, що цей автор потім умер від самотності.

Я купив її на вокзалі в Сімферополі 5-го грудня 1991 року. Повертався додому після того, як відслужив в Радянській армії. І вийшло так, що саме ця книжка вплинула на моє формування. Я розумію зараз, що вона більше підходить для американського суспільства, але на той час мені була цікава. Я більшість свого життя сприймав саме через неї.

Хай би цей молодий лейтенант вже поліції на День поліції отримав саме цю книжку".

* * *

..."Як буду дуже часто писати подібні листи, то люди звикнуть. Але думаю, що час від часу все таки повертатимусь до епістолярного жанру (про знаменитий лист “Грузинці” після рапорту про звільнення).

Це з’явилося не сьогодні. У 1986-му році я їздив у піонерський табір "Молода гвардія" як юний журналіст і поет. Писав вірші, які друкувалися в газеті. Це було серйозно: один представник з району. Вірші друкували. Давно, словом, але - було".



* * *

..."Ми гарно з вами спілкуємося. Не зовсім зручно, правда. Але є свій антураж".

* * *

..."Я вам з цього приводу розкажу анекдот. Приїжджає перевірка до військової частини. Тут генералів приїхала купа, а виходить капітан. "Таваріщі гєнєрали, капітан такий-то...".

Тут йому командир військової частини каже: "Слухай, капітане, а чого в тебе паркан не зелений, а синій?". Той: "Харашо, виправимо".

Йдуть далі... Бачать: бордюри пофарбовані. Кажуть: "Слухай, а що в тебе бордюри пофарбовані так, а треба інакше?". "Всьо, поняв, виправимо", - відповідає той.

Йдуть, а тут штаб... "Чого не замаскований?" - цікавляться. "Без питань. Замаскуємо", - відповідає.

«Капітан, ти що своєї точки зору не маєш?" - врешті обурюються. Він їм: "Я маю точку зору, та не маю вислуги, а то б я ще послав вас до того забора"...

Так-от. Я насправді завжди мав свою точку зору, мої колеги це знають, і дуже часто її висловлював. Інколи мені говорили: “Ти можеш це не сказати? Ти ж розумієш, що керівництво це чує...”. На що я відповідав: “Я розумію, що це може комусь не подобатися. Але коли я це не скажу, то буду не Ігорем Муковозом, а кимось іншим”.

Стосовно нинішніх подій і керівництва поліції, то скористуюся таким прислів’ям: “Лежачого не б’ють”. По-моєму, на сьогоднішній день (хоч я це розумів набагато раніше) всі бачать, що відбувається”.

* * *

...”Уже мені хочеться цих поліцейських, цих молодих людей, які їздять по вулиці, цих патрулів, захистити. Як полковник із 20-річним стажем скажу: у мене нема до них жодних запитань. Це люди, які справді хотіли і хочуть змінити країну.

У мене є запитання до тих, хто їх вчить. Наголошую (так і напишете “НАГОЛОШУЮ” великими буквами): я зовсім не розбираюся в медицині, але якщо взяти на лікарню закупити нові автомобілі, а водіїв швидких одягнути в нові костюми, дати їм більші зарплати хірургів, то чи стануть від цього медичні послуги для населення кращими? Стануть чи не стануть? Я, не розбираючись в тому, думаю, що ні. То чому вважають, що медичного працівники не можна навчити, а правоохоронця можна?”

* * *

...”Може, складається думка про те, що колишні міліціонери хочуть повернутися в систему? Такого бажання немає на сьогоднішній день. Тому що я думаю, що навряд чи люди, які могли б мені запропонувати повернутися, знайшли б потрібні аргументи”.

* * *

...”Ви насправді вважаєте, що треба бути членом партії, руху чи чого-небудь? Можливо, саме партійність і заважає мати ступінь більшої комунікації. Я на сьогодні в Луцьку контактую і знайомий з багатьма людьми, які є членами депутатського корпусу, які займаються політикою.

Я є людина, яка розуміє, що таке правила, і яка готова грати в команді. Та нині не бачу доцільності зосередитися на діяльності конкретної політичної партії. Я є членом виконкому, там є певні громадські обов’язки, якими я займаюся і на які маю зараз більше часу. Працюю в цьому ракурсі. Якщо буду наголошувати на якійсь політичній партії, то вважаю, що втрачу частину друзів”.



(Так, розмовляючи про політику, ми переходимо до книжок. Починаємо шукати на полицях книгарні щось характерне для Ігоря Муковоза. Той не поспішає і уважно обирає найцікавіше).

* * *

...”Чи прийнято у поліцейських дарувати книги?.. Ні. Може, цього і не треба писати. Але вони завжди чомусь дарують ікони. Ну, чесно, не знаю, чого так. У мене в мами вдома вже їх нема де вішати. А книги - не пам’ятаю”.

* * *

...”Я відмінний тесть. Ми дуже рідко із зятем бачимося, бо дочка з чоловіком живе у Вінниці. А недавно був День тещі, то я, окрім того, що тесть хороший, ще й зять добрий. Жодного дня я зі своєю тещею не жив.

Тобто діти живуть окремо, ми їх бачимо дуже рідко. Коли вони приїжджають, ми дуже тішимося. Для доці було проблематично сказати татові, що вони з хлопцем хочуть одружитися. Вони з мамою до цього готувалися. Але я сказав: "Доцю, ти в цьому впевнена? Тоді я підтримую твій вибір". І я бачу їхні щасливі очі. Це важливо".

* * *

..."На жаль, бібліотека в мене невелика з однієї простої причини: у мене маленька квартира, їх нема де збирати. У мене велика бібліотека батьків".

* * *

..."Я зазвичай книги передарюю. Тобто: почитав - віддав іншому. Не знаю, чи це показник - наявність великої бібліотеки".

(Розглядаючи книги, мій співрозмовник раптом згадує про те, як у шкільному віці любив купувати в книжкових магазинах ...лотерею.)

* * *

..."Я читав "Покров" (помічає книги Люко Дашвар)... "Країна гіркої ніжності" Володимира Лиса у мене є, але ще не приступав до неї. Ірена Карпа - ну, на любителя (повертає книгу Карпи назад на полицю, даючи зрозуміти, що це все таки - не те). В принципі, сучасних авторів я читаю".



* * *

..."Сергій Жадан? Ні, книжка є, починав - не пішло".

* * *

..."Не буду оригінальним й все таки рекомендував би "Століття Якова". Я навіть розкажу, як вона у мене опинилася. Був у редакції газети "Волинь Нова" у свого товариша Олександра Згоранця. Її тоді ще не було в книжкових магазинах, а він мені ту книгу подарував. Почав читати в обід. Читав десь до о пів на першу ночі. Встаю в шість, зазвичай. І, розуміючи, що якщо засну, то вже вранці не дочитаю, піднявся - і все таки до останньої сторінки дійшов. Це та книжка, яку неможливо недочитати".

* * *

..."А набільше люблю Михайла Булгакова. А ще була така книжка в старі добрі часи "Як гартувалася сталь" (згадує радянський бестселер - автобіографічний роман письменника Миколи Островського.

* * *

..."Багато читав Пауло Коельйо. "Одинадцять хвилин", "Алхімік" та інше. У мене була дещо специфічна робота, з вільним часом було скрутно, тому встигав насправді мало. Але щось між тим читав... А знаєте, чому "Одинадцять хвилин"? Не знаєте?.. 11-ть хвилин - це середньостатистична тривалість сексу у світі".

(…Ігор Муковоз таки вміє "обеззброїти" журналіста під час інтерв'ю)



* * *

..."О, "П'ятдесят відтінків свободи" (усміхається полковник, помітивши книгу Еріки Леонрад Джеймс із легендарної серії «П’ятдесят відтінків"). Нікому не розказуйте, але я теж це читав. У мене на роботі всі працівниці віком до 25-ти років прочитали цю книжку. Щоб зрозуміти їхнє середовище, я взяв і прочитав "П'ятдесят відтінків свободи"... Якщо чесно, до кінця не дочитав, але так - відсотків вісідесят".

* * *

..."Сергій Лойко "Аеропорт" - то теж із прочитаного. І це (бере з полицю книгу журналістки, редакторки видання "Лівий берег" Соні Кошкіної "Майдан"). Соня - то моя подруга в принципі. Ми навіть з нею іноді переписуємося. Вона мене знає. Дивилася моє інтерв'ю з Володимиром Пащенком".

* * *

..."До книжки завжди є питання. До вашого інтерв'ю теж будуть питання. Хтось скаже: "Та він - збоченець, бо читає якісь "П'ятдесят відтінків...".



* * *

..."Відзначив би ще Тараса Березовця і його книжку «Анексія: острів Крим. Хроніки «гібридної війни». Мав честь бути з ним знайомий. Я вважаю, що це думка авторів про події, які відбуваються в країні. Найкращі пиріжки, коли вони - свіжі. Так і тут. Пройде десять років, маятник історії заколишеться в ту чи іншу сторону - і ми станемо всі дуже розумні й будемо розповідати, як все відбувалося. А це сучасні книги. Вони потрібні. Давайте газети випускати через три місяці. Цікаво буде? Думаю, що ні. Так і з книгами про війну".

* * *

..."У мене з багатьма журналістами склалися гарні дружні стосунки. Мій улюблений кум Сергій Шинкар колись працював у такій газеті, як "Досвітня зоря". А потім у "Сім'ї і дім". Через нього я знайомий із журналістським середовищем. З ким більше, з ким менше. Олександр Згоранець, Василь Уліцький, Володимир Данилюк, Олександр Пирожик…".

* * *

..."Як я ставлюся до запливу Ігоря Гузя та Ігоря Палиці? (здивовано) А чого я до цього маю якось ставитися? Можна я скажу просто: ніяк? Якщо я скажу ніяк, то це буде правда. Я добре знаю Ігоря Гузя ще з часів Помаранчевої революції".



* * *

..."Я мушу купити сьогодні щось цікаве. Уперше ж у цій книгарні" (Зрештою, вибір полковника Муковоза впаде на видання волинського краєзнавця Олекси Ошуркевича «Берестецька Голгофа» (антологія української поезії про Берестецьку битву), який, до речі, родом із Берестечка, та "Книгу змін" від журналіста, який працює у гарячих точках, Андрія Цаплієнка).

Олена ЛІВІЦЬКА
Фото Павла БЕРЕЗЮКА