Відомі волиняни про те, чим запам’ятається Луцьку екс-мер Антон Кривицький

Видання “Волинь24” поцікавилося думками людей, які працювали з Антоном Кривицьким або ж навіть часом були по різні сторони барикад, про те, чим запам’ятається місту він як людина, як керівник.

Після людини на землі лишається дві речі: справи та пам’ять. Антон Кривицький - із небагаточисельної когорти знакових керівників Волині. 20-го січня він відійшов у Вічність, не поборовши важку хворобу.

22 січня, у День Соборності України, рідні, друзі, колеги та просто лучани проводжатимуть Антона Федоровича в останню дорогу. Ітимуть до нього із квітами, жалем та спогадами. Про справи, вчинки, слова, здобутки та помилки. Про людину.

“ВИРІШУВАТИ ПИТАННЯ, НЕ ПОКАЗУЮЧИ ПАЛЬЦЕМ ВГОРУ”.

Святослав Кравчук, колишній заступник мера Антона Кривицького, депутат Волинської обласної ради.



“Особисто йому я як людина, що працювала в органах державної влади, багато чим завдячую. Бо до цього я працював на заводі, а саме від нього навчився роботі з різними політичними силами. А різні ситуації в тій чи іншій галузі виникають при керуванні такими об'єктами, як місто чи область.

Завдяки Кривицькому я зрозумів, що керівники, які йдуть на такі посади, повинні вміти брати відповідальність. І відповідно вирішувати питання, не показуючи пальцем вгору. Бо він все життя так робив.

Так, можливо десь помилявся. Можливо, щось робив не так. Але в крайньому випадку ті питання, які він вирішував, у першу чергу були зв’язані з відповідальністю його і тих людей, якими він керував.

Луцьк, я думаю, завжди буде пам’ятати Кривицького. Дивіться: пам’ятник Святому Миколаю, пам’ятник Грушевському, пам’ятник Шевченку, хрест на Замковій площі, проспект Волі... Ті речі, які завдяки йому були збудовані, тому що він не боявся брати на себе відповідальність. Причому збудовані у непрості роки.

Може, десь він був трохи авантюристом. Але, напевне, в житті для тих людей, які керують територіальними громадами треба, щоб воно так і було”.

“МИ З НИМ ЩЕ В 94-МУ ПРОБУВАЛИ ЗНИЗУ СТВОРИТИ НЕЗАЛЕЖНУ АСОЦІАЦІЮ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ”.

Богдан Шиба, колишній Луцький міський голова, керівник ДП “Волиньстардартметрологія”.


“Це ціла епоха. Від нас пішла особистість з великої букви.

У 1994 році, коли були такі перші демократичні вибори, колись весь народ обирав голів міст і районів, його обрали лучани міським головою, а мене головою Турійського району. Ми тоді пробували створити асоціацію органів місцевого самоврядування. Ми двоє, ще мери Нововолинська, Володимира та Ковеля. Вп’ятьох намагалися зробити так, знизу, незалежну асоціацію органів місцевого самоврядування...

Якби тоді це вдалося і не змінилася ситуація в бік кучмізму, то ми б жили вже в іншій країні.

Антон Кривицький був самовідданим прихильником місцевого самоврядування, самодостатньості територіальних громад. Напевне, то найяскравіша його риса як керівника. Шкода, бо ми з ним ще цієї осені зустрічалися і навіть щось планували.

Єдине, що залишається, сказати: всім нам співчуваю і Царство небесне йому.”


“ВІН НІ ХВИЛИНИ НЕ ВАГАВСЯ, І МИ ПОЧЕПИЛИ ЙОМУ ТОДІ ТОЙ ОРАНЖЕВИЙ ШАРФ”.

Любов Ганейчук, екс-депутат Луцької міської ради у 1994-1998, 2006-2010 роках, голова Волинсьокої обласної організації “Союз Українок”.


“Я була депутатом міської ради, коли Антон Федорович був головою. Хочу сказати, що це був великий господарник. Людина, яка вміла тримати слово. Як там не говорили, що був і такий і такий..., але він був патріот. А господарник - як ніхто.

Пригадую один момент із Помаранчевої революції. Була сесія міської ради. Я підійшла до нього і кажу: “Антоне Федоровичу, де ви маєте бути?”.

Кажу: “Ви маєте вийти до людей”. Він встав і вийшов із зали. Тоді йому ми почепили оранжевий шраф. Він став перед людьми уже в тому шарфі.

Я це дуже запам’ятала: він одразу прийняв рішення, ні хвилинки не вагався.

Дуже шкода. Рано пішов. Справді багато зробив для Луцька, і це без
перебільшення сказано”.


“ПЕРША СПІЛЬНА СПРАВА - ПАРК БІЛЯ РАЦСУ”.

Микола Романюк, Луцький міський голова.


“Ми з ним були знайомі ще з 1984-го року. Він тоді працював секретарем міськкому партії, а я в комсомолі. Першу конкретну справу, яку ми зробили спільно ще тоді, - це парк біля РАЦСу. Він сказав: “Візьмися...”. Практично я той парк своїми руками, разом із працівниками комсомолу, тоді садив.

Протягом багатьох років ми з ним спілкувалися з приводу різних проблем міста, разом працювали в облдержадміністрації... Пригадую, що в одному зі своїх інтерв’ю він сказав, що з того покоління, яке раніше думає “о Родине”, а потім про себе. І то справді так. Без перебільшення кажу, що то людина з великої букви.

Йому непросто було. Він, скажемо так, пережив багато різних політичних моментів, які призвели до того, що над міською радою замайорів наш, український, прапор, і пізніше багато нюансів... Але вистояв, бо був завжди з громадою.

Вічна йому пам’ять”.



“ЩОДО МЕНЕ ПЕРСОНАЛЬНО АНТОН КРИВИЦЬКИЙ ВІДІГРАВ КОЛОСАЛЬНУ РОЛЬ”.

Володимир Бондар, екс-голова Волинської облдержадміністрації, депутат облради, перший заступник голови Держлісагентства України.


“Завжди вважав і буду вважати його своїм вчителем. Свої перші кроки як управлінець я робив під його керівництвом. Багато з його настанов, порад до сьогодні знадобилися в житті.

Потрапив до нього після роботи в облдержадміністрації в управлінні молоді та спорту, коли пішов працювати у відділ молоді та спорту міської ради. От в цей час я багато від нього взяв як управлінець. 

Я не скажу, що ми часто спілкувалися. Міський голова і відділ молоді - це тоді були величини, абсолютно несумісні. Але він чомусь вважав своїм обов'язком не тільки приймати рішення, а кликати мене, молодого спеціаліста, пояснювати, чому він його прийняв і як діяти... 

Це щодо мене персонально, де Антон Федорович відіграв колосальну роль. Як вчитель, як фахівець, як просто мудра звичайна людина.

Здається, що ця людина відіграла і дуже важливу роль в житті нашого краю, нашого міста. Напевне, кожне велике починання було так чи інакше пов’язане з ним, яку б посаду він не займав.

Це велика втрата. І дуже сумую з цього приводу. Висловлюю свої співчуття близьким, рідних. Таких, як Антон Кривицький, мало".


“МИ ДОТЕПЕР ЖАРТОМА ЇХ НАЗИВАЄМО “ВОРОТАМИ КРИВИЦЬКОГО”.

Данило Поштарук, директор Волинського обласного театру ляльок.


“Колись була така стаття в газеті про наш театр, вже й не пригадаю в якій. Там був заголовок “Ворота Кривицького”. Я розповів, як Антон Федорович зробив ворота для театру. Не центральний вхід, а той, що поруч. Всі думали, що вони ще ті, старовинні... Приміщення збудовано у 1890-му році.

Це була людина непересічна. Ціла епоха для Луцька. Він дуже багато зробив для міста. Хоча ми не на міському, а на обласному бюджеті - в тому числі й для театру. І от ті ворота якось пообіцяв зробити, бо це фасад, і зробив.

Тепер вони гарніші, ніж сам вхід в театр. І всі плутають: йдуть спершу туди. У ті “ворота Кривицького”. Ми їх так жартома дотепер і називаємо “воротами Кривицького”.

Ми співпрацювали звичайно, бо міська рада і театр навпроти один одного. Ми колись у себе навіть жартували, що це вулиця Антона Хмельницького чи Богдана Кривицького. Я про нього хорошої думки. Світла пам’ять йому”.

“ПРИ НЬОМУ БРАТСТВУ ВИДІЛИЛИ ПРИМІЩЕННЯ”

Андрій Бондарчук, журналіст, народний депутат України 1-го скликання.


“Я скажу, що він розумів проблеми, з якими я звертався. Це проблеми Хрестовоздвиженського братства.

При ньому нам було виділено приміщення, воно було аварійне, там ми потім зробили музей.

Ну, й інші питання доводилося вирішувати по громадській роботі. Він ішов назустріч. Він був умілим керівником. Знав болючі проблеми міста. І як міг, їх вирішував”.

“БІЛЬШЕ НІХТО З МІСЬКИХ ГОЛІВ НЕ МАВ ЙОГО РІВНЯ СПІЛКУВАННЯ З ЖУРНАЛІСТАМИ”

Наталія Малімон, журналіст, власкор газети “День”.


“ Хочу пригадати про його спілкування з журналістами. Я три рази брала у нього серйозні інтерв'ю, років два чи більше щовівторка була присутня на тижневих планірках у міській раді. За Кривицького пресу допустили у зал засідань, журналістам віддали перші ряди, я ще з Галею Бігун, яка нині у Криму живе, сиділи за першим столом зліва.

Журналісти мали щотижневу прес-конференцію після планірки з міським головою, але Кривицький ніколи не відмовляв у коментарі і потім, під час робочого тижня, в коридорі, після планірки, на заході - де вже кому випало його попитати.

Ми мали доступ (через прес-центр) навіть до протоколів засідань виконкому і т.п. Саме приміщення прес-центру (5 кабінет тоді) в людський вигляд привели за Кривицького, я там давно не була, але з фото видається, зроблено так, що і нині там нічого не поміняли) 

Він мав свою агентуру в мікрорайонах, і в приймальні знали, що коли телефонує "баба Валя з депезе", то треба з міським головою з'єднувати. А потім чиновники, не раз чула, здивовано казали: Ну звідки Антоній про це знає?

Він удосвіта об'їжджав місто, і до планірки мав реальну інформацію. Доки жив на Вавілова, а жив не рік і не два, пішки ходив на роботу, щоб також бачити місто.

Більше за нього ніхто від журналістів не отримував критики, але мав рідкісну рису: на критику справедливу не ображався і вважав журналістів союзниками. Брати з ним інтерв'ю було дуже цікаво, був у темі, простий і доступний, без гонору. Більше ніхто з міських голів не мав його рівня спілкування з журналістами і поваги до їхньої праці”


ЧИТАТИ ТАКОЖ: "МОЖНА БУЛО Б ВОЮВАТИ ЗА СЕРЙОЗНІ ПОСАДИ: ОСТАННЄ НЕОПУБЛІКОВАНЕ ІНТЕРВ'Ю АНТОНА КРИВИЦЬКОГО"

Передрук заборонено.