«Я – з тих, хто не боїться пити воду з крана», – директор «Луцькводоканалу» Іван Корчук

Лучани, які мало подорожують іншими українськими містами, насправді не можуть достатньо оцінити велику розкіш, яку мають щодня – чисту, якісну і цілодобову воду з кранів.

Головна перевага луцької води у тому, що її беруть із свердловин, а тому її якість у рази краща за ту, яку постачають із річкового водозабору.

Окрім постачання води, інший бік роботи КП «Луцькводоканал» – каналізація. Використана вода, разом із відходами та нечистотами, із домівок лучан протікає міськими стоками через усе місто і відправляється на очистку в Липляни. Без цієї ланки роботи важко навіть уявити, що б було із атмосферою та екологією Луцька.

Чим наразі живе одне із стратегічних підприємств міста – у розмові із його директором Іваном Корчуком.

МІНУС ХЛОР, ПЛЮС ДИСПЕТЧЕРИ

– Що нового відбулося на підприємстві за останній рік?

– Якщо проаналізувати останній період, то головним досягненням, мабуть, є те, що ми повністю перевели очистку води на гіпохлорит натрію, який є безпечною альтернативою рідкого хлору. Раніше для знезараження води ми використовували саме хлор, він є отруйною речовиною. Фактично, тепер будь-яка аварійна ситуація на наших очисних спорудах водопроводу, на станціях водопідготовки, нічим не загрожує людям, а раніше хлор міг нести реальну небезпеку в квартири людей.

Багато за минулий рік зробили і в частині енергозбереження. Кредит НЕФКО дав нам можливість замінити насоси ще на 16 свердловинах, і сьогодні все насосне обладнання на наших свердловинах – сучасне, іноземного виробництва і дозволяє суттєво економити електроенергію. Також ми в минулому році замінили ще два насоси на станціях водопідготовки. В кінцевому результаті це повинно дати 5% економії електроенергії в рік.

А ще ми завершуємо диспетчеризацію нашого водопостачання. Що це означає? Свердловини, які ми експлуатуємо, розміщені на відстані до 30 кілометрів від Луцька. Це – Новостав, Боратин, Підгайці. Якщо буде працювати диспетчерський пункт, керувати свердловинами можна буде дистанційно. Виб’є, приміром, електроенергію, і не треба буде їхати в село, а під’єднати просто з диспетчерського пункту.

– Влітку лучани зіштовхнулися з серйозною проблемою неприємних запахів. Із чим це було пов’язано так остаточно ніхто і не пояснив. Однією із версій була каналізація. Поясніть, чи може це відповідати дійсності?

– Думаю, що напряму ця ситуація з каналізацією не пов’язана. В Луцьку є проблеми, особливо в старій частині міста, де разом з міською каналізацією – стоки для дощових вод. Літо цього року було жарке, тому, можливо, в цій частині міста через «ливнівки» дійсно могли доноситися якісь запахи. Але це не могло спричинити тої ситуації, коли запахи розповсюджувалися на все місто.

Інше питання, що недобросовісні перевізники, які займаються відкачуванням і вивозом нечистот із підприємств чи приватного сектору, могли скидати їх у непризначених місцях. Ми не можемо поставити біля кожного колодязя людину, щоб стежила, чи ніхто не зливає нечистоти. Для Луцька це серйозна проблема – відсутність єдиної зливової станції для прийому нечистот.

– Немає в перспективі ідеї збудувати таку станцію?

– Була зима, то трохи притихли з обговоренням цих проблем, а взагалі – вони суттєві. Приміром, наші очисні споруди в Липлянах, які вже 40 років експлуатуються. Каналізаційні відходи – це агресивне середовище, в якому все швидко приходить в непридатність. В Липлянах є біополя, які всі 40 років не чистилися. Бо невідомо, куди можна вивезти мул, якими вони заповнені (мул – відходи, які лишаються після кількох етапів очистки каналізаційної води, – ред.).

Ми будемо просити міську раду, щоб в цьому році виділили кошти хоча б на проектування. Проблема номер один для очисних споруд – будівництво станцій для осушки мулу, і, відповідно, переробку цього мулу. Були на це плани, хотіли взяти кредит Європейського банку, але зараз вирішення цього питання призупинилося.

Щоправда, ми робили лабораторне обстеження цього мулу і виявили, що в ньому немає тяжких металів, тому він придатний для сільського господарства, для удобрення ґрунтів. І фермери в нас його потрошки забирають.

– Нещодавно вперше за багато років у Луцьку проклали нову гілку централізованої каналізації – на Львівській і Вересневому. Чи багато ще районів, які не підключені до міської каналізації?

– Околиці міста і досі практично не мають каналізації. Це і Вишків, і частина Дубнівської за переїздом.

– Які на найближчий період ставите завдання перед собою? Над чим будете працювати?

– Більше десяти років тому ми почали працювати над реконструкцією станції водопідготовки на вулиці Дубнівській. Встановлюємо італійські фільтри для покращення якості питної води. Починали роботу за кошти державного бюджету, тому так і виходить: то виділяють гроші, то не виділяють. Обладнання завезене майже на 100%, треба його тепер змонтувати, запустити, провести налагоджувальні роботи. Потрібно ще близько 15 мільйонів гривень, щоб завершити цю реконструкцію. І це на сьогодні – завдання номер один для підприємства.

Друге завдання – дуже важливе, і стосується очисних споруд у Липлянах, про які ми вже згадували. Також ми і далі працюємо в напрямку енергозбереження, і, звісно – заміни труб.

СМАЧНА І ЩЕ СМАЧНІША

– Стосовно якості води. Я – із тих людей, які п’ють воду з крану…

– Я – теж із тих, хто не боїться пити з крану... (сміється)

– Це – серйозний показник якості. Мені здається, що в різних районах міста вода з крану має різний смак. Це пов’язане з якістю труб? Чи зі способом очищення?

– Насправді, це пов’язане лише із тим, з якого водозабору постачається вода. У нас є три водозабори, де вода береться зі свердловин, річковим водозабором давно не користуємося. Ці водозабори – на Омелянику, Дубнівській та Гнідаві. Відповідно, вода із кожної з цих свердловин має свої смакові якості.

– А найчистіша, найбільш якісна де?

– Уся вода – однаково чиста і якісна. Ми щоденно проводимо дослідження в лабораторії і контролюємо найменші відхилення.

Основна проблема, яка є у луцької води – велика кількість заліза. Відповідно, нам доводиться працювати над її знезалізненням. Але ми постійно вдосконалюємо роботу станції знезалізнення, впроваджуємо сучасніші засипки, і якість води у цьому напрямку постійно покращується.

– У дитинстві, коли набирала воду в чайник з «гарячого» крану, мама сварилася, мовляв – вона гірша. Це правда чи якийсь міф?

– Для підігріву використовується та сама вода із тих самих свердловин. Але в котельному господарстві, коли її підігрівають, використовують різні пом’якшуючі речовини. Тому якоюсь мірою з «холодного» крану – дійсно більш якісна.

240 РОКІВ НА ОНОВЛЕННЯ

– Питання, яке найбільше цікавить людей – тарифи. Чому ціни постійно ростуть і як це зупинити?

– Ріст тарифу може зупинитися тільки тоді, коли перестануть рости ціни на складові тарифу.

З чого складається тариф? Десь третина – електроенергія, яка потрібна для роботи водоканалу. До речі, нам електроенергію продають не за тими цінами, за якими споживає населення, а – суттєво дорожче. Ще третина – зарплати. На податки йде близько 10%. І на ремонтні роботи та матеріли залишається близько 20%.

– Наскільки в критичному стані мережі? Вистачає цих коштів на ремонт?

– В день щодня маємо по дві, три, чотири аварії. Труби є різні. Є ще такі, що лежать з польських часів, і їм більше півстоліття. Зношеність наших мереж і каналізації – більше 50%.

Якщо спробувати відремонтувати мережі без додаткових інвестицій, а лише за рахунок коштів людей, тобто – тарифу, то на це пішло б 240 років. Хотілося б, щоб міськрада і депутати теж це розуміли, адже «Луцькводоканал» – це не приватне підприємство, а комунальне і є власністю цілої громади.

Щоправда, останні два роки кошти на оновлення мережі почали потрохи виділяти з бюджету. Минулого року поміняли частину мережі на вулицях Кравчука і Конякіна, це була дуже аварійна ділянка. Замінили частину водогону на Карпенка-Карого. По можливості залучаємо підприємства, які розташовані на цих вулицях.

– І йдуть назустріч?

– Якщо господар добрий, то він в першу чергу зацікавлений, щоб біля його підприємства був порядок, а не через день рвало труби і розкопували ями.

– Лучани люблять жартувати про те, що тільки покладуть свіжий асфальт, відразу приїжджають ремонтники і копають, бо сталася аварія на мережі. Не пробували синхронізувати роботу із заміни мереж з планом капітального ремонту доріг?

– Саме так і робимо. Коли був ремонт прибудинкових територій по проспекту Соборності, ми клали сучасні поліетиленові труби, які є більш довговічними у порівнянні з металевими. На цей рік планується ремонт проспекту Волі, і якщо будуть проводити роботи, ми також закладаємо в плани заміну мереж.

В європейських містах перед тим, як робити благоустрій, завжди спершу займаються мережами. А для нас, із нашим рівнем зношеності труб – це тим більше актуально.

«СТАБІЛЬНІ РУКИ» ВОДОКАНАЛУ

– Ви очолюєте «Луцькводоканал» із 2007 року. За цей час підприємство розвивалося стабільно, чи були періоди так званих «злетів-падінь»?

– На жаль, стабільності і сьогодні немає: соціальні та економічні події в державі напряму впливають на розвиток нашої комунальної галузі. Ми повністю залежимо від цих процесів.

Дуже впливає і ситуація з боргами населення. Був період, коли населення скорочувало борги: із 4 мільйонів борг зменшився до 2. А зараз знову почали затягувати з оплатою. Відповідно, від цього залежить і об’єм робіт, які ми можемо виконати.

Але за останні два роки, коли ми запровадили певні інвестиційні програми, все-таки рухаємося вперед. Щороку міняємо насосне обладнання, водогони, купуємо техніку.

– Скільки зараз працівників на «Луцькводоканалі»?

– Близько 600 чоловік. Різні професії є: електрики, слюсарі-ремонтники, трактористи, інженерний персонал, адміністративний. Основа колективу – 90% працівників – це стабільні руки, які працюють на підприємстві тривалий час.

Був період, коли у нас заробітна плата була вищою за середню у місті. До нас тоді йшло багато молодих людей, формувалися нові бригади. Зараз трохи ситуація змінилася і на деякі робітничі посади важко знайти кваліфікованих працівників. Тим більше, колись наші ПТУ готували велику кількість робочої сили: слюсарів, сантехніків… сьогодні їх випускається набагато менше. Часто буває, що доводиться доучувати, або і самим вчити працівників.

– А яка середня зарплата на підприємстві?

– Середня за 2016 рік – 3 996 гривні, а за перший квартал 2017 року – 4 762 гривні. Не надто висока, але маємо ряд інший переваг: наприклад, повний соціальний пакет, що далеко не завжди можуть гарантувати приватні підприємства.

Ми є членом лікарняної каси «Допоможемо собі», тож наші працівники мають медичне страхування. На підприємстві активно працює профспілка, тому при потреби – виплачуємо допомогу. Але що мабуть для людей зараз найважливіше – вчасно і стабільно платимо зарплату.

Спілкувалася Людмила ЯВОРСЬКА («Волинь24»)