За парканом заводу смерті, або У Ковелі досі ховають туші свиней. РЕПОРТАЖ

Він третій місяць на слуху. Народ уже охрестив його “ковельським заводом смерті”. Нарешті, на рівні області так звана “урядова нарада”. Перший віце-прем’єр, перший зам голови Держпродспоживслужби, нардеп... Щоб побачити, що змінилося від того за парканом ветсанзаводу, рушаємо в Ковель.

Там одні нас спершу люб’язно запевнять: шкури вивезли, туші вивезли. Тільки пір’я, сухі кості й боєнська сировина, що вже не шкідливо.

Інші ж покажуть, як під тим таки пір’ям промовисто “спочивають” роздуті туші свиней. Гнилі свинячі голови, вуха, ратиці... Із гір відходів, що досі лежать у дворі заводу, витікають смердючі струмки трупної рідини. Куди течуть? За парканом заводу смерті - яма на яма із закопаними відходами та справжнє болото. Земля від гнилизни аж чавкає. А людям кажуть, що довкілля -безпечне.




“ТУШОК ТУТ ВЖЕ НЕМА”, - НОВИЙ ДИРЕКТОР

На околицях так званого “другого Ковеля” з острахом чекають тепла.
Трубу ветсанаводу видно здалеку. На ній - рік будівництва: 1978-й. “Костомельний” (а так називають його в народі) звели вже після того, як тут роздали ділянки під житлове будівництво.

Дорогою до ветсанзаводу - очисні споруди “Ковельводоканалу”. За іронією долі, мікрорайон, який роками терпить смердоту, досі не має водопроводу.



Обабіч - самотньо нагадують про блокування під’їзду до філії “Укрветсанзавод” ...шини. Ще за трохи - так-сяк збита “сторожка”. Забутий активістами плакат. Згарища. Бличе до підприємства - свіжорозчищена площадка. Намагаються навести порядок?

На самому подвір’ї - метушня. Жінка з прохідної одразу зорієнтовує: от, мовляв, директор.

Поки один директор “в бігах” і розшукується поліцією, на одну з 9-ти філій держпідприємства, скандальний ковельський ветсанзавод прибув інший. Андрій Марченко при зустрічі бере секунду на роздуми - і не вказує мені на двері (чи-то пак на ворота). Та й куди вже?.. Погоджується розказати, над чим працюють зараз, як виходять із непростої ситуації та навіть провести коротку екскурсію.

- Ось дивіться. Отут справа, де вже майже чиста площадка - 30 років лежали шкури з Угорщини. Їх зараз нема, все вивезли. Це - перше, що зроблено. Трохи далі були свині, які всі бачили. Їх зараз теж немає. Що є на залишку: сухі кістки, за якими сьогодні приїде машина на Костопіль, і боєнська сировина, яка теж буде вивозитися, - каже новий керівник.

Фотографувати на території не дозволяє. Мовляв, не погоджено. За мить підводить до паркану. Он, мовляв, саме за ним лежали туші свиней із відео, оприлюденого активістами.

- Можете порівняти це з відео: отут на цьому бетонному майданчику були туші кабанів. Чого вони тут лежали? Щоб їх могли відразу подати на утилізацію. Залишилися тільки відходи птахівництва. Знову ж таки: не може бути африканської чуми в курчат. Це - боєнські відходи: пух, перо, голови, - на перший погляд, відверто запевняє директор.



І пробує пояснити, чому склалася патова ситуація. Каже, завод зараз заручник. Бо тут хочуть вивезти відходи, а не мають куди. Схоже, слово “заручник” - з тих, які новий директор вживає найчастіше.

Попереднього директора Вадима Сухоноса він теж зве “заручником”:

- Йому поставили задачу, сказали вирішувати питання. Він повинен був ліквідувати заборгованість. Йому довелося приймати й приймати.
Він трохи погасив зарплату, трохи погасив боргів. Але на нього оце, бачте, списали.

На території заводу тхне хлоркою. Ветеринар у масці деззасобом обробляє в’їзд до заводу й колеса машин.

- Я вам озвучив те, що є по факту, нічого не приховуючи, - зауважує новий директор на прощання.

Як виявилося, це ще не прощання...

ЗЕМЛЯ, ГРОШІ ТА “ЧИСТОЇ ВОДИ ПОЛІТІКА”?

Натхненно намагаюся сфотографувати гори кісток попід стінами ветсанзаводу. Моторошно на фоні смертоносного підприємства виглядають мирні людські городи. Часник, капуста, цибуля. Де-не-де порпаються у землі люди.

Один із городників Тарас Купріянчик зізнається: сам недавно на горі зі шкурами 30-річної давності траву косив. А що такого, мовляв? Живе тут з 73-го. І вважає, що бунт довколо заводу - “то політіка”.

- Чистої води політіка. Воно все йде в Київ, так? А ми живемо ж “по-понятіях”. Раніше весною дорогу нам утюжили. На Грабовського он тільки чотири лампочки. Більш ніхто не закручує, понімаєте? Де гроші візьмеш? А хто його знає, може, те все сюди навезли, щоб народ збудоражити, - міркує чоловік із сапкою.



Ще одна версія городника - земля.

- Зараз тут є 800 метрів санітарної зони, якщо закриють - лишиться 300 до очисних. А це вже 500 метрів. Якщо порахувати, тут виходить 50 гектарів вільної землі для города. І город ділить участки... - Тарас Купріянчик жваво розкладає мені мало не на пальцях свою “народну математику”.

Каже, за Союзу смерділо ще більше, “аж до горкома”. Але тоді люди мовчали. Саме через оту “політіку” і не кортить цьому сусідові приєднуватися до активістів.

“ЗРОБИМО КАГАТИ З ЧИНОВНИКІВ, А НЕ З ТУШОК”, - АКТИВІСТИ

Нашу розмову раптом переривають крики. Дорогою до ветсанзаводу рухається натовп людей.

...Розгнівані активісти емоційно “проводять екскурсію” головному ветеринару Волині - начальнику управління Держпродспоживслужби Богдану Лозинському. Не шкодуючи добірних матів. Обіцяючи “втопити його в тому болоті”...



Як виявилося, Богдан Васильович цього дня під час мітингу у центрі Ковеля пробував пояснити людям, що насправді вода у їхніх криницях є безпечна, бо грунтові води в цьому місці - далеко від поверхні. Аще - запропонувати тимчасово скласти мертвятину в кагати й накрити плівкою. Виходить, буквально вчорашнє рішення гучної урядової наради про те можливість вивезення відходів на Поворський полігон,- пшик...

Обурені ковельчани вирішили показати чиновнику, як усе насправді.

- Йдем подивимося ті ковбаси!

- Заведи його в болото!

- Туди, в березину, там із заводу юха тече!

- Зробимо кагати з чиновників!

“ПИШІТЬ, ЩО ВСІ БРЕШУТЬ”: СМЕРДЮЧІ РІЧКИ ДОСІ ТЕЧУТЬ, А ПІД ПІР’ЯМ - ГНИЛІ ТУШІ

Справжня картина ветсанзаводу відкривається по інший бік паркану горе-підприємства. Мені одразу пояснюють: відчутно, що мертвятину присипають хлоркою, бо не так смердить. І демострують гори закопаних відходів поза межами підприємства. Ями, запевняють люди, глибиною у три-чотири метри.

Поза заводом - справжнє смердюче болото. Навіть на найвищих точках у рівчаках, заглибинах стоїть цвіла вода. Ближче до паркану стає очевидно: звідти у березину витікають струмки нечистот. Таке болото підпирає людські городи, за якими - хати. Навесні, кажуть обурені люди, вода з падалі стоїть у борознах.



- Пишіть, що всі брешуть. Що послали ветеринара для одговорок. Я їм казав: тільки в нас почнуться смерті, ми їх рядом будемо класти з трупами. Туда. У мене сусід - четвертий ступінь раку, вже недовго лишилося! - не приховує емоцій місцевий мешканець.

Віктор Мартинюк, який живе поруч, запевняє, влада не каже правди про якість води:

- Тут до найближчої хати 300 метрів, а пишуть 450. Страшна ситуація з хворобами. Діти хворіють, на вулиці гуляти не можуть - болить голова. Коли вітер, реально нема чим дихати. Кажуть, нешкідливо. А голови людям болять тоді чого?

- Давай за лапи його й туда! - кричать активісти. - Нормально?!



- Ні, це не нормально, - каже розгублений Богдан Лозинський. Пояснює: інформацію про грунтові води йому надали водники.

- Водники запевнили, що до грунтових вод тут три метри. Де ж тих три метри, якщо тут кругом на поверхні стоїть вода? - продовжує виправдовуватися перед розлюченими бунтарями ветеринар. Додає: того, що настільки катастрофічна ситуація на ветсанзаводі, не знав. Але - бачить...

Невже вперше?

Стає зрозуміло: гори “боєнської сировини” (як мене ще недавно запевняв новий директор) - це просто прикриті гнилі туші свиней. У деяких місцях “на світ” повилазили рила, голови, роздуті пуза, чорні ратиці...

Із так званих “кагатів” течуть річки трупної рідини. Голови курей, киші - просто під ногами.

Тим часом до осель жешканців довколишніх вулиць продовжують підвозити воду. Вода, яка “безпечна”, “воняє аж рвати хочеться”...



ЯК ВКОТРЕ ШУКАЛИ ВИХІД І ВКОТРЕ НЕ ЗНАЙШЛИ

До компанії на смердючому дворі приєднується заступник мера Ковеля Андрій Товстига та помічник нардепа Ігоря Гузя, депутат Ковельської райради Ігор Верчук.

Люди згадують: Ковелський міський голова Олег Кіндер обіцяв, що з 10-го травня поїдуть перші машини з ветсанзаводу. Але цього не сталося.

- Мені сказали: “Друже, ти дай машини на загрузку, а ми вже визначимо, куди їм везти”. А мої машини стояли до ранку. Я не можу командувати кимось, - пояснює бездіяльність мерії Андрій Товстига.



Не до вподоби місцевим жителям і ще один варіант розвитку подій: хтось із підприємців запропонував поставити на заводі котел-утилізатор і побачити, як вік працює. Зрозуміло ж, що не безкоштовно. Та сусіди ветсанзаводу навідріз проти того, щоб підприємство працювало навіть так. Котел, кажуть, можна поставити в іншому місці. А “завод смерті” - закрити.

Хоча, як виявлося, влада не поспішає закривати ковельську філію.

- Для чого ви тут? - атакували ковельчани питаннями нового директора, який згодом був змушений і собі приєднатися до непроханих гостей.

- Навести порядок, - відповідав той. Мовляв, не знає нічого про те, як триває підготовка до закриття.

За словами заступника мера, “рішення про припинення прийому сировини на завод прийняте два місяці тому, а документи на закриття готує облдержадміністрація”. За неї, мовляв, він не розписується.

Біля воріт заводу за деякий час виростає натовп із місцевих мешканців. Жінки, бабусі, молоді мами з дітьми. Юнаки, чоловіки-роботяги, діди.

- І чого сюди жодного разу не приїхав ні Гунчик (голова Волинської ОДА Володимир Гунчик, - авт.), ні той Жук?(перший заступник голови Дерпроспоживслужби Андрій Жук, - авт.) - розмірковують у натовпі жінки в картатих хустинах.

Богдан Лозинський просить вибачення. Каже, мав неправдиву інформацію. Ситуація гірша, ніж він думав.

Спроби гуртом укотре знайти вихід ні до чого не призводять. Як запевняє Андрій Марченко, наразі на заводі всього тисяча тонн відходів.

Дещицю спільними зусиллями уже вивезли. Куди? Біля Заячівки досі лежить 15 вантажівок мертвятини, які так і не дозвели до кар’єру, що змусило людей перекривати дорогу. Ще трохи (50 тонн), переконують активісти, скинули на території села Задиби Зеленської сільради, де землю орендує ...рідний брат ковельського мера Геннадій Кіндер.

Андрій Марченко у розмові з обуреними ковельчанами запевняє: нагальна потреба - вирішити питання з ділянкою для подальшого вивезення. Бо рішення про утилізацію на територію Поворського полігону “блокується людьми”.

Згодом стає відомо, що громаді запропонували взамін за згоду збудувати до села дорогу...



***

- Галю, ти записалася на завтра?

Жінки з осель довколо “заводу смерті” на аркуші паперу складають список: хто і в які години чергуватиме під час акцій.

Вони вже втомилися. Зізнаються: нема сил триматися. І прекрасно розуміють, що “в Луцьку” чекають, доки ковельчанам набридне бунтувати. Мовляв, насправді, як і завше, ніхто не збирається щось кардинально змінювати за парканом ветсанзаводу.

Олена ЛІВІЦЬКА (“Волинь24”).
Фото автора.