Нотатки з луцького моргу, або Один день із судмедекспертом

Вони мають відмінне почуття гумору, хоча щодня дивляться у очі смерті в буквальному сенсі.

У обласному бюро судмедекспертизи ми зустріли два експерта, що захоплюються рок-музикою. І майже в кожному з кабінетів бачили багато книжок.

Нам розказали, хто в морзі ворог, що таке “синдром 9-го дня”, чому експерти мають забобони щодо візитівок і що означає, коли під час розтину падає додолу інструмент...

Фахівці, від роботи яких залежать людські долі, працюють подекуди у жахливих (без перебільшення) умовах. Кажучи останнє слово у розкритті найрезонансніших злочинів, вони зазвичай залишаються за кадром.

Ми провели один день пліч-о-пліч із судмедекспертом Андрієм Савченком та його колегами, щоб показати закулісся однієї із найменш публічних професій у світі.

1. У ЗАЇЖДЖОМУ ДВОРІ НІКОЛИ НЕ КАЖУТЬ ...”ДО ЗУСТРІЧІ”

Бюро судово-медичної експертизи розташоване у стінах пам’ятки: колишнього заїжджого двору (точніше - частина бюро). “На задньому дворі” мені покажуть згодом, де гості, які в середньовіччя прибували до цього готелю, прив’язували своїх коней. Найближчими сусідами експертів є медичний коледж, тому поруч із судмедекспертами завжди - молодість і студенти. І якщо ви встигли позаздрити працівникам цієї служби через апартаменти, то не спішіть...

Важко сказати, до якої сфери судмедексперти ближчі: до медицини чи до поліції. Люди з вищою освітою, випускники кращих медінститутів, кажуть останнє слово при розкритті злочинів та виносять “вердикти смерті”. Натомість увесь день і в різних кабінетах чутиму, що “для держави ми ніхто”.

Та то - лірика, до дверей обласного бюро судово-медичної експертизи підходжу зовсім з іншими думками. Хочеться дистанціюватися від емоцій. А головне, поговорити про те, як це вдається ЇМ: людям, які мають справу не тільки з живими, а й з трупами.



Як виявилося, з трупами легше.

Керівник установи Ігор Жибак запрошує в кабінет. На столі довідники із судової експертизи, потрібні сторінки яких закладені листками з календаря. Холоне чай. Довколо - чимало ікон. А він з порогу добиває: “Що ви взагалі знаєте про судмедекспертів?”.

...Мовчу.

Щоб побачити справжню роботу експерта, попереджають, треба починати з виїзду на місце події: чи-то людина померла посеред вулиці, чи десь трапилося страшне ДТП або вбивство. Ігор Іванович знайомить з Андрієм Савченком. Це його устами і очима я спробую “побачити” щось цікаве у невідомій сфері. Домовляємося: буде цього дня виїзд - їдемо.

У середньому нині чергові експерти виїздять “на труп” один раз на добу, рекорди - дев’ять...

“Ну все. Тут, як ви розумієте, “до зустрічі” казати не прийнято”, - усміхається нам в дорогу Ігор Жибак.



2. ТІЛЬКИ ДВА ВІДДІЛИ: “ВІДДІЛ ЖИВИХ” І “ВІДДІЛ ТРУПІВ”

Андрій Савченко, окрім того, що є досвідченим експертом (працює з 99-го року), - заступник начальника бюро із експертної роботи. У його тісному кабінеті - більше книг, ніж паперів. Максимально ввічливий і комунікабельний.

І даремно ви думаєте, що більшість робочого часу експерти проводять біля трупів чи за розтинами. Насправді ця частина роботи - то тільки 25% загальної. Решта - паперова...

Декомунізацію, каже, він варто було починати з не перейменування вулиць, а з упорядкування таких структур, як ця. І має логіку.

“В інституті дівчата хочуть бути відомими гінекологами, хлопці мріють бути відомим хірургами. Працювати в морзі не мріє ніхто...” - Андрій Савченко заходить здалеку.



Та попри це, він ще в студентські роки працював санітаром у морзі, підробляв. Але після навчання всі “омріяні” вакансії були зайняті, тому пішов ...батьковими слідами. Микола Савченко, його батько, у 84-му переїхав з родиною з Луганська до Луцька, щоб на 16 років очолити тут обласне бюро судово-медичної експертизи. І тільки кілька літ, як не працює у цій сфері. Він був останнім працівником цієї служби, кому держава у Луцьку виділила житло. Тепер пенсії Миколи Михайловича не вистачає, щоб заплатити комунальні.

У судмедекспертів зарплата теж - не захмарна. Тому фахівці в районах часто поєднують цю посаду з роботою паталогоанатома. Усіх їх разом - 29 на всю Волинь. 11 із них трудяться в районах. В строю експертів - лише дві жінки. Нежіноча, кажуть, професія.

Щоб швидко ввести мене, дилетанта, в курс справи, працівники образно пояснюють, що у них тільки два відділи: “відділ живих” і “відділ трупів”. Вочевидь, маючи на увазі існування відділу судово-медичної експертизи потерпілих, звинувачених та інших осіб і відділу судово-медичної експертизи трупів.

“Як можна звикнути до такої роботи, звикнути до щоденної смерті?” - запитую згодом у Андрія Савченка.

“Є об’єкт роботи. І все. Якщо ми ведемо мову про дослідження трупа, то для більшості експертів це об’єкт роботи, ти не думаєш в цей момент (намагаєшся не думати) про те, хто це, про долі чи трагедії.
Якщо починаєш, то тут два шляхи: або психлікарня, або міцні алкогольні напої щодня, щовечора, щоранку”, - чую у відповідь.

Найскладніше переступати через емоції, коли маєш справу із трупами дітей, кажуть експерти. В середньому на Волині щороку гине від 15 до 20 дітей віком до року...

3. ...І ВЧОРАШНІЙ ЛАУРЕАТ ПЕРШОГО РОК-ФЕСТИВАЛЮ В СРСР

Поміж розмовами Андрій Савченко користуєтьсям нагодою і знайомить мене з тими, до кого журналісти приходять рідко. Навіть якщо і виникають питання по тій чи іншій справі у “нашого брата” до судмедекспертів, то вони розповідати будь-що не повинні: попереджені про нерозголошення і несуть за це кримінальну відповідальність.

Але то -інший випадок. На кількадесят метрів квадратних я раптом зустрічаю вже другого рокера. Перший - той самий Андрій Савченко, який вважає рок-музику своїм хобі. Другий - Борис Притулюк, завідувач відділу комісійних експертиз.

“Я в минулому музикант, пам’ятаєте такий фестиваль “Тбілісі-80”? Лауреат!” - каже він.



Де там пам’ятаю... Вже потім я прочитаю, що то був перший рок-фестиваль у тенетах СРСР.

На стіні - платівки, ікони, дипломи, смішні картинки. З 89-го Борис Аркадійович - експерт, а рокерська душа рветься на волю. Свою роботу він називає “творчою”. Комісійно досліджують найбільш складні чи суперечливі випадки: коли у родичів є претензії чи у лікарів - сумніви.

Втомлено (чи зосереджено) відриває голову від паперів з фотографіями закривавленого тіла його сусідка по кабінету медсестра Євгенія Кравчук:

“А ви знаєте, як це важко, пропускати крізь себе кожну трагедію з кримінальних новин?”.



4. НАЗАД У 70-ТІ: “МЕНІ СОРОМНО ТУТ ФОТОГРАФУВАТИСЯ”

Насправді прожити день із судмедекспертами, то добряче находитися. Бо приміщення установи - у трьох різних кутках міста.

Поки ми з Андрієм Миколайовичем добираємося до лабораторій (а вони в приміщенні на вулиці Івана Франка), говоримо “про вічне”: 95 квартал і його доречні жарти, хамовитих пішоходів, реформу патрульної поліції...

Аж ось перед мої ясні очі постає споруда, якій пасує рубрика “майно совдепу”. Під сірою “шубою”, за облущеними стінами та роз’їденими грибком стелями - святая-святих, лабораторії. Мовою судмедекспертів - відділення гістології, токсикології, імунології та криміналістики. Кілька десятків людей працює над тим, аби по крихітках, по молекулах, зібрати правду про той чи інший злочин.



Бюро “в’їхало” в ці стіни десь у 70-х. Схоже, відтоді вони й не бачили ремонту. Де-де, а тут найбільше відчувається, чому судмедексперти оті “інші”, про що вони часто самі поневолі згадують.

До речі, у дворі - приміщення колишнього моргу. Був час, коли відділ експертизи трупів (який зараз на вулиці Стефаника) та всі лабораторії були в одному місці.

“Ви думаєте нам новий морг на Стефаника дали, щоб покращити умови роботи? Ні...” - багатозначно натякають у стінах однієї з лабораторій.


“Складно - то комплімент”, - усміхаються дівчата з відділення гістології, коли мова заходить про їхню роботу.



“Але цікаво. Інакше тут 30 років не працював би”, - шукатиме виправдання завідувач відділення криміналістики Григорій Збаражський. У тісних кабінетах його відділу поміж столами - речові докази.

В картонній коробці помічаю закривавлені штани. Біля столу - цілий мішок такого одягу. Доводиться досліджувати і такі “об’єкти”, після яких ще місяць у кабінеті неприємний запах. Якщо це, наприклад, одяг із трупа, що пролежав не день і не два. Після кількарічної давності вбивства у одному з гуртожитків Нововолинська експертам доставили всю білизну, що висіла на мотузці в той час. Тільки, що оглянути понад сто об'єктів, в експерта пішло два тижні...

“Якщо ж ви чули прес-конференції про результати розгляду гучних справ, то там згадують прокурорів, міліцію, суддів, але ніколи не згадують судмедекспертів. Але де-факто всі вони чекають саме наших заключень”, - додає Андрій Савченко.

Разом із тим хоч бюро підпорядковується управлінню охорони здоров’я, на стінах та в шухлядах - грамоти від УМВСУ та нинішнього ГУНП.

“Де Світлана?” - чую в коридорі.

“На вирізці”, - хтось відповідає.

На вирізці - це за роботою. Одна з лаборантів схилилася над ...шматочками внутрішніх органів трупа. Поруч - ємність із формаліном.



...Здається запах формаліну навіки в’ївся у ці облущені стіни.

Щодня працівники мають справу з хімікатами. Відчиняючи двері з кабінету в кабінет, я чомусь згадую про лабораторію одного з сільгосппідприємств. Де кахель, скло і біло-біло.

“Мені соромно тут фотографуватися”, - ховатиме очі подалі від камери одна з працівниць. Направду, в ці стіни хочеться запросити як мінімум міністра. І це йому має бути соромно.



5.“ПОКІЙНИКАМ ТУТ ВІДНОСНО ДОБРЕ”

Переступити поріг моргу виявилося не так і складно. На запитання, як працюється у відділі судово-медичної експертизи трупів на Стефаника, де розташований морг та одна з лабораторій - відділення цистології, відповідають по-філософськи: “Покійникам тут відносно добре”.

У дверях саме родичі. До видачі працівники готують тіло. Найбільше боюся відчути неприємний приторний запах смерті. Мимоволі ловлю кожен запах: нема... Це цього разу - так, кажуть мені. А буває по-різному.



Розтини щойно завершилися. Секційна чиста. Столи вимиті. Фартухи на вішаках. Навпроти секційної - магазин із трунами, власник якого орендує частину приміщення. Тому там - не парафія бюро судово-медичної екпертизи.

Керівник відділу Олександр Хомич каже: “Давайте без диктофона” і пропонує каву. Поки моя кава холоне, маю нагоду задати всі запитання на світі...

І найперше чомусь запитую у них (а до кабінету зійшлися всі медики) про банальне: ...чи багато знають анекдотів про паталогоанатомів?

“Не раджу жартувати зі смертю”, - чую.

Але за мить пожвавлення серед присутніх таки видає: знають. Є у морзі й свій забобон: коли під час розтину щось із інструментів падає додолу, це означає, що скоро варто чекати черговий об’єкт для роботи.



У Андрія Савченка - свій “забобон”. Він ніколи не обмінюється візитівками. Перевірено: як тільки комусь дасть свою візитівку, так одразу в людини щось стається таке, що в нагодіє стає ...судмедексперт. Тому краще - не треба.

Направду у непростій роботі - більше проблем, ніж жартів. Тут немає нормальних витяжок. У приміщенні так сиро, що навіть батарейки окислюються. Тому хороший, на перший погляд, ремонт - то “ширма”, кажуть. Хоч секційна і простора, бо може вмістити одночасно вісім трупів, у літню пору без нормальної системи вентиляції - працювати буває нестерпно.

А справжній ворог у морзі - ...муха. Тому з нею тут борються немилосердно.



Для тривалого зберігання трупів є холодильна камера. Однак її використовують рідко. Неправильне розташування камери не дає забезпечити потрібну температуру для зберігання: за умови - від 0 до +2 градусів, там - +9-+10. Ще одна проблема: камера працює так гучно, що персоналу, який постійно мусить бути в такому шумі, не позаздриш.

Хочу почути - як... Йдемо до холодильника, але увімкнути його не вдається. Мотор, кажуть, “не витягує”. Буває...

Відділ експертизи трупів не надає платних послуг. Хоч колись таке практикували, встановивши розцінки на зберігання та підготовку тіла до поховання.

Люди помиляються, коли думають, що саме судмедексперт має занести тіло в автомобіль і винести його звідти. Часто на цьому грунті виникають непорозуміння.

“Ми всі носили покійників. Але кожного дня це робити не можна”, - заявляють судмедексперти. Держава подбала для інструкції для кожної зі служб, щоправда не подбала про їх взаємодію.

“Банальний випадок: потопельник на ставку. Шоста ранку. Трохи більше метра до берега. Приїжджаю з опергрупою. Водолази працюють тільки з 9-ї. Викликаємо рятувальників, щоб дістали. Ті приїхали, по цигарці викурили: не їхній, кажуть, клопіт. Розвернулися... Хто його має дістати?” - емоційно ділиться наболілим Дмитро Партак, один із медиків-експертів.



Звикли тут і до дзвінків “згори”. Ну, з адміністрації, з прокуратури. Коли у стінах відділення опиняється родич когось із впливових.

“Повірте: тут всіх зашивають однаково: що бомжа, що прокурора”, - запевняють.

А загалом скоро у морзі - “цікаві канікули”. Це вони, про новорічний період. Торік “свято” у чергового експерта, наприклад, почалося за 10 хвилин на першу годину 1-го січня Нового року. З убивства.



***

Ніхто з цих людей не мріяв працювати так близько до смерті. До того, чого більшість сторониться і боїться. Але працюють. І найважче, кажуть: не з мертвими, а з живими.

“Найемоційніша частина роботи - це спілкування з родичами. У судмедекспертів існує таке поняття: синдром 9-го дня. Це коли спершу родичі померлого добиваються, аби тіло віддали швидше, бо “свиню закололи, батюшка чекає, яма викопана”... А після 9-ти днів раптом доходять до думки, що експерт щось “не так” зробив і починають з’ясовувати стосунки”, - дорогою назад розповідатиме Андрій Савченко.

...Мене вразили не секційні столи чи холодильні камери. І навіть не стільки подекуди принизливі умови роботи для таких висококваліфікованих фахівців. Скільки якесь особливе почуття гумору, притаманне судмедекспертам.

Схоже оце і є та “ширма”, за якою вони ховають всі труднощі незвичної професії.

Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.

P.S. Відчути сповна премудрості професії не вдалося, бо поки ми працювали, того, з чого зазвичай все починається, - виїзду за викликом - не було.

Це добре, бо означає, що всі - живі-здорові.

Хоча ні виїзди, ні слідчі експерименти, ні виступи в судових засіданнях (яких ой як багато) до навантаження у роботі судмедекспертів не зараховуються... Тому вибачте: все - згідно з чинним законодавством.