Учені розповіли, чому кажани висять вниз головою

Кажани - майстри аеродинаміки і маневреності, в першу чергу, через унікальну будову крил.

За результатами багаторічних досліджень, кажан не витрачає енергію на те, щоб триматися, коли висить вниз головою, - пише Газета.УА.

У них особлива будова мускулатури. Наприклад мавпа, яка висить на гілці, напружує м'язи кінцівок, щоб втриматися. В кажанів все влаштовано з точністю до навпаки - м'язи розслаблені, пальці стиснуті, тіло висить на кістках і сухожиллях. Кігті щільно охоплюють опору і вага тіла не дає їм розтискатися.


Шляхом еволюції стегнові кістки кажанів спочатку були занадто тонкими, що б вони могли утримувати своє тіло в сидячому положенні. Потім вони повністю втратили можливість злітати з рівної поверхні, оскільки у них не вистачало ні сил, що б як слід відштовхнутися від землі, ні швидкості для розбігу. Проте, вони навчилися злітати з положення вниз головою, правда, для цього їм потрібен вільний простір внизу. Крім того, кажани вміють просто падати, розправляючи свої крильця вже в польоті.

Якщо кажан раптом опиниться на землі, тоді він буде всіма силами намагатися потрапити на якесь дерево або виступ, намагаючись зачепитися за будь-яку опору своїми чіпкими кігтиками на крилах.


Зберігати енергію під час польоту допомагає складання крил при кожному помаху вгору. Кажани, витрачають на це багато сил, але загальний баланс виявляється позитивним. Саме з цієї причини тварини не літають в дощ: складати мокрі крила виявляється занадто енергозатратно.

Розкрито і секрет незвичайного вертикального приземлення кажанів. Птахи, наприклад, всього лише скидають швидкість, а кажанам необхідно було виробити власні способи, маючи легкі, крихкі кістки та непропорційно великі крила. Через таку будову тіла кінцівки при посадці отримують більше навантаження, що призводить до пошкоджень. Прагнучи мінімізувати ці наслідки, кажани еволюційно "винайшли" кілька акробатичних маневрів, завершуючи політ в два або чотири "торкання".


Тактика "чотирьох дотиків" була зафіксована у ряду рукокрилих, що харчуються рослинною їжею, зокрема - малайськими коротконосими криланами (Cynopterus brachyotis). В ході експериментів вчені відзначили, що до стелі вони підлітають з розправленими крилами. У момент зіткнення з поверхнею кінцівки витягуються, і тварини хапаються за будь-який наявний виступ великими пальцями передніх кінцівок одночасно з пальцями задніх кінцівок. Після того вони роблять перекид назад через голову і, нарешті, зависають вниз головою. При такому приземленні крилан відчуває чотирикратне навантаження і може вдаритися головою, тому в природі рукокрилі, які використовують тактику "чотирьох дотиків", найчастіше приземляються на дерева: їх поверхня м'якіша порівняно з кам'яними печерами.


В "два дотики" приземляються землерийкоподібні довгоязикі вампіри (Glossophaga soricina), очковий листоніс (Carollia perspicillata) і багато інших видів рукокрилих. Вони навчилися точно прораховувати відстань до поверхні, підлітаючи до неї перпендикулярно і в самий останній момент різко відхиляючись вправо або вліво. За виступ вони хапаються тільки пальцями задніх кінцівок, завдяки чому приземлення проходить більш плавно, а перевантаження при ударі складають всього одну третину ваги тіла. Це дозволяє їм жити в печерах.

У такого положення є свої плюси - наприклад, таким чином кажани набагато краще захищені від хижаків.