«Волинський спорт має ким гордитися», - Андрій Авраменко*

Не щодня доводиться спілкуватися з людьми, які фанатично віддані своїй справі, а тим більше спорту.

Нинішній директор Волинської школи вищої спортивної майстерності Андрій Авраменко саме такий: виріс у спорті, займається спортом, ним і живе. Щоденно і без перебільшень.

Йому відомі усі труднощі, з яким стикається кожен спортсмен напередодні змагань, і це не лише фінанси… Він – важкоатлет, пауерліфер, розуміючий керівник, а віднедавна взяв на себе ще й депутатську ношу, тож за мешканців луцьких вулиць Чорновола та Ветеранів можна бути спокійними – фізичне виховання у них на рівні, а спортивних майданчиків достатньо. Сам Андрій Авраменко характеризує себе коротко: «Я помішаний на спорті, бо це усе моє життя».

- Андрію, чому пов’язали життя зі спортом? Знаємо, що Ви майстер спорту із важкої атлетики, та майстер спорту міжнародного класу із пауерліфтингу. Свого часу займалися бізнесом, але зрештою знову поринули у спорт.

- Спорт – для мене як хобі, одні збирають марки, а я люблю спорт. Взагалі я зі спортивної сім’ї. Мій батько тренер, був тренером національної збірної Україні із важкої атлетики.

З дитинства я з татом їздив на збори, бачив усю спортивну еліту не лише України, але для мене як у дитячі роки, так і зараз взірцем був і залишається мій батько. Він мене привів у спорт, я займався важкою атлетикою, трохи дзюдо…

У 17-річному віці став майстром спорту із важкої атлетики. Певний час працював тренером у «Колосі», але якраз у той період у мене народилася донька і зарплата тренера не дозволяла повноцінно забезпечувати сім’ю, тому я пішов у бізнес. Але спорт завжди був зі мною чи то я з ним (сміється, - Авт.), тому я вирішив повернутися до того, що люблю понад усе.

Крім того, по завершенню спортивної кар’єри я зайнявся пауерліфтингом, у 2012 році був призером світу і це були мої останні змагання. Зараз я тренуюся у своє задоволення. Спортом займаюся постійно, навіть на відпочинку. Моя дружина вже звикла до того, що, коли ми обираємо місце відпочинку, моя умова – це наявність спортзалу. По півтори години вранці і ввечері я проводжу в спортзалі.

- Яке воно – життя спортсмена?

- Нелегке, але різноманітне і цікаве… Фізична культура – це здоров’я, а спорт - це клопітка щоденна праця. До 23 років спортсмени займаються у юнацьких спортивних школа, із досягненням 23-річного віку вони або завершують спортивну кар’єру, або ж переходять у школу вищої спортивної майстерності.

Багато хто не розуміє, що таке бути спортсменом високого класу, а насправді це важко… Наприклад, наша велосипедистка Яна Бєломоїна… Вона постійно в русі,в міжконтинентальних перельотах, у неї то етап Кубка світу, то етап Кубка Європи, рідко трапляється, що вона заїжджає на Волинь. Але коли я бачу наших спортсменів на п’єдесталі , коли звучить гімн України, мене переповнює гордість за нашу школу, Волинь, Україну.

- Школа вищої спортивної майстерності нещодавно відсвяткувала 25-річчя від дня створення. Як відзначили ювілей?

- Нічого пафосного не готували, скромна зустріч з тренерами,яких у нашій школі нараховується 25, невеличка концертна програма від волинського хору, спілкування у неформальній обстановці.


Вважаю, що фінансові потоки краще спрямувати на розвиток фізичної культури та спорту, а не на грандіозні святкування. Спортивна сфера, на жаль, фінансується по залишковому принципу, хоча вважаю, що здоров’я нації має стати пріоритетом вже сьогодні, якщо ми хочемо мати здорову та конкуруючу націю.

За такий значний відрізок часу школа має чим і ким гордитися.
Зараз у нашій школі представлені такі види спорту: легка та важка атлетика, вони були першими, з них наша школа починала своє існування, веслування, велоспорт, вільна боротьба, дзюдо, волейбол, бокс. Гордитися ми маємо ким, це безумовно.

Здобутки школи говорять самі за себе: за усі роки підготовлено два заслужених майстра спорту, 38 майстрів спорту міжнародного класу, понад 150 майстрів спорту України. З початку існування школи 591 раз спортсмени ШВСМ були у списках національних збірних команд України. В Оліміпійських іграх в Ріо де Жанейро була рекордна для Волині кількість олімпійців, з нашої школи поїхало 9.

На Олімпіаду їздили: з важкої атлетики заслужений майстер спорту Юлія Паратова, з боксу – заслужений майстер спорту Тетяна Ковб, веслування – у четвірці виступала наша Марія Повх, якій, до речі, зовсім трохи не вистачило до бронзової медалі. Яна Бєломоїна входить у п’ятірку кращих спортсменів-велосипедистів світу із маунтейн-байку (їзда велосипедом у горах, – Авт.). Легку атлетику на Олімпійських іграх представляли наші спортсмени - Іван Банзерук, Валентина Мирончук, Надія Боровська, Ірина Климець. Це спортсмени, які власною працею виборюють для України призові місця, а про них, на жаль, мало хто знає. Тому у певній мірі я займаюсь пропагандою не лише здорового способу життя, а й намагаюся донести до людей імена тих, хто творить історію спорту.

- Невдовзі буде три роки як Ви очолюєте Школу вищої спортивної майстерності. Що за цей час змінилося у ній?

- Проривом за останні три роки для школи вважаю збільшення її фінансування. Коли я тільки став директором, на навчально-тренувальний збір виділялось 360 тисяч гривень на рік. Зараз ця сума сягає 1,6 млн. гривень.

У високому спорті існує таке поняття як рейтинг. Ми маємо станом на сьогодні рекордну кількість очок і займаємо стабільно 16 місце серед усіх 32 шкіл вищої спортивної майстерності в Україні.

За даними профільного міністерства, з олімпійських видів спорту Волинь здобула 51 тисячу очок, з яких 35 тисяч – заслуга нашої школи, наших спортсменів. Їхні старання повинні бути визнані та нагороджені, тому пріоритетним завданням для мене на 2017 рік є придбання квартир на умовах співфінансування обласного і міського бюджетів для наших олімпійців Марії Повх та Яни Бєломоїної. Мною були подані звернення до обласної та міської рад, щоб в Програмі розвитку фізичної культури та спорту була закладена купівля цих квартир за умови перевиконання бюджету.

- А як справи із спортивною базою школи? Власного тренувального залу школа досі немає?

- Власної спортивної бази школа вищої спортивної майстерності поки не має. Але наша школа є обласною, і спортсмени проживають у різних куточках Волині, тому потрібні для їхнього тренування зали ми орендуємо у дитячо-юнацьких школах Ковеля, Володимир-Волинського, Нововолинська…

Ми співпрацюємо із військовим ліцеєм. Але все ж у планах є створити матеріальну базу у Луцьку для занять із усіх видів спорту, які наразі представлені у ШВСМ. Певний прорив у покращенні матеріальної бази в нас є. Нещодавно на сесії обласної ради нам передано базу в селі Карасин, що поблизу озера Тросне. База у лісі, площею близько 50 сотих, раніше була на балансі обласної філармонії. Директор філармонії, до речі, був дуже радий, що ми ту базу забрали. Але її треба реанімувати, точніше – все зносити і заново будувати, на що потрібні сили, кошти, час.

У перспективі я бачу там невеличкий готельний комплекс для спортсменів, харчоблок, спортивний зал, санвузли, щоб спортсмени мали можливість і відпочити, і позайматися… Розв’язка там шикарна і для велосипедистів, і легкоатлетів, важкоатлети зможуть займатися у залі, як і дзюдоїсти, для веслувальників є озеро…

- Чого не вистачає, на Вашу думку, волинському спорту?

- Всьому спорту, не лише волинському, бракує уваги з різних сторін. Бо нікого не хвилює, де ти візьмеш гроші на поїздку спортсменів на змагання, чи достатньо вас фінансують, головне – показники.

Перед кожними змаганнями ми з тренерами шукаємо благодійників, меценатів, які б допомогли зібрати спортсменів, і на щастя, такі люди є. В умовах децентралізації ми зможемо хазяйнувати на місці. Держава починається з нас, тому я спрямовую усі свої сили, щоб у наших спортсменів були комфортні умови як у фінансуванні, так і в матеріально-спортивній базі.

Називайте мене альтруїстом, але я помішаний на спорті. І мені не треба ніяких грамот, подяк… Головна подяка для мене – це результати наших спортсменів, їхні слова вдячності важливіші, аніж чиновницький папірець.

- Ви є також одним із засновників Волинської федерації важкої атлетики, зараз є її віце-президентом. Важку атлетику вдається популяризувати на Волині?

- Займаючись ще цієї галуззю спорту, головним завданням наразі є відновлення, наведення ладу у тих залах, які є в області. І з цим не лише наша федерація, а я й інші, добре справляються. Це ж приємно, коли діти приходять займатися не в обдертий зал з грибком і сирістю, а в новенький відремонтований.

От не так давно нами був відреконструйований зал важкої атлетики в селі Жидичин. Тренер протягом двадцяти років просив допомогти, але його не чули. Тепер туди приходять займатися мешканці п’яти прилеглих сіл, а це набагато краще, аніж сидіти під баром матюкатися, плюватися, курити і пити алкоголь.

Крім того, за підтримки голови ОДА Володимира Гунчика було переоблаштовано приміщення котельні у Камені-Каширському у зал важкої атлетики, який ми урочисто відкрили в грудні минулого року. Такого залу навіть у Луцьку, окрім військового ліцею, не має ніхто.

- Поговоримо про Вашу депутатську роботу. Ви – депутат Луцької міської ради, член фракції «Блоку Петра Порошенка». У політику для чого прийшли?

- В депутати пішов спонтанно, якось у мене в житті все важливе приходить спонтанно… Бо депутатом я себе ніколи не бачив. На виборчому окрузі буваю часто, звітую перед людьми.

Тижнів два тому в одному із дворів ми переобладнали старий майданчик на новий, розділивши його на ігрову та силову зони. Завдяки депутатству, окрім відповідальності перед виборцями округу, я маю додаткові можливості допомогти спорту. От була проблема. До кінця минулого року у нас діяла Програма розвитку фізичної культури та спорту міста Луцька, згідно неї виділялися кошти на підтримку спорту.

Коли ж вона закінчилася, спортсмени з початку 2017 року три місяці чекали на фінансування, нерви уже здавали, але, на щастя, з міського бюджету вдалося виділити гроші на підтримку спортивних федерацій, що дозволило спортсменам поїхати на змагання.

-Дякую за розмову! Успіхів у Вашій нелегкій праці.


Розмовляла Ірина КОСТЮК