Прем’єра у Луцьку: «Той, що біжить по лезу: 2049»

Текст: Юрій Ричук

Це був експеримент: подивитися сіквел (продовження), не бачивши перший фільм. Я не люблю кіноісторій “не з початку”. А тут вирішив піти на “Того, хто біжить по лезу: 2049” – продовження знаменитого “Той, що біжить по лезу” з Гаррісоном Фордом, знятий ще у 1982-му.

Цей фільм у мене досі – у безвимірному списку “треба подивитися”. Знаю, що знакова фантастика, що з літературною основою, що це антиутопія. Все. Тому мій похід у PREMIER CITY - то було "побачення наосліп".



ПРО ЩО ФІЛЬМ

Про невеселе майбутнє. Люди придумали заміну собі: реплікантів. Продукт генної інженерії. Вони працюють проститутками, каскадерами чи двірниками - там, де небезпечно чи непристойно.

Вони такі ж люди – але штучні. З вмонтованими спогадами, з закладеними програмами дій. Але і з повноцінною свідомістю. Тому інколи не хочуть коритися людям, тікають і бунтують.

Таких знищують. Мисливців за реплікантами називають “ті, що біжать по лезу” (англ. “blade runner”). Головний герой – Кей (актор Раян Гослінг) – один з них. Він вбиває репліканта-втікача і біля його дому знаходить дивне: залишки тіла ще одного репліканта – жінки зі слідами пологів. Починає слідство, яке заводить його в джунглі невеселих роздумів, страшних таємниць і сюжету першого фільму.

Над усім цим бовваніє таємнича постать главгада – власника корпорації, що виробляє реплікантів, більмоокого дивака Уоллеса, якого зіграв Джаред Лето. Той дізнається про незапрограмовану здатність реплікантів народжувати – і понад усе хоче заволодіти “зразком”.



ХТО ГРАЄ

В головній ролі – Раян Гослінг. Актор, найбільше відомий ролями у фільмах “Щоденник пам’яті”, “Згадуючи титанів”, чи, приміром у свіжому “Ла-ла-ленді”.

Джаред Лето – головна зірка фільму, як на мене. Хоч часу йому виділили далеко не найбільше. Яскравий актор, якого можете знати, приміром, за пронизливою роллю наркомана-трансвестита у фільмі “Далласький клуб покупців”.

Робін Райт. Та, що колись зіграла Келлі у Санта-Барбарі, а нещодавно – дружину хитрожопого політика у “Картковому будинку”. А ще в неї була роль коханої дівчини Фореста Гампа і купа інших ролей.

Гаррісон Форд. Постарілий Індіана Джонс і Хан Соло, зірка першого “Того що біжить”. З’являється у фільмі далеко за його середину.

З достойних уваги акторів – певно усі.



ХТО РОБИВ ФІЛЬМ

Режисер Дені Вільньов. Канадієць, найбільш відомий, здається, минулорічною фантастикою “Прибуття”. Кажуть, через неї його й узяли знімати претензійного нового “Того що біжить по лезу”.

Продюсер Рідлі Скот. Творець першого “Того що біжить”, один з найіменитіших режисерів Голівуду, який уміє непросте кіно робити касовим. Цього разу – тільки продюсер.

Композитор Ханс Циммер. Повноцінний співавтор картини, у якій музика відіграє потужну роль (про це – пізніше). Написав музику до доброї сотні кіношедеврів, за яку не раз отримував “Оскари” і “Золотих левів”. Чого вартий, приміром, його музичний супровід “Піратів Карибського моря”, а?



ЯК ЗІГРАЛИ АКТОРИ

Головний герой Раяна Гослінга не сподобався. Ні, я розумію, що він типу андроїд, запрограмований на беземоційність... Але ж головна фішка фільму – це якраз його переродження, пошук себе і внутрішня зміна. Чи показав її актор? На мою думку – ні. Ну чи принаймні я не побачив. Читав хороші відгуки про цю роль – тому ІМХО, не більше.

А от Джаред Лето – красень! Такий у нього негідник-філософ вийшов – просто шик. Плавні рухи руками, більма на очах, притишений голос... Навіть антураж його мегафутуристичного “офісу” доповнював образ негідника з потягом до прекрасного.

А загалом актори не вразили. Ні, я не забув про Гаррісона Форда)) Але, по-перше, я ніколи його особливо не любив, а по-друге, я все чекав хоч раз побачити його знамениту іронічну напівпосмішку. І не дочекався... Нудний був і пісний. І старий, ага. З тих акторів, у якого сивина і зморшки відібрали шматок харизми (на відміну від, наприклад, Ентоні Хопкінса чи Шона Коннері).

ГОЛОВНІ ДОСТОЇНСТВА ФІЛЬМУ

Картинка. Суворі, депресивні і брудні 3D-шні картини пост-ядерного майбутнього вражають. Ллє дощ, землю вкривають виснажені пустирі, завали сміття і натюрморти індустріального залізяччя. В повітрі ширяють іржаві літаючі машини. Навіть міський гламур з голограмами голих дівок і світомузикою вивісок виглядає захламлено і  посовано.

І класно дисонує зі строгим і чистим стилем кабінету (хоча це більш схоже на футуристичний палац) негідника Уоллеса. Знавці кажуть, що кіно дуже точно передає антураж і атмосферу першого “Того, що біжить”.

Музика. Пробирає до кісток. Фізично. В купі з гнітючими пейзажами і в моменти кульмінаційних подій тягне за нерви, ганяє по тілу мурашки, вібрує емоціями страху, зла і безвиході. Металева і водночас дуже мелодійна – одним словом, на 100 % органічна і крута.

Технологічні фішки і художнє оформлення. Базовий тест на емпатію, який проходять репліканти. Голограми. Грандіозні платформи. Стильний аскетизм інтер’єрів.

Сподобалася сексапільна голограмна подружка Кея. І не тільки тому, що сексапільна))) А й через простіший та промовистіший образ “робота з людською подобою”.



ГОЛОВНІ НЕДОЛІКИ ФІЛЬМУ

Затягнутість. Так, бродіння головного героя поміж велетенських жіночих фігур і неспішні монологи створювали відповідний настрій. Але інколи все ж хилили до сну. Майже три години триває фільм!

Ідея. “Тварь я дрожащая, или право имею”. Штучний інтелект і межі людського. Як ймовірне песимістичне майбутнє і розвиток технологій змінить людську природу.

Усі теми – добра класика фантастики і невичерпне джерело для роздумів і суперечок. Але тут... Чи то “мазки” були надто крупні і скупі, чи все ж моє незнання сюжету першого фільму завадило... Але з кіносеансу я вийшов без мішка роздумів, як це мало б бути.



ЩО ЗРОБИТИ, АБИ ОТРИМАТИ ЗАДОВОЛЕННЯ ВІД ПЕРЕГЛЯДУ?

1. Подивитися перший фільм 1982 року. Бо інакше точно не все зрозумієте. А ще краще – окрім першого фільму глянути й три короткометражки, які розповідають про події сюжету між 2019 (перший фільм) і 2049 (другий фільм). Їх ви можете побачити внизу цієї публікації.

2. Налаштуватися на дууууже спокійне кіно. Випити кави) І бути готовими до того, що 2 години і ще 45 хвилин вас ніхто не чіпатиме.

3. Запитати себе: любиш арт-хаусне кіно? Бо “Той, що біжить по лезу: 2049” – справжнє авторське кіно, хоч і зняте за правилами масового. Якщо відповідь буде “так” – сміливо йдіть в кіно.