Важка дорога до Зимнівської ОТГ, або Чому «Славцьо» зміг?

Древнє село Зимне Володимир-Волинського району ризикує втратити славу місцини, що як ніяка інша на Волині вабить око одіозному куму Путіна Віктору Медведчуку, його дружині та всій іншій їхній придворній братії. Вабить, бо є меккою для багатьох вірян, в тому числі - й таких одіозних. Та не “медведчуками” єдиними. І навіть не монастирем-святинею можуть віднедавна пишатися мешканці Зимного та довколишніх сіл. Вони - одні з небагатьох на Волині, які ЗМОГЛИ першими у суцільному мороці законів пройти шлях до адміністративно-територіальної реформи. Не на карті. Не олівцем на папері, а в реаліях.

- Ой, шо там тая реформа. Нічого не знаю. Ото хіба 300 метрів теї дороги?.. Он автобуса знов не було, - поправляючи квітчасту хустку на голові, скаже згодом Лідія Чижук із сусіднього Сельця.

Вона - одна з тих, хто досі не бачить. Може, тому що не дуже то й хоче бачити. Насправді ж результат об’єднання низки сіл довколо Зимного в одну Зимнівську громаду - очевидний. Голова громади В’ячеслав Католик - віднедавна бажаний гість на всеукранських форумах із децентралізації. Чому? Бо має що розказати!

Одна з таких розмов відбулася нещодавно у Володимирі-Волинському. Команда народного депутата Ігоря Гузя, який обраний у цьому окрузі, не вперше ініціює “мозкові штурми” з децентралізації. Форум розвитку громад Прибужжя “Децентралізація - шлях до розвитку громад” тут провели і 30-31 березня.

Отож. Як вони змогли? І - що далі?


ФЕНШУЙ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ: ПОЧАЛИ З СІЛЬРАДИ, ВИСЕЛИЛИСЯ...



Замість колишніх 4-х сільських рад на теренах Володимир-Волинського району в серпні 2015 року постала одна об’єднана територіальна громада.

А пригадаймо, це був один із найскладніших років в історії сучасної України, коли на Сході вирували криваві бої і гаснули численні людські життя, а на Заході пробували змінити щось раз і назавжди сільські громади. Змінити, щоб вижити. І зважилися одиниці. У переважній більшості ті, де знайшлися лідери. Як той же В'ячеслав Католик.

Зимнівська громада об’єднала 17 сіл. Це і такі чималі, як Зимне, Льотниче, Бубнів чи Селець, і такі, що вже “догорали”, як Марія-Воля чи Черчичі.

Згуртувавшись, лише у 2016-му Зимнівська громада змогла залучити у свій розвиток більше 13-ти мільйонів гривень. Кошти, які раніше видавалися нереальними, а тепер “осіли” у відремонтованих дорогах, облаштованих ЦНАПах, оновлених фасадах, дахах та вікнах садочків, шкіл та ФАПів.

Основний заробіток цієї території - земля, ПДФО та інші платежі від невеликих підприємств, які тут працюють. Мрія - привести у село під Польщею інвестора. Це стало б найбільшим бонусом нині, визнає В’ячеслав Католик. Але держава “дала добро” на реформу, натомість робить поки що все, аби українські села оминали інвестори. Хоч він вірить, що ситуація з часом зміниться.

...А почали - з колишньої сільради. Торік із стін типового будиночка персонал виселився. Тому хатина з білої цегли вже рік як не сільрада. Новий офіс управління громадою облаштували у прострому Будинку культури. А тут - оселили підрозділ патрульної поліції.

- Потрібне було більше функціональне приміщення, - пояснює голова громади. Тим часом знайомить із нинішнім господарем Іваном Палійчуком, начальником сектору реагування патрульної поліції, котрий разом із колегами чатує спокій довколишніх сіл у три зміни.

“СТІЛЬКИ, ЯК НАШ СЛАВЦЬО НЕ ЗРОБИВ ...НІ ЄДЕН!"



Поруч - вулиця Зелена, де свіженький асфальт, в який вкладено понад мільйон гривень субвенції на розвиток інфраструктури (її надають із ДБ тільки тим громадам, що об’єдналися, - авт.).

Важко не помітити й сучасні зупинки, але “то так”, каже голова, “вже старі”. Тамтешній НВК гордо виглядає з утепленим коштом обласного бюджету фасадом. Одна з найпомітніших інвестицій - придбаний торік трактор, щоб чистити сільські дороги від снігу.

У стінах відремонтованого минулоріч Будинку культури місцева гордість - ЦНАП. З початком роботи тут надавали 45 видів послуг, на сьогодні - вже 98. Кілька адміністраторів - це вам і виконком, і управління праці та соцзахисту, і паспортний стіл, і Держгеокадастр... Для зручності адміністраторів розташували у віддалених офісах, фактично філіях, у селах ОТГ. За довідками в район? Про це селяни цієї ОТГ починають забувати.

83-літня Люба Хом’юк спостерігає за журналістами, спершись на паркан.

- Ооой, тілько не фотографуйте, - раптом бідкається. Мовляв, - щойно з города.



Але що таке реформа, каже, знає...

- За останні два роки село найбільше змінилося. Але то все почалося, як оцей хлопець став (киває на В’ячеслава Католика, який тим часом по той бік дороги щось комусь розказує, - авт.). Коли йшов на голову, то всі казали: “Шо та дитина буде робити? Нічого, бо молодий!”. Правду кажу. Я вже не можу обманювати, бо стара: стільки, як Славцьо (ми його так називаємо) не зробив ...ні єден!

У нас скрізь асфальтіровані дороги. Вже даже по таких вулицях. У нас в селі горить світло, що ми живемо, як в городі. Пройдіться: вода є, світло є, газ є, в болоті не ходимо. А що вони зара об’єдналися, то може, і їм начче буде.

БУБНІВ: ЧИ СТАЛО “НАЧЧЕ”?



Чи стало, словами баби Люби, “начче” у Бубневі, можна помітити з першого погляду. Чималеньке приміщення школи всміхається до дороги новими вікнами і новеньким дахом.

В’ячеслав Католик загинає пальці:

- Вікна - то ДФРР. Дах - так звана депутатська субвенція, кошти на економічний розвиток, які надійшли за сприяння Ігоря Гузя. Теплотраса до школи - теж субвенція...

Словом, не тече тепер дітям на голови. Зуміли знайти гроші, аби “не текло” й у Будинку культури. Встановили 14 світильників край доріг. Ставлять додаткові зупинки там, де “люди просять”. Новим дахом пишається і тамтешній дитсадок.



Помітно: десятиліттями не було руху довколи цих двох знакових для кожного села споруд. Наче ожили. Промовисте свідчення - нарихтована бруківка у дворі садочка. Довколо новенького майданчика згодом ляже. Оцей порослий травою асфальт, яким малеча крокує щоранку, уже - майже вчорашнє...

У 2016-му Бубнів “обзавівся” і новим шкільним автобусом. У тамтешній школі, що розрахована на 380 учнів, поки - 108. Але це не так уже й мало. Бо у сусідньому Руснові - 14, тому там школа ще жевріє. У Черчичах - призупинила роботу торік.

СЕЛЕЦЬ: ФАП “БЕЗ ВІКОН”, “ЯМА НА ЯМІ”, АЛЕ “ГЕРОЯМ СЛАВА!”



Адмінреформа у Сельці відчувається вже навіть з під’їзду до населеного пункту. Але тільки перші 300 метрів...

Торік коштом громади тут зробили невеличкий шматочок шляху, аби дати почин дууже необхідній справі: через нікудишню дорогу сюди відмовляються їхати перевізники.

В’ячеслав Католик не приховує: ще нема чим гордитися, негайного ремонту потребує 1,3 км дороги до села. Тому перші 300 метрів - це як постійне нагадування про проблему.

- Живеться то, як і жилося, але працювати краще, - міркує Анатолій Матвіюк - староста на сім сіл.

Живе у Сельці. Понеділок і четвер він працює у Бубневі, вівторок - день для роботи в Зимне, середа і п’ятниця - Селець і Русичі.

- Різниці такої немає... Вона тільки в тому, що я не маю діла до бюджету, - усміхається староста.

Таки-так. Саме ця різниця у багатьох випадках і “гальмує” об’єднання, бо далеко не всім потенційним старостам до вподоби.

І поки Анатолій Матвіюк показує гостям ЦНАП і охайний Будинок культури, земляки не цураються коментарів...



- От знов автобуса не було. Погано в нас автобуси їздять. А чого? Бо яма на ямі! Тут скоро не можна доїхати. Два чи три дні в Чесний Хрест “скору” викликали, колесо машина пробила. Стояла, а там людина ж чекала! Треба, щоб шось нібудь... Ну от, автобус трохи лучче став ходити. Але все одно. Поможіть нам, пожааалуста. Прямо не знаю, яка сказати, - заламує руки Лідія Чижук.

- А що в тому ФАПі, холодно, стоїть без вікон, - бідкається її сусідка з протилежної вулиці, відклавши вила, якими вправно поралася біля хати. Весна ж бо...

Довго шукала очима той ФАП без вікон десь поблизу місцевої сільради. За логікою, той мав би стояти поруч... “Ну як же, - думалося. - ЦНАП показали, а в той час установа світить дірявими стінами без вікон???”. Як виявилося, цілком пристойний такий ФАП, охайний.

А “без вікон” - то таки з вікнами... Тільки не металопластиковими.



І правильно роблять селяни, що звикають ставити собі все серйозніші завдання. Що бачать достойні заклади, та й собі не хочуть працювати в установах “без вікон”.

Думаю, вікна там не за горами.

ІГОР ГУЗЬ: “АРГУМЕНТІВ НАСПРАВДІ НЕМА”

У 19-му окрузі триває процес децентралізації. Як слушно зауважив експерт Ігор Парасюк, тут - особлива ситуація. І не тому, що саме цей округ входить до переліку тих, з якими працюють у рамках проекту.

- Ми пишаємося тим, що команда Ігоря Гузя є найбільш активна. У сфері місцевого самоврядування вони - просто чемпіони, - каже Ігор Парасюк.

Власне, у Княжому граді 30-го березня зібралися ті, кого справедливо називають зубрами децентралізації. На рівні України - то, в першу чергу, Ігор Парасюк, координатор проекту USAID РАДА, Лілія Попова, начальник відділу взаємодії з місцевими органами влади Департаменту з питань місцевого самоврядування та територіальної організації Мінрегіону та інші. На рівні Волині - такі авторитетні фахівці, як консультанти Офісу реформ професор Валентин Малиновський та досвідчений фінансист Василь Гром. Серед почесних гостей - віце-консул Генерального консульства Республіки Польща у Луцьку Марек Запур. Який попри сенсаційні події у Луцьку не оминув увагою форум у Володимирі-Волинському.



Нардеп Ігор Гузь не приховував: неухильно тримає руку на пульсі змін у процесах децентралізації. Треба - лобіює складні питання в парламенті, треба - організовує форуми і збирає голів та експертів за одним столом. На пальцях може розказати, яке село до якого готове приєднатися у чотирьох районах (!), що входять до його округу. Знає всі “білі плями”, території, де “підводні рифи” чи елементарне незнання не дають прийняти рішення.

Направду, найбільше пощастило першим, зауважували експерти. Держава уже зменшує фінансування громадам, що об’єдналися. Якщо у 2015 на підтримку таких громад виділили 3,7 млрд грн, у 2016-му - 7,3 млрд на 159 громад в Україні, то в 2017-му - це 9 млрд грн для 366-ти ОТГ.

Зате зростають суми міжнародної грантової допомоги.

До речі, 30-го квітня пройдуть вибори ще у 47 громадах, де люди будуть визначатися. На Волині таких - 5.

- Ви можете знайти сотні аргументів “ми не знаємо”, “люди не хочуть” і таке інше. Та аргументів насправді нема! Є бажання і є воля змінювати ситуацію. Хотів би, аби ми вкінці року зібралися і сказали: територія 19-го окргу об’єднана стовідсотково у громади. Це перший крок. Далі можна буде говорити про інше, - запевняв Ігори Гузь.

Важко сказати, що буде для місцевих лідерів громад більш переконливішим: слова нардепа чи приклад того ж таки Зимного, Бубнева, Сельця та інших...

Олена ЛІВІЦЬКА ("Волинь24").
Фото автора.

P. S. У кожного своя дорога до ...ОТГ. Зимне та 16 довколишніх сіл її пройшли. Але В’ячеслав Католик не приховує: вона важка і не без каміння в спину. Бо чує не тільки схвальні відгуки,а й чимало критики. У його випадку критика - це те, що спонукає.

Найважче ж, каже, було, коли громада тільки прийняла рішення об’єднатися. Бо тоді кожен наступний крок фактично передбачав зупинку. Бо тоді з 20-ти необхідних законів, діяв тільки ...один.

- Але коли мені нещодавно один голова сказав: “Ми цього року вирішили об’єднатися і плануємо отримати 9-ть мільйонів”, то знаєте, що я йому відповів? - всміхається один із волинських “першопроходців”. - “Насправді ви торік втратили 15-ть...”