«Мій перший був чорним…», - Іванка Сацик. ЗМІНИСЬ АБО ЗВІЛЬНИСЬ

Герої проекту #змінисьабозвільнись починають звітувати. Нагадаємо, семеро людей пообіцяли протягом 21 дня робити "щось", аби виховати у собі нову і корисну звичку. "Щось" визначив жереб.

Першою про свій досвід виховання звички звітує Іванка Сацик, якій випала місія щодня готувати нову страву.

Нагадаємо, за щоденними враженнями учасників проекту можна стежити на окремій сторінці у Фейсбуці

Отож...

Історія про дівчинку, яка худнула-худнула, а потім почала готувати…

Знаєте, що таке іронія долі? Це коли ти принципово не заходиш на кухню, щоб не зжерти випадково зайвого (бо ж худнеш до літа), а на жеребкуванні отримуєш завдання готувати щодня три тижні поспіль.

Ну що ж - розповім про свій перший тиждень... Чекаєте тут супер-історій про приготування фуа гра чи хоча б філе-міньйон? Не дочекаєтеся :-)

А от якщо ви - безнадійна домогосподарка і думаєте, що "гірше, ніж в мене бути не може" - тоді усе, що написане нижче, додасть вам оптимізму.

Бо, любі друзі, повірте: МОЖЕ!

Я завжди думала, що вміння готувати й прасувати, так само, як і любов до гарного посуду та постелі, приходить до кожної жінки. З часом. Тож сиділа і чекала свого часу.

А тут я раптом витягла жереб, на якому випало «Готувати», і миттю вирішила, що прийшов мій «звьоздний час».

Довідково:

Іванна Сацик – студентка 4 курсу одеського ВНЗ. Має дуже турботливу маму, тож за всі роки навчилася чудово РОЗІГРІВАТИ і РОЗМОРОЖУВАТИ їжу.

ВСЕ ЙШЛО ДОБРЕ, ПОКИ НЕ ПОЧАЛА ГОТУВАТИ

Колеги з першого ж дня з насмішкою рекомендували: «пробуй яєчню», «підсмаж яйця», «бутерброди - теж страва». А я дивилась їм в очі і знала, що того дня на моїй кухні станеться прорив. Вже уявляла, як принесу наступного на роботу і «нєбрєжно» кину на стіл кульок смачнющих кексів… Хай обзаздряться.

Тож 13 лютого, в переддень Валентина вирішила «стартонути» із серйозного рецепту з майже десятком інгрідієнтів.

Все йшло як по маслу... Робила тісто, змішувала інгредієнти, фоткала процес, фоткала себе, фоткала тісто… Аж поки моє місиво довелося класти в духовку.

МІЙ ПЕРШИЙ БУВ ЧОРНИМ

Щоб не зіпсувати все й одразу, вирішила засунути в духовку один «пробний» кекс. І знаєте, мій перший був …чорним. Ні, кекси всі мали бути шоколадні! Але той був чорним.

Здавалось би, провела роботу над помилками і партія, яку згодом поставила в пічку, мала б вийти їстівною. Потім довго думала: що не так? Вирішила, що духовка і випічка – жіночого роду. А ці дівчатка просто такі непередбачувані…

Духовка диміла, а в повітрі витав аромат згорілого тіста…

На кухні провела близько 5 годин, а результат анітрохи не порадував – ціла миска кексиків-вугликів. А вони ж мали стати їстівною валентинкою наступного дня.

«Доця, ти не переживай, ми зараз кремом замажемо, він і не догадається», - підбадьорювала мама.

І знаєте, він таки не здогадався! Ну, або не зізнався.

В УСЬОМУ ВИННА ЧУЖА КУХНЯ

Наступного дня готувати довелося на чужій кухні. А в таких умовах, як ви розумієте, особливо не похазяйнуєш.

Що робити? Придумала! Давно хотіла спробувати приготувати молочний коктейль. Ще й ото вранці стала на ваги і засумувала: після з’їдених мною усіх кексиків-вугликів (треба було ж замести сліди!) на вагах був плюс, у настрої - мінус. Тому коктейль - те, що треба!

«Його готувати рівно 15 хвилин! Так не піде! Його ж не можна зіпсувати!» - колега мене переконувала, що це - занадто легко.

Але я - ще та дивачка, зробила неможливе! Ну не зовсім зіпсувала, просто вийшло несмачно. Може треба було більше морозива, може менше цукру… І взагалі – то чужа кухня винна!

«ПРОСТІ ДІЄТИЧНІ РЕЦЕПТИ ВІДЕОУРОКИ ОНЛАЙН»

Переломним став третій день і капустяні оладки. Вони стали першою (і поки що останньою) стравою, яку я принесла на пробу в офіс.

І вже четвертого дня мама дзвонила і замість звичного «Що будете робити ввечері?» запитала «Що будеш готувати?».

Ще й того вечора у мене вийшло непогане рагу.

Ще й почула таке цінне для багатьох жінок: «Якщо готуватимеш так все життя, то я буду найщасливішим». Знаєте, як надихає?!!

Словом, у той вечір я вже була впевнена, що привчила себе і рідних до того, що мушу готувати. «Ось вона - нова звичка!» - раділа я.

ПРИЙШЛА ПОРА «УДІВЛЯТЬ»

Після двох вдалих спроб вирішила, що прийшла пора дивувати. І в Гуглі замість звичного «прості рецепти на вечерю» написала «рецепти для смачної вечері». Погодьтеся, серйозний крок.

Того дня наважилася на курячу запіканку. Це вже потім порахую витрачене на курку, гриби і йогурт - задумаюся над доцільністю зробленого. Це вже потім мама буде казати: "Може додай картоплі, чи моркви, чи гарніру - бо ж надто дорого..."

А поки я, натхненна учорашнім, літала по кухні.

Третя спроба порозумітися з духовкою - і друга вдала. Вважаю це власним досягненням. І запіканка смачна була. Той божественний сирочок я досі згадую...

А ПОТІМ ПРИЙШЛИ ВИХІДНІ...

Вихідні у мене проходять за двома сценаріями: або цілий день спати, або бігати містом за покупками чи ще якимись справами. Тобто або не встаю з ліжка, або не з’являюся вдома.

А тут - готувати... Зробити це, не встаючи з ліжка, не вийде. Тож всю суботу знаходила собі надважливі заняття: спати з котом, гладити кота, чухати кота, кликати кота… Словом – усе, щоб відтягнути момент готування.

Близько 20:00 я все ж пішла робити сирники на сніданок...

В неділю справи були геть кепські. Каюся: сама нічого не готувала. Долучилася до процесу приготування плову. Порізала м’ясо і моркву. А ще уважно спостерігала за тим, як і що робить мама. Тож теоретично (ну чи-и-и-исто теоретично!), я випробувала новий для себе рецепт.

Тим часом кухня для мене залишається . І ні, за тиждень звичка таки не виробилася.

Іванна САЦИК