Якби я був мером Луцька: «скандаліст і активіст» Ігор Алексєєв

«Що він робить… от я б!» – класична українська реакція на поведінку політиків. У селі на глухому Поліссі кожна друга бабця знає краще за прокуратуру, скільки грошей вкрали на будівництві доріг і хто найбільший корупціонер в державі…

Напередодні виборів Луцького міського голови видання «Волинь24» вирішило дати шанс лучанам розказати, що б вони змінили в житті міста. Питати будемо, як відомих і впливових, так і пересічних містян.

Першим у рубриці «Якби я був мером Луцька» – епатажний громадський діяч Ігор Алексєєв. Він – неабиякий інтелектуал, різкий і відвертий у спілкуванні: із тих, за ким тягнеться образ правдоруба і самотнього воїна-самурая. На його рахунку – вибори усіх рівнів, і в якості кандидата, і – керівника виборчого штабу.

Розглядаючи кандидатів на посаду мера, ми припускали, що ім’я Алексеєва цілком реально може з’явитися у виборчому бюлетені. За умови, якщо УКРОП вирішить зробити ставку на настрої «та скільки можна – нарешті наведемо порядок!».

* * *

Мої перші дії? Розпустив би раду, нах… Взагалі розпустив би!

Але, якщо серйозно, при тих політичних і законотворчих розкладах, які зараз в Україні – перше, що б я зробив на посаді мера – поспівчував би собі. Абсолютно щиро. Бо ті амбіції, які є в мене, ті радикальні бажання поміняти дуже багато речей в Луцьку, фізично неможливі. Закони прописані таким чином, що депутатський корпус, чи фіскальні органи, чи силові структури спроможні «закопати» і заблокувати 95% ініціатив.


У нас – така сурогатна демократія, яка контролювалася і контролюється з Києва, і не тільки Кабміном, Верховною Радою, а також – силовиками, прокуратурою і так далі, і так далі.

Плюс – ще треба «танцювати ламбаду» політичним партіям для того, щоб створити більшість, і періодично приносити їм якусь жертву для того, щоб ця більшість не розпалася.


Будучи мером, я б приклав надзусилля для того, щоб ця більшість була як не ідеологічною, то хоча б ідейною. Щоб була мотивована не особистими 500 доларами в карманах в кінці сесії, а тим, що це – наше місто і нам тут жити, і на даний момент доля цього міста – в наших руках. Звучить утопічно. Але таке можливо.

В господарській сфері я приклав би максимум зусиль, щоб роздержавити, розкомуналити – одним словом, перевести якомога більше сегментів міського господарства в обслуговування приватним сектором. Прибирати місто мають, однозначно, приватники. Зелене господарство має бути приватників. Ремонт комунікацій – приватники. От що робить «Луцьксвітло»?... Я переконаний, що дешевше заключити договір з фірмою, яка буде періодично міняти лампочки, ніж постійно утримувати банду людей незрозуміло нащо.


Другий момент – залучення інвестицій. Тобто – створення ситуації в місті, яка б дозволила інвестору не боятися вкладати в місто гроші. Люди дуже бояться насправді, бо є велика ймовірність того, що «кинуть»… Тому треба створити команду людей, яким можна вірити, з якими інвестор, посидівши за столом, зрозуміє, що два-три-десять мільйонів в місто можна вкладати. І в нього через півроку ці гроші не заберуть.

Мені подобаються слова Стіва Джобса, який колись казав, що ми маємо наймати на роботу людей, які будуть казати нам, що робити. А не навпаки.


В тих командах, які я будував, мені важливим було, в першу чергу ККД людини (коефіцієнт корисної дії, – ред.) в тому напрямку, за який вона береться. Особистісні риси характеру є для мене… ну, десь третіми. Первинним є вміння досягати результатів.

Це має бути не команда реформаторів-професіоналів, а команда затятих людей, яким не похєр. Людина, яка затята, але не вміє – за дуже короткий час стане професіоналом. А якщо людина професіонал, але їй похєр, то ККД у неї буде нульове, в крайньому випадку – на рівні заплати. От я її відробив і – дякую, я пішов. В Луцьку є такі люди, які – фанати своєї справи. І саме за таким принципом я б будував свою команду.

Людмила ЯВОРСЬКА («Волинь24»)