Що читає настоятель монастиря Костянтин Марченко? РОЗМОВА У КНИГАРНІ

Чи повинен священик читати світські книжки? Як правильно читати Святе Письмо? Що скаже духівник, помітивши на звороті яскравої обкладинки зауваження: “Обережно: ненормативна лексика”?..

Ігумен Костянтин легко погодився на розмову в книгарні. Прийшов на кілька хвилин раніше. Часто усміхався. І вибирав цікаві книги довго і ретельно.

У книгарні Волинської обласної друкарні - запах паперу, фарби і ..кави. Час від часу хтось переступає поріг. Відвідувачі, які помічають священика у книжковій крамниці, позирають із цікавістю.

І саме ці погляди, здалося, мимоволі підтверджують такий собі стереотип про те, що ...святі отці читають тільки Святе Письмо.

Кожен, хто хоча б раз бачив бібліотеку Жидичинського монастиря, скаже, що то навряд чи так. А сам ігумен Костянтин на те хіба всміхнеться, щоб тихо відповісти: “Я до 16-ти років прочитав одну книжку, та й то не пригадаю - яку...”


Довідково. Настоятель Жидичинського чоловічого монастиря Святителя Миколая Чудотворця УПЦ КП о. Костянтин (Іван Марченко) - лучанин. Навчався у 11-й школі м. Луцьк. Згодом - у ВПУ №2, Луцькому біотехнічному університеті. Свого часу працював журналістом місцевої телерадіокомпанії. У 2008-му став намісником монастиря у Жидичині Ківерцівського району, який силами братії та прихожан повертається до життя.



(Ранок у крамниці. Ми починаємо не з пошуків книжок. А з розмови про сокровенне, - авт.)


***

...”Біблію не можна читати, як ще одну якусь книжку. Якщо Біблію читати, як історичну книгу, то багато в чому себе можна заплутати. Знаю по собі (зізнається).

Є специфічна література, як, скажімо, книги для медиків. Так і Біблія - книга про духовність. Тільки в цьому контексті її треба читати. Бо не можна буквально сприймати, наприклад, такі слова: "А ти, дочко вавилонська, візьми своїх немовлят і порозбивай їх головами об стелю". Ви уявляєте, як це можна сприймати? А насправді трактувати треба так, що немовлята - це наші помисли, що народжуються всередині нас. Якщо ти хочеш поборотися з тим злом, яке в тобі, його треба в зародку знищити. Але це можна зрозуміти тільки тоді, коли читаєш цю книгу в контексті спасіння своєї душі”.



***

...“Священик - це той самий психолог. Людина, яка найперше має вислухати. Ми ще не допомогли, не помолилися про зцілення, не надали якусь духовну поміч, а просто - вислухали. Пригадуєте, як в американських фільмах? Та в нас же “мережа психологів” ще більша, ніж у Штатах: у нас в кожному селі - церква, а подекуди - навіть по дві парафії. Єдине, що вони не завжди займаються тим, чим треба”.



***

...”Коли церква - як символічна скринька для пожертв, тоді вона втрачає своє призначення. Людина прийшла в храм зі своєю бідою чи бажаннями, а з неї просто взяли за те, що вона туди прийшла. Якщо в джерелі хороша вода, до нього їдуть звідусіль”



(Ігумен Костянтин почуває себе абсолютно комфортно поміж книжкових полиць. Зізнається: тут не вперше і саме в цій крамниці нещодавно купив книгу про Каху Бендукідзе...)


***

...”Автор грузинських реформ. Знате? Але щось вона мені тяжко дається. Журналіст упродовж кількох років спілкувався з Бендукідзе. Відтак це - основні меседжі тих бесід. Там є цікаві речі. Але дуже багато економіки, тому й тяжко, мабуть. Для прикладу, книга Лі Куан Ю читається набагато легше”.


***

...”Із того, що прочитав нещодавно - Нельсон Мандела, його "Довгий шлях до свободи”, і "Сінгапурську історію" Лі Куан Ю (найперше чомусь підходить до полиць з мемуарами чи біографіями відомих політиків, державних діячів).



***

...”Мені цікавий Лі Куан Ю. А ще більше цікавий той радикальний перелом, який у ньому відбувся. Він був прихильником того, щоб Сінгапур був у конфедерації з Малайзією. Довгий час вважав, що сам по собі Сінгапур не виживе. Але так сталося, що Малайзія просто викинула Сінгапур із конфедерації. Він зустрів цю незалежність зі сльозами на очах. Але маючи таку сумну економічну і політичну дійсність, Лі Куан Ю взявся за справу - і держава відбулася. Нам бракує таких людей. Нашим політичним керманичам треба чітко розуміти, що вони хочуть”.


***
...”Пробував читати книгу про Стіва Джобса (всесвітньо відомий менеджер) - не пішла”.


***

...”Ми звикли аналізувати окремі соціуми: політиків чи бізнесменів, чи тих самих священиків... Але завжди забуваємо, що маємо навчитися дивитися на будь-яку людину, як на таку, що є невід’ємною складовою суспільства. Якщо наше суспільство високоосвічене, то високоосвіченими будуть і священики, і президенти - всі. Якщо наше суспільство звикло красти, то, відповідно, і з церковної казни можна красти, і з державної”.


***

...”Люди не хочуть читати. Знаєте, є такий вислів: "Між молитвою і сном перемагає Фейсбук".


***

...”Як священик може дозволити собі не читати, грубо кажучи, якоїсь сільської газети? Хіба до мене в церкву не приходять селяни? Приходять. Хіба до мене не ходять вчителі чи бізнесмени? Ходять. Якщо я хочу сказати їм про присутність Живого Бога у їхньому світі, я мушу для цих людей бути цікавим”.




***

...”До 16-ти років прочитав тільки одну книжку. Вже й не пригадаю, як вона називалася. А потім щось переключилося. Буває, пробігаєш увесь день і навіть втомлений, а все одно береш книжку. І це вже як зуби почистити. Хай сторінку”.



***

...“Мама працювала нянечкою у дитсадку на 0,75 ставки. То були 90-ті роки. А тому довелося спершу йти не вчитися, а працювати. Це було друге училище в Луцьку. Трохи тоді навчився, слава Богу, тепер дещо можу своїми руками, бо маю професію маляра-штукатура. Уже потім вдалося вступити до біотехнічного інституту. А потім якось так життя пішло, якісь внутрішні зміни сталися. Хоч і журналіст - це служіння, але не знаю... Захотілося чогось глибшого”.


***

...”Не тільки ми користуємося монастирською бібліотекою. Є формуляри, база і все необхідне, щоб люди могли приходити до нас, брати книги і читати. А почав її формувати ще попередній намісник, нинішній єпископ Кропивницький і Голованівський Марк. Це його заслуга. Він - книголюб і дуже багато коштів витрачав на книги. Думаю, відсотків вісімдесят нашої бібліотеки - це те, що зібране ним. У нас книжковий фонд невеликий, до 5-ти тисяч. Але там є різна література”.



***
(Спиняється біля книг Леся Подерв’янського, Сергія Жадана, Ірени Карпи...)


...”Мені навіть болить, що є така дискусія: треба чи не треба (про ненормативну лексику в книжках). Це треба себе не поважати... Мати таку мову і використовувати нецензурну лексику? В таком випадку я навіть не зміг би продовжити дискусію. Я замовчав би. Мене це шокує”.


***

...”Був цьогоріч у Польщі й там дивився одну передачу. Так-от поляки дивуються: мовляв, у Росії дожилися до того, що дискутують, чи може бути Сталін героєм... Так само тут (помітивши на полиці книгу Ірени Карпи “Суки отримують все”, на внутрішній стороні обкладинки якої зазначено: “Обережно: ненормативна лексика”): якщо ми про це говоримо, це означає все, біда. Значить: завтра прийде сильніший народ. Там сама Польща. А ми прирікаємо себе. Всі прихильники цього безумства це - потенційні зрадники”.



***

...”Стівен Кінг? Ні-і!” (Сміється).


***

...”Ну от наша молодь читає таку книжку. Мама дає гроші на книжки, а дитина купує оце (“Де їсть і з ким спить Фреймут”). А мама дивується... А чому? Таку літературу читати не заборониш. Якщо ми будемо пропагувати щось інше краще, то вони згодом читатимуть і те інше. Критикувати треба. І виставляти здорову альтернативу. Не заперечуй, а пропонуй щось краще.



***

...”У Росії вміють гарно робить контракції. Є така хороша передача, в ефірі якої відомі люди країни читають класику. Росія у цьому плані краще переформатувалася. Ми нарікаємо часто на російську пропаганду. Так, пропаганда. А що нам заважає мати українську?”.




***

...”До речі, резиденція митрополита Полікарпа Сікорського була саме у Жидичині. У тих стінах, де нині монастир. Тому ця книга - частинка нашої, волинської історії (про видання Володимира Рожка “Відродження Української Православної Церкви на Волині 1917-2006 рр. Високопреосвященний митрополит Полікарп”).



***

...”Ось - Іван Франко. Щось я цього ще не бачив видання. Гарне. Мабуть, нове”.



***

...”Такі книги важливі документами (ігумен Костянтин гортає сторінки видання “Розстріл в’язнів Луцької тюрми. 23 червня 1941 року”, автори Володимир Засєкін та Микола Коц). Через стіни Луцької тюрми пройшло чимало жителів села Жидичин”.



***

...”А тут назва гарна. Дивіться: “Спроба жити” (роман Валерія Гужви). Мені взагалі подобається теза: нам треба навчитися жити, а не існувати. Ми часто існуємо. Навіть у банальному, коли люди одружуються, а за деякий час просто існують поруч. Забувають, що їх об’єднувала якась теплота”.


***

(Ігумен Костянтин довго й ретельно шукатиме поміж полиць ще щось не тільки цікаве, а особливе.)

...”Його до цих пір бояться (звертає увагу ни книгу про гетьмана Івана Мазепу). Стільки храмів побудував! Це ж наш герой. Чого маємо захоплюватися Бог зна ким? Ми виграємо на тому”.



***
(...А поруч - книга Степана Бандери.)

...”Я не прихильник Бандери, чесно кажучи. Жив би у той час, то більше вподобав би мельниківців. А бандерівці - щось на кшталт теперішньої “Свободи”.


***

...”Я страшенно не люблю політики в церкві (коли мова заходить про патріархати). Але спробую пояснити. Ми можемо говорити про абревіатури, а можемо говорити - про людей. Для мене особисто церква - це люди”.


***

...”Є люди і тут, і тут. Є людиська і тут, і тут. Ми багато говоримо про КП, МП, АПЦ... А мало - про православ’я як таке. Коли б ми почали говорити про православ’я, тоді б такі питання самі собою закрилися”.


***

...”Важливо, щоб була у своїй країні своя церква. Але ми повинні розуміти, що будь-якій людині, яка прийшла до храму, не потрібен ні “рускій мір”, ні помісна церква, ні суперпатріотизм. Якби вона потребувала патріотизму, то йшла б туди, де громадська організація проводить якусь акцію. А я приходжу в церкву, бо мені болить... І от прийшов, а мені там видають оцей "сурогат", красиво оформлений, в церковній одежі... Та це нечесно по відношенню до людини. Це моя суб’єктивна думка, хоч і непопулярна”.



***

...”Став священиком - священнодій, а не будь пропагандистом. (Він повертає на полицю книгу Євгена Магди “Гібридна війна. Вижити і перемогти” , а згори дістає видання “Людяність у нелюдяний час: 1932-1933” про Голодомор). А не хочеш, то скажи чесно: я хочу бути політиком. Нам бракує цієї внутрішньої чесності”.


***

...”Колись були транспаранти, тепер хоругви... А де в цьому Бог?”.


***

...”Якщо ми будемо виховувати сумлінного християнина, чи зможе він зрадити своїй державі? Ніколи!”

Олена ЛІВІЦЬКА
Фото Павла БЕРЕЗЮКА