«Знайшли «крайнього» і нікому не цікаво, чому насправді смердить», – Ярослав Галькевич

Далеко не щороку в Луцьку відкривається нове промислове підприємство «з нуля». Тим більше, коли мова йде про загальні інвестиції проекту в розмірі 50 мільйонів євро. Проте старт заводу із виготовлення біоетанолу, що з весни працює під Луцьком, минув абсолютно непомітно.

Про завод заговорили кількома місяцями пізніше. І далеко не в контексті нових робочих місць та солідних податків. У Луцьку знову засмерділо. Цього разу джерело неприємного запаху вдалося «занюхати»: ним виявилися поля фільтрації Гнідавського цукрового заводу, куди нове виробництво зливало відходи.

Чи то зрадівши, що нарешті офіційно назвали хоч одну причину смороду, чи то через відсутність інформації про те, що таке той біоетанол, а «народний гнів» повним фронтом обрушився в бік Гнідавського цукрового.

Лучани взялися обмінюватися поясненням: із заводу на відстійники потрапили дріжджі. Там вони змішалися з фекаліями, які сюди ж зливали з домівок Вересневого, Гіркої Полонки та прилеглих сіл. А в результаті – «смердюча бомба», яка вечорами накриває все місто…

Версія прижилася. І стало якось «не на руку» розбиратися в темі. Чому смердить аж в 40-му мікрорайоні, якщо джерело запаху – фільтраційні поля? Чому смердить не бражкою, а фекаліями? І звідки вони взагалі взялися на біологічних полях, що в приватній власності?

Сьогодні «Волинь24» робить те, що мусила зробили луцька громада ще навесні: ставить питання людині, яка стала ініціатором створення біоетанольного заводу. Наша розмова – із співзасновником Гнідавського цукрового заводу та фірми «БІО ПЕК» Ярославом Галькевичем.


ХТО ТУТ «КРАЙНІЙ»?..

– Сморід у Луцьку вже називають екологічним лихом. Цієї весни проблему пов’язали із вашим підприємством. Але досі від вас не було чути жодних коментарів…

– У тому і справа, що – пов’язали. Але про це ми поговоримо трошки пізніше.

Спершу поясню про публічні заяви. Ми як власники Гнідавського цукрового заводу завжди лишалися непублічними. Я – за те, щоб кожен займався своєю справою. Ми працювали, створювали робочі місця, платили податки – хіба не цим мають займатися бізнесмени?

До того ж, маю повне право казати, що працювали ми успішно. У 1998 році, коли викупили контрольний пакет акцій Гнідавського заводу, в Україні було 200 цукрових заводів, а сьогодні – лише 35. Нам вдалося пережити не одну серйозну кризу. І основним завданням завжди була робота, а не розповіді про неї…

– Давайте, ближче до проблем на біоетанольному заводі…

– Стоп. Давайте уточнимо. На біоетанольному заводі немає жодних проблем.

Але це дуже показово, що ви саме так сформулювали запитання. Перед людьми знайшли «крайнього», показали пальцем, і ніхто не став розбиратися в проблемі. Усі вже забули, що і минулого літа лучани скаржилися на сморід. А тоді ще ніякого виробництва біоетанолу не було.

У місті тривалий час накопичувалася проблема зі смородом. А потім ситуацію повернули у потрібне русло. Згадайте, якими були перші повідомлення в ЗМІ: десь там якесь виробництво на Гнідавському засмородило все місто… Всі швиденько знайшли «мішень», щоб поставити «галочку»: причина виявлена. І всіх це повністю влаштувало.


СМОРІД З ПРИСМАКОМ СПИРТУ ЧИ… ГІВНА?

– І все ж безглуздо заперечувати, що одним із джерел смороду дійсно є фільтраційні поля Гнідавського цукрового…

– Так. Але при цьому причиною смороду є не результат виробництва біоетанолу, а каналізаційні стоки з Вересневого та Гіркої Полонки. Фекалії збиралися тут з 50-х років. В селі Липляни, куди стікається міська каналізація – стоять очисні споруди, а місцеві все-одно скаржаться на запах. Фільтраційні поля заводу не мають таких очисних споруд, у них – інше призначення.

Тому я не заперечую, що викиди з заводу прискорили ситуацію, але і без них рано чи пізно все те дало б результат. Уявіть, які це обсяги нечистот! Тому насправді те, що ви називаєте проблемою біоетанольного заводу, є проблемою міської каналізації, яку за півстоліття досі не спромоглися збудувати в цьому мікрорайоні.

– А коли нечистоти з цих районів почали зливати на фільтраційні поля цукрового заводу? На яких умовах?

– Так було від початку, коли з’явився завод, а тоді – розбудували мікрорайон. Коли ми викупили акції заводу, разом із ним отримали у приватну власність 90 гектарів фільтраційних полів. З того часу я пробував «достукатися» до керівництва міста стосовно каналізації. І попереджав, що станеться подібне.

– Тоді чому не відключили людей від каналізації? У Гіркій Полонці приватний власник саме так і зробив…

– Жартуєте? Мова йде про 5 тисяч мешканців і 400 кубів фекалій щодня!

Так, насос є нашою приватною власністю. Ми могли б відключити його в будь-яку хвилину і ні прокуратура, ніхто інший не зміг би нас зобов’язати приймати фекалії на наші органічні фільтраційні поля. Але вже за кілька годин це стало б екологічною катастрофою: у гівні поплив би весь мікрорайон…

До речі, ми маємо припис від екологічної інспекції про те, що зобов’язані припинити приймати скиди з Вересневого. Це – не наша забаганка, а припис із чіткими санкціями в разі ігнорування. Зверніть увагу: припис не про припинення викидів виробництва, а саме – відходів з Вересневого.

– Кілька тижнів тому представники заводу розповідали, що таки знайшли можливість переключити стоки з Вересневого напряму до міської каналізації…

– Шкода, що на цю подію не звернули особливої уваги. Але це насправді головна подія в цій усій історії. Саме завдяки тому, що вже майже місяць фекалії не попадають на поля, запах нарешті починає зникати.

Поясню. Труби, якими стікають відходи із заводу, і труби, якими йдуть каналізаційні стоки з Вересневого, з’єднуються відразу за воротами підприємства. Усе це тече до нашої каналізаційно-насосної станції, а звідти – на поля фільтрації.

Нам вдалося перенаправити стоки в міську каналізацію. Але мова йде про об’єднані стоки. Зараз, коли завод не працює, туди стікає лише каналізація, а коли почнеться сезон на цукровому… міська каналізація не справиться з такими об’ємами. Тому таке переключення – тимчасовий вихід, який можна використовувати, поки не працює завод.

25 серпня починається сезон на Гнідавському цукровому і ми будемо змушені назад переключити стоки на фільтраційні поля.

– Міська влада обіцяла до початку сезону прокласти трубу, яка роз’єднає стоки з Вересневого і заводу. Вкладаються в терміни?

– Не знаю. Але зараз саме на цьому треба зосередити увагу громади. На контролі міської влади, щоб вони вчасно збудували цю гілку каналізації.

Бо інакше фекалії знову потечуть на фільтраційні поля і лучани будуть вимушені змиритися: для того, щоб у мешканців Вересневого була каналізація, їм доведеться терпіти неприємний запах. І це залежить не від Гнідавського цукрового, а винятково від міської влади.



У ХМАРАХ СІРЧАНОЇ КИСЛОТИ

– Звучали заяви про те, що біоетанольний завод розташований без дотримання санітарної зони…

– Цей завод ми будували «з нуля». Його балансова вартість – близько 150 мільйонів гривень. Споруджуючи таке виробництво такою вартістю ви дійсно думаєте, що ми стали б ризикувати? В чому доцільність «підсувати» завод на сто метрів в один чи інший бік?

Тому відповім на це питання так: завод «БІО ПЕК» розташований з дотриманням санітарної зони і всіх норм будівництва.

– Дотримані вимоги для харчового виробництва, а «БІО ПЕКу» «закидають», що це – все ж хімічне виробництво…

– Звісно, в світі існує і хімічне виробництво спирту. Наприклад, з деревини, з нафтопродуктів. Але меляса (відходи виробництва цукру і сировина для виробництва біоетанолу, – ред.) – точно органічна сировина.

Слово «біоетанол» нічого не підказує? Приставка «біо-» якраз і говорить про те, що процес виготовлення спирту у цьому випадку – органічний, а не синтетичний.

– Але при виготовленні біоетанолу використовується сірчана кислота.

– Це не новина, що у харчовій промисловості використовуються прекурсори – речовини, які знезаражують середовище, вбивають бактерії. У нашому випадку це – сірчана кислота, яку додають до меляси як антисептик. Вона підкислює середовище і вбиває шкідливі бактерії, створюючи оптимальне середовище для бродіння.

Але уявіть собі, наскільки незначна кількість сірчаної кислоти використовується. Мова йде про 0,1% у загальному обсягу речовини, з якої виготовляється біоетанол.

До того ж, це ж не означає, що йде по цеху жінка з відром, зачерпує сірчану кислоту і розливає в чани… Це – закритий процес. Зі спеціальних ємкостей кислота дозовано подається в мелясу і абсолютно не контактує з середовищем.

– Чула думку, що ви додаєте суттєво більшу кількість кислоти, ніж це дозволено у харчовій промисловості, відтак, ваше виробництво стає хімічним…

– Повна дурня. Прекурсори дуже жорстко контролюються державою. Ми не можемо відступити від технічного регламенту виробництва і використати хоч на кілька літрів сірчаної кислоти більше, ніж це дозволено. Інакше – кримінальна відповідальність.

Крім того, якби сірчаної кислоти додали понад норму – вона б вбила бактерії, потрібні для бродіння, і ніякого біоетанолу взагалі б не вийшло.

– Після того, як закінчився процес виробництва, кислота лишається у відходах? Чи потрапляє в повітря?

– Ні те, ні інше. Коли відбувається процес кипіння, сірчана кислота розкладається і утворює солі. А солі взагалі не випаровуються!

Ще раз: все це відбувається в закритій ємкості. Хто бачив, як в селі виганяють самогон, той знає: середовище має бути закритим, бо при нагріванні і бродінні виділяються пари спирту, які потім охолоджуються і стають рідиною.

То як при закритому виробництві в атмосферу може щось потрапляти?

В повітря при виробництві біоетанолу виходить лише вуглекислий газ.

– То чому було стільки мови про атмосферні викиди? Чому підприємство не має спеціального дозволу на ці викиди?

– Звичайна колізія українського законодавства. Як можна зробити аналіз викидів, поки підприємство не працює? Ніяк. Такий дозвіл виготовляється протягом трьох-шести місяців на діючому підприємстві. Ми почали роботу, в квітні зібрали показники, почали оформлення дозволу… А в травні виявилося, що не маємо одного «паперика».


ХТО «ЗАБУЛЬКАВ» ВІДСТІЙНИКИ?

– З повітрям розібралися. А що стосовно відходів виробництва? Що саме потрапляє на поля фільтрації?

– Уже з’ясували, що в відходах, які називаються бардою, точно немає сірчаної кислоти. Вона розкладається ще в процесі виробництва.

Немає в барді і дріжджів. Мені було б дуже цікаво знайти, хто першим озвучив тезу, що на фільтраційних полях смердить, бо фекалії вступили в реакцію з дріжджами…

Цікаво, хто і з чого взагалі взяв, що у наших відходах є дріжджі? Мови про біоетанол останні місяці в Луцьку – дуже багато, але ніхто навіть не пробував розібратися в темі.

– Але на фільтраційних полях відходи «булькали»… Якщо немає дріжджів, то що тоді провокувало таку реакцію?

– Перепрошую, але ви бачили колись сільський туалет? Там теж немає дріжджів, але відходи «булькають». Це звичайний процес, коли розкладаються органічні речовини і при цьому виділяється газ.

Розкладаю по поличках. Барда на 5-7% складається із сухих речовин, решта – вода. Ці сухі речовини – це мінеральні солі та органіка. Органічні речовини гниють і дійсно можуть виділяти запах. Зараз, до речі, ми вже встановили спеціальну установку – флотатор, яка із відходів відбирає всю органіку. Але давайте будемо відвертими: смердить на фільтраційних полях гниллю чи все-таки фекаліями?

Хтось один сказав і далі понеслося: дріжджі витікають на фільтраційні поля і все бурлить… А ще піднімається сірчана хмара…. Люди кашляють, вилазить волосся, ростуть ракові клітини… Мовляв, є інформація, що вдвічі зросла кількість онкозахворювань… Підприємство працює лише два місяці, а в когось вже є така статистика? Серйозно?..

Раніше людей, які поширювали таку інформацію, «жучили» правоохоронні органи. Бо це – відверті провокатори, які штучно викликають серед населення паніку.

Людей накрутили настільки, що вже мешканці 40-го мікрорайону кажуть: «Від ваших фільтраційних полів аж до нас доноситься запах…». Чув навіть, що люди сморід від Сапалаївки теж пов'язують із цукровим заводом...

Поля фільтрації сьогодні не є джерелом смороду для міста. І нехай спецілісти розбираються, що дійсно спричиняє сморід в Луцьку.

Сьогодні перевіряв, чи чути запах біля фільтраційних полів. В межах 100-200 метрів відчуваається, але це – санітарна норма і такі моменти передбачені.

Навколо таких об’єктів як фільтраційні поля передбачена спеціальна санітарна зона 300 метрів. Інша справа, чому і коли у межах цієї зони почали з’являтися будинки.

– Тобто, в санітарній зоні з’явилися нові будинки вже після того, як почав працювати цукровий завод і використовуватись поля фільтрації?

– Так. Ми замовили спеціальні витяги із кадастрової карти і виявилося, що в визначеній санітарній зоні навколо фільтраційних полів і навколо заводу активно роздавали земельні ділянки. На вулиці Мамсурова, в Гіркій Полонці, Городищі… Дехто навіть збудував житло.

А тепер екологи приїхали, заміряли, що від фільтраційних полів заблизько розташована чиясь хата і нам виносять припис: відсунути межі відстійників. А хто дозволив там збудуватись? Може нехай той «розумник» тепер допоможе людям «відсунути» будинок?

Завод стоїть ще з 50-х, і з того часу визначена санітарна зона 300 метрів. Як люди в її межах приватизовували будинки? Хто видавав такі документи?



«БЕЗРОБІТНІ» АКТИВІСТИ

– У вас є логічні відповіді на всі «закиди», які сьогодні поширюються серед лучан. Не розумію, чому ви не пояснюєте це все активістам, які збирають підписи проти заводу, організовують мітинги?

– А з ким мені розмовляти? От ви хочете почути – я з вами розмовляю. Яких активістів ви маєте на увазі?

– Наприклад, Дмитра Климука, який останнім часом організовує усі мітинги.

– Ви сприймаєте Дмитра Климука як громадського активіста? А для мене він – найманий політик-початківець, який на цій ситуації хоче зробити піар.

У людей, які організовували мітинги під стінами заводу, я не бачив бажання розібратися в проблемі і вирішити її. Лише – бажання пропіаритися на існуючій і болючій для людей темі.

Ми щойно обговорили всі питання, які піднімає Климук: і санітарну зону, і хімічне виробництво… Для чого він поширює відверту неправду? Якщо людина чогось не знає – вона не кричить про це у рупор. А якщо не знає і кричить – значить, обманює з конкретною метою.

Щоб закрити тему з так званими активістами, хочу наголосити, що я подав до суду на цього пана Климука за особисті образи, а також готуємо позов за поширення неправдивої інформації про підприємство.

– Правда вважаєте, що він свідомо оббріхує завод?

– Якщо б на базарі жіночки розказали одна одній, що на Гнідавському заводі вибухнув реактор і місто накрила хмара сірчаної кислоти… з цього можна лише посміятися. Але коли інформацію з мікрофона озвучує голова обласного осередку «Народного РУХу» – це зовсім інша справа.

Якщо зараз він дозволяє собі говорити брехню, можна тільки уявити, що б він дозволяв собі з трибуни, ставши депутатом.


МОВОЮ ГРОШЕЙ

– Для ліквідації запахів на фільтраційних полях ви витратили немало грошей. Якщо не відчуваєте вини за підприємством, для чого було це робити?

– По-перше, фільтраційні поля – наша приватна власність. Тому кому, якщо не нам, вирішувати проблеми, які там сталися?

А, по-друге, в українців дійсно є таке класичне сприйняття: якщо щось роблять – значить винні. Ніхто не допускає думки, що бізнесмен може йти на подібні кроки через те, що елементарно хоче допомогти вирішити проблему. Наголошую: усе, що ми робили, аби вирішити проблему зі смородом, ми робили з доброї волі, а не через відчуття вини.

– А скільки витратили з такої «доброї волі»?

– Якщо говорити про купівлю гіпохлориду натрію, яким «гасили» запах, то йшло в середньому 15-18 тисяч гривень на добу. За два місяці це – більше мільйона гривень.

Також ми чистили мулові карти і обкопували поля фільтрації, щоб не допустити заїзд автомобілів із несанкціонованими скидами. І на це пішов ще мільйон.

Крім того, ми відразу поставили завдання Одеському інститут мікробіології знайти вихід, яким чином можна «ліквідувати» усі фекалії, наявні на полях. Два тижні тому отримали результат і нам показали, як виділенням певних бактерій біологічним шляхом нейтралізувати всі залишки. Це – дуже дорога справа, але вона вже в роботі.

– А через те, що завод «стоїть», серйозні втрати?

– За добу біоетанольний завод виробляє продукції на 1,2 млн грн. Завод не працює з 20 травня. Тому акцію, яка відбулася нібито для боротьби з запахами, можна описати наступним чином: на Волині за два місяці не виготовили промислової продукції на 80 млн грн. І в цій сумі – податки, які не отримав бюджет.


УСПІШНИЙ ПРОЕКТ ЧИ «ПАМ’ЯТНИК НАСТУПНИМ ПОКОЛІННЯМ»?

– Виготовлення біоетанолу виглядає доволі прибутковим бізнесом?

– На біржі біоетанол котирується на рівні бензину. Відповідно, коли зростає ціна на бензин – підвищується і вартість біоетанолу.

Шукати нові бізнесові можливості нас змусила парадоксальна ситуація на ринку цукру. Ще кілька років тому відбувалося наступне: чим більше цукру завод виготовляв – тим більше мав збитків. Ціна на цукор була на 15-20% меншою за собівартість.

Близько восьми років тому ми почали вивчати досвід роботи цукрових заводів в Європі. Зацікавила практика Франції. Там практично на кожному цукровому заводі відкрите виробництво біоетанолу. Коли низька ціна на цукор, є можливість зменшити його виробництво і виготовляти більше біоетанолу.


– Звучала інформація, що біоетанол – це не останній етап у циклі виробництва, який плануєте.

– Коли ми говорили про атмосферні викиди при виготовленні біоетанолу, то згадували, що єдиним викидом в атмосферу є вуглекислий газ. Так от: це – надзвичайно цінний продукт. Існує хімічний СО2, але він містить шкідливі домішки. А от біологічного СО2 на українському ринку немає. Виробники газованої води завозять так звані «бульбашки» з-за кордону.

Оцей біогаз – і є наступним етапом в наших планах. З барди, яка є відходами при виробництві біоетанолу, ми виготовляли б біогаз та відбирали мінеральні добрива. Якби не виникло ситуації з фільтраційними полями, уже в листопаді це виробництво стартувало б.

Протягом трьох років ми планували освоїти 50 мільйонів євро інвестицій, створити близько 500 робочих місць… Якби все запрацювало, за п’ять років товарооборот міг би збільшитись із 500 мільйонів до півтора мільярди.

До речі, згідно із Генеральним планом розвитку Гнідавського цукрового заводу, уже за кілька років фільтраційних полів не буде взагалі. Завдяки модернізації ми плануємо запровадити безвідходне виробництво. Такі технології коштують недешево – близько 16-18 млн євро. Але це дасть можливість повністю закрити відстійники.

Не буду описувати усі етапи проекту, але скажу, що на кінцевому етапі ми могли б забезпечувати альтернативною енергією увесь мікрорайон… Подібних проектів в Україні поки немає.

– Шикарно…

– Кому шикарно?

– І власникам, і бюджету…

– Я теж так думав ще рік тому. А зараз, якщо мене спитають про інвестиції... Давайте поки відкладемо це питання.

– Але воно важливе…

– Для кого? У мене, наприклад, чітке враження, що це – нікому не цікаво. Я вам називаю деякі факти із нашої програми розвитку. Про неї знають в Києві. Представники потужних корпорацій планували їхати до нас вивчати досвід…

А що показувати? Як стоїть перед заводом Климук з мегафоном і кричить про хмари сірчаної кислоти над головою?.. Ми розповідаємо деяким колегам, яка тут ситуація склалася і, чесно кажучи, у відповідь чуємо: «Яке там у вас в Луцьку століття?..»

Коли в області з’являється іноземний інвестор, гучно б’ють фанфари, тішаться… Ніхто ж не говорить, що іноземець вкладає в регіон долар, щоб для себе витиснути максимум вигоди. А прибуток і податки повезе в свою країну. Ми ні від кого не ховали свій проект, але хто-небудь поцікавився? Журналісти, представники влади? А ви кажете – важливе для Волині…

Влада дуже любить говорити про інвестиції, наскільки вони необхідні. Але наша ситуація є дуже показовою і якраз її я б назвав справжнім обличчям інвестиційного клімату в регіоні.

– Помітила, що про всі плани ви говорите «зробили б», «отримали б»… Оця часточка «би» говорить про те, що відмовилися від проекту?

– Скажу так: розкіш «заморозити» проект і відкласти до покращення інвестиційного клімату, ми собі дозволити можемо. Але, звісно, не будемо цього робити.

Будуючи новий бізнес чи новий напрямок, завжди закладаються певні ризики. Змін без проблем не буває, і ми добре це розуміли.

Усі зауваження і приписи у дуже короткі терміни будуть виконані, і підприємство обов’язково запрацює. Такий проект не має права лишитись «пам’ятником» для наступних поколінь і неодмінно буде реалізований.

Текст: Людмила ЯВОРСЬКА
Фото: Василь БІДУН (для «Волинь24»)